Поиск по каталогу
расширенный поиск
Украина, г.Киев
тел.: (066)772-50-34
(098)902-14-71
(093)107-18-04

email: info@7000.kiev.ua
Філологія / Мови / Література»Журналістика»

Види інформації

Карточка работы:30341ф
Цена:
Тема: Види інформації
Предмет:Журналістика
Дата выполнения:2006
Специальность (факультет):Журналістика
Тип:Реферат
Задание:
ВУЗ:Київський Національний Університет ім. Шевченко (КНУ ім. Шевченка)
Содержание:Вступ…………………………………………………………………………..3-5 І. Інформація як об’єкт цивільно-правових відносин. 1. Цивільно-правовий характер інформації……………………………..6-12 1.1. Розвиток законодавства України про інформацію. 1.2. Поняття та ознаки інформації як об’єкта цивільних правовідносин. 1.3. Види інформації як об’єкта цивільних правовідносин. 2. Поняття та види інформаційних правовідносин…………………….13-15 2.1. Поняття інформаційних правовідносин. 2.2. Види інформаційних правовідносин. 2.3. Зміст інформаційних правовