Выводы: ВИСНОВКИ
Функціонуючи в ринковій економіці, як суб’єкт підприємницької дія-льності, кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно викону-вати свої фінансові зобов’язання перед своїми діловими партнерами, держа-вою, власниками, найманими працівниками.
Колективне підприємництво – єдиний сектор економіки в Україні, що має тенденцію до зростання. При цьому частка недержавних підприємств у промисловості становить 70 % і на них припадає майже дві третини виробле-ної продукції. Більшість підприємств недержавного сектора становлять акці-онерні товариства – у минулому державні підприємства.
На початок 2008 року в Україні створено і діє більше 70 тис. акціонер-них товариств, із них близько 29 тисяч – відкриті. При цьому акціонерні то¬вариства сьогодні виробляють майже 56 % від загального обсягу промислової продукції. Крім цього, більша частина послуг в Україні також надається акці¬онерними товариствами, зокрема товариствами, що діють у фінансово-кре¬дитному секторі економіки. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, становить майже 21,5 млрд. грн. (у т. ч. в 2007 році – 11,5 млрд. грн. ). Із загального обсягу емісії акцій у 2009 році близько 20 % припадало на реально залучені кошти. Решта складалася з емісій при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств і збільшення статутних капіталів підприємств у ре-зультаті індексації основних фондів.
В Україні сьогодні налічується до 35 млн. власників акцій приватизо-ваних підприємств. Отже, відродження акціонерного підприємництва вважа-ється однією з необхідних умов переведення економіки на шлях цивілізова-ного, перевіреного історичним досвідом розвитку. Ні макроекономічні, ні рі-зноманітні валютно-фінансові та інші заходи не зможуть позитивно вплинути на економічні процеси в країні. Вони наберуть сили тільки тоді, коли держа-ва реально стимулюватиме власне підприємництво, яке веде ефективну гос-подарську діяльність.
Що стосується зовнішньої заборгованості, то слід зазначити, що вона постійно зростає. Така ситуація негативно може вплинути на фінансовий бік діяльності акціонерних товариств тому, що значні кредитні ресурси будуть спрямовані на обслуговування зовнішнього боргу.
Отже, назріла необхідність термінового перегляду ефективності вико-рис¬тання запозичених коштів, пошуку нових внутрішніх джерел фінансуван-ня економіки.
Інша проблема, що її необхідно розв’язати, – це структурна перебудова економіки, яка вважається реальним кроком до ринку і яку рекомендують провести міжнародні фінансово-кредитні організації. Зокрема, розширене фі¬нансування України Міжнародним валютним фондом за програмою IFF, яке почалося у 2008 році й розраховане на три роки, в сумі близько 2,5 млрд. дол. зобов’язує нашу країну спрямовувати ці кошти на структурну перебудову.
Пріоритети структурної перебудови визначені в програмі уряду «Укра-їна-2010». Проте в цій програмі зазначені тільки загальні напрями, не підкрі-плені ні джерелами фінансування, ні будь-якими розрахунками.
Для забезпечення ефективної структурної перебудови необхідно при-скорити темпи приватизації, що дасть змогу залучити у виробництво додат-ковий капітал, необхідний для розширення господарської діяльності. Біль-шість інвесторів, як національних, так і іноземних, зацікавлені у прид¬банні акцій наших флагманів економіки, які поки що перебувають у власності дер-жави, не даючи ніякого прибутку.
Вартість державних активів в акціях, паях, частках становить понад 9 млрд. грн., при цьому понад 80 % статутних фондів не проіндексовано. У 2009 році за результатами роботи цих підприємств держава отримала менш ніж 0,5 % дивідендів на свої корпоративні права. А от мобілізація коштів че-рез акції була б джерелом додаткового фінансування економіки. Загальнові-домо, що акціонування дає можливість подолати обмеженість власних і по-зичених коштів для значних капітальних вкладень, а також для їх спрямуван-ня в найприбутковіші та найперспективніші галузі. Це і є реальним ринковим механізмом регулювання процесів суспільного виробництва. Перетворення частки заощаджень населення в акції допоможе стримуванню інфляції, оскі-льки зменшиться тиск грошової маси на валютний ринок, ринок товарів і по-слуг, він переміститься на ринок недержавних цінних паперів (оскільки дер-жавні цінні папери себе скомпрометували, викликавши фінансову кризу в 2008 році).
