Вступление:В умовах ринкової економіки договір є основним засобом організації відносин між суб’єктами права та важливим інструментом правової організації життя суспільства в цілому. Договір як гнучкий правовий регулятор дає змогу враховувати специфіку окремого правового зв’язку та узгоджувати його з типізованими моделями організації господарських зв’язків того чи іншого виду, а також із загальнонормативним режимом правового регулювання. Здійснення загальнодозвільного принципу регулювання суспільних відносин веде до значного поширення договірних відносин, що прямо не передбачені законодавством та потребують особливого правового регулювання, яке виходить за межі цивільного законодавства. Перехід від планово-розподільчої до ринкової економіки в Україні, трансформація відносин власності, розвиток різноманітних органiзацiйно-правових форм господарювання зумовлюють необхідність нових підходів до нормативно-правового регулювання господарських договорів та його теоретичного обгрунтування. З початку 90-х років «жорсткий» нормативний режим господарських договорів почав поступово перетворюватися на такий, в якому мають гармонійно поєднуватися диспозитивні та імперативні засади правового регулювання. Проте в чинному законодавстві України існують суттєві білі плями у правовому регулюванні господарських договірних відносин, які зумовлюють потребу в подальшому дослідженні теоретичних питань господарського договору та розробці на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку спеціального законодавства про господарські договори. Необхідність дослідження особливостей договору як правової форми зв’язків між суб’єктами викликана також тим, що в останні роки з розвитком підприємництва, закріпленням у законодавстві принципів недоторканості власності та свободи договору в правознавстві досить поширеною стала думка про те, що договір є різновидом звичайного цивільно-правового договору, а самий поділ договорів на цивiльно-правовi та господарські є неадекватним сучасним суспільним відносинам. Тему досліджували: Т.Є.Абова, М.I.Брагiнський, А.Г.Бикова, О.С.Iоффе, З.М.Заменгоф, Г.Л.Знаменський, Н.I.Клейн, В.В.Лаптєва, В.В.Луця, В.К.Мамутова, В.С.Мартемьянова, В.М.Можейк, В.П.Мозолiн, I.Б.Новицький, І.Г.Побiрченко, Г.В.Пронський, Б.I.Пугiнський, Д.Н.Сафiуллiн, I.А.Танчук, I.В.Федоров, О.О.Чувпила, В.С.Шелестов та iнших правознавців. Предметом курсової роботи є теоретичні та практичні питання правового регулювання договірних відносин: поняття договору крізь призму його суттєвих ознак: спеціального суб’єктного складу та особливої цільової спрямованості договору; особливості традиційного та нетрадиційних способів укладання договорів. Об’єктом курсової роботи є нормативні акти чинного законодавства України, судова практика Вищого арбітражного суду України та арбітражного суду м. Києва з розгляду спорів, пов’язаних з укладанням договорів, діяльність Української аграрної біржі та Української фондової біржі з нормативного регулювання укладання біржових угод, Фонду державного майна України в галузі приватизації та оренди. Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання та системно-функціональний метод дослідження. Застосовано також формально-логiчний, порiвняльно-правовий, історичний методи дослідження. Нормативною базою дисертації є Конституція України, Цивільний кодекс Української РСР, Арбітражний процесуальний кодекс України, інші джерела господарського і цивільного законодавства. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб, виходячи із досягнень науки господарського і цивільного права та аналізу практики застосування норм права, які регулюють договори, дати комплексний теоретичний аналіз поняття договору, способів його укладення. Завдання: - визначення об’єктивної необхідності спеціального правового регулювання договорів; - дослідження сутності договору з точки зору його суттєвих ознак: суб’єктного складу та особливої цільової спрямованості; - доведення необхідності диференціації правового регулювання господарських договорів в залежності від ступеня обов’язковостi укладення, встановлення особливого правового режиму для планованих договорiв, що укладаються вільною угодою сторін.