Набуття прав на знак за національною та міжнародною процедурою

Содержание:Зміст Вступ 3 1. Знак для товарів і послуг як засіб індивідуалізації учасників ринку 4 2. Обсяг охорони, що надається 10 3. Набуття прав на знак за національною процедурою 13 4. Набуття прав за міжнародною процедурою 19 Висновки 23 Перелік використаних джерел 25  

Вступление: Вступ Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності до об’єктів цієї власності належать: патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції. Промислова власність розуміється в найбільш широкому значенні і розповсюджується не тільки на промисловість і торгівлю у власному значенні слова, але також і на галузі сільськогосподарського виробництва і добувної промисловості та на всі продукти промислового чи природного походження, наприклад: вино, зерно, тютюновий лист, фрукти, худоба, копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.

Выводы: Висновки Питання регулювання суспільних відносин у сфері охорони прав на знаки для товарів та послуг регулюються як національним, так і міжнародним законодавством. На даний момент на території України існують два законодавчо закріплені терміни, що застосовуються в одній і тій же сфері суспільних відносин. Це терміни «торговельна марка» і «знак для товарів і послуг». Виходячи з доводів і тверджень вчених, закордонного досвіду, практики застосування даних термінів, їх лексичного значення, можна зробити висновок, що для України більш прийнятним є термін «знак для товарів та послуг». Однак, те визначення знаку для товарів та послуг, яке дає чинне законодавство не є досконалим. Так, у законодавстві закріплене наступне визначення торговельної марки: позначення, за яким товари й послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб, однак воно не відповідає дійсності. Оскільки не будь-яке позначення може бути торговельною маркою, а тільки те, яке не суперечить вимогам законодавства. Крім того, для чинного законодавства має значення внесення змін щодо суб'єктів, що мають право на одержання правової охорони прав на знак для товарів та послуг. Такими суб'єктами на даний момент є будь-які юридичні або фізичні особи. Однак на практиці надання прав власності на торговельну марку фізичній особі, що не здійснює підприємницької діяльності, може привести до зловживання таким правом. Оскільки в законодавстві зазначене, що власник свідоцтва зобов'язаний сумлінно користуватися правами, наданими свідоцтвом, він повинен використовувати зареєстровану торговельну марку: маркірувати зроблений товар або зроблену послугу, пропонувати до продажу або продати торговельну марку. Тобто, власник свідоцтва зобов'язаний вести господарську діяльність. Таким чином, торговельна марка, зареєстрована фізичною особою, не може бути використана самою фізичною особою, не зареєстрованою у встановленому порядку як суб'єкт підприємницької діяльності. Отже, доцільним є внесення обмежень щодо суб'єктів, що мають право зареєструвати торговельну марку. Так, визначення знаку для товарів та послуг можна сформулювати в такий спосіб: Знак для товарів та послуг – позначення, що не суперечить вимогам законодавства, призначене для відмінності товарів або послуг одних юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців від однорідних товарів або послуг інших юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців. Наступним проблемним моментом є момент виникнення права власності на торговельну марку. Так, відповідно до ч.1 ст.16 Закону України « Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» права, які випливають зі свідоцтва, діють із дати подання заявки. З іншого боку, ч. 2 і 3 зазначеної статті виключне право користуватися й розпоряджатися знаком за своїм розсудом, а також право забороняти іншим особам використання зареєстрованого знака без дозволу власника, надається власникові саме свідоцтвом. Судова практика вважає, що моментом виникнення прав є дата подачі заявки на реєстрацію. Дане положення слід закріпити й у Законі, для чого внести зміни в частину 2 і 3 статті 16 Закону.

Литература: Перелік використаних джерел 1. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. - № 40-44. – Ст. 356. 2. Про захист прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. - №7. – Ст. 36. 3. О товарных знаках, знаках обслуживания и наименованиях мест происхождения товаров: Закон Российской Федерации от 23 сентября 1992 // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. – 1992. – №42. – Ст. 23-22. 4. Віденська класифікація зображувальних елементів від 12 червня 1973 року. // http://zakon1.rada.gov.ua 5. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг від 15 червня 1957. //http://zakon1.rada.gov.ua 6. Про міжнародну реєстрацію знаків: Мадридська угода від 14 квітня 1891 р. // http://zakon1.rada.gov.ua 7. Паризька конвенція про охорону промислової власності від від 20 березня 1883 року. //http://zakon1.rada.gov.ua 8. Про затвердження Правил складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг: Наказ Держпатенту України від 28 липня 1995 р. // http://zakon1.rada.gov.ua 9. Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2005. - №1. – 5 січня. 10. Про затвердження Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених): Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. // Офіційний вісник України. – 1995. - №35. – 15 серпня. 11. Про затвердження Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг: Наказ міністерства освіти і науки України від 10 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. - №5. – 15 серпня. 12. Еремина Н. Защита экзотических торговых марок // Юридическая практика. – 2005. - № 7 (373). – 14 февраля. – С. 5-8. 13. Климчук О. Деякі питання визначення торговельних марок (знаків для товарів і послуг) // Юридичний журнал. – 2006. - № 2. – С. 16-20. 14. Коваленко Т. Товарний знак чи бренд // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007. - №2. – С. 23-26. 15. Мельников В. Экспертиза обозначений, носящих описательный характер // Интеллектуальная собственность. – 2007. - № 11-12. – С. 47-52. 16. Мельников В.М. Обонятельный товарный знак // Патентное дело. Дайджест российской и зарубежной прессы. – 2000. - № 7. – С. 22-24. 17. Могилевський В. Реєстрація знака для товарів і послуг на ім’я фізичної особи // Інтелектуальна власність. – 2002. - № 1. – С. 10-12. 18. Портна Д. Знак для товарів та послуг: порядок набуття прав в Україні та процедура отримання міжнародної реєстрації // Юридичний журнал. – 2002. - №5. – С. 12-14. 19. Шевченко Л. Понятійна відповідність термінів «товарний знак», «торгова марка», «знак сервісу (обслуговування)» у сфері законодавства з інтелектуальної власності в Україні // Інтелектуальний капітал. – 2003. - №6. – С. 55-59.