Важливо також і те, що акціонерне товариство є найзручнішою і най¬зрозумілішою для іноземних інвесторів формою спільної діяльності з вітчиз-няни¬ми підприємцями.
Важливим при інвестуванні в акціонерне товариство є той факт, що до валових доходів емітента, який є об’єктом оподаткування відповідно до За-кону України 2, не включаються суми коштів або вартість майна, які надхо-дять платникові податку (емітенту) як прямі інвестиції або реінвестиції у кор¬поративні права. Отже, практично прямі інвестиції не підлягають оподатку-ванню, що є додатковим стимулом вкладання коштів у акції суб’єктів госпо-дарювання. Водночас просто інвестиція у вигляді внесення коштів на розра-хунковий рахунок підприємства невигідна, оскільки відразу оподаткову-ється ПДВ – 20 % і податком на прибуток – 30 %. І хоч як дивно, такі інвес-тиції досить часто вимагаються при виконанні інвестиційних зобов’язань, які ще називають поповненням обігових коштів підприємства. Хоч акціонерне товариство може використати й запозичені кошти, проте підсумкові втрати на податках залишаються подібними.
Будь-які інвестори закономірно вимагають також гарантій, а вони, за інших рівних умов, достатньо надійні там, де вкладання капіталу підкріплене правами власності, в тому числі й спільної. Акціонерна форма підприємницт-ва надає таку можливість, що в майбутньому, буде основним стимулятором надходження у вітчизняну економіку додаткових фінансових ресурсів.
Нерозв’язаною проблемою, яка безпосередньо впливає на структурну перебудову і розвиток акціонерного підприємництва, є створення ринкової інфраструктури та її основної ланки – повноцінного фондового ринку. На сьогодні роль фондового ринку суттєво відрізняється від тої, яку він відіграє у ринковій економіці, а його сегмент, ринок акціонерного капіталу, не втілює головної мети акціонерного підприємництва – оптимального розподілу фі-нансових ресурсів із метою максимізації прибутку. Ефективність же прийня-тих рішень в акціонерних товариствах не знаходить свого відображення у зміні цін на акції, що котируються на біржах, оскільки більшість підприємств в Україні не платить дивідендів і, як наслідок, не зростає попит на цінні па-пери і не збільшуються в перспективі обсяги торгів. До того ж податкова си-стема України також не стимулює цього сег¬мента ринку.
Аналізуючи проблеми, які виникли за час проведення ринкових реформ у нашій державі, можна зробити висновок, що для їх успішного подолання необхідні кардинальні зміни у пріоритетних напрямах фінансово-економічних реформ. Зокрема, слід реально перебудовувати структуру еко-номіки. При цьому необхідно переорієнтувати централізоване фінансування на підприємства з ризиковим капіталом, які, крім виробничої діяльності, за-ймаються дослідженнями у сфері електроніки, нових матеріалів, біотехноло-гій, програмного забезпечення. Як переконує світова практика, такі підпри-ємства є надійним джерелом економічного зростання в майбутньому.
Як законодавча, так і виконавча влада мають надавати пільги компані-ям, що виробляють експортноспроможну високотехнологічну продукцію, а не тим, які займаються експортом сировини і напівфабрикатів.
Наступним кроком у впровадженні реформ повинно стати вирівнюван-ня в правах як національного, так і іноземного інвесторів, створення для них більш «прозорих» правил гри на ринку. При цьому необхідно законодавчо відрегулювати діяльність акціонерних товариств, які є привабливою формою бізнесу для нерезидентів і фондових бірж, що зобов’язані обслуговувати цей сектор ринку. Для цього треба на певний строк звільнити від оподаткування будь-які операції з цінними паперами, зокрема скасувати утримання держав-ного мита, податку на прибуток від операцій із цінними паперами.
Реалізація запропонованих заходів дасть змогу в перспективі підвищи-ти ліквідність цінних паперів та довіру інвесторів до національного фондово-го ринку.
Зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства (валюти балансу), потребує аналізу того, за рахунок яких факторів це відбулося. Се-ред причин цього зменшення найважливіші такі:
– збитки від реалізації продукції і від позареалізаційних операцій;
– нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі невіднесення їх на винних;
– витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують но-востворені відповідні цільові фонди;
– зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів ко-мерційних банків, інших позикових ресурсів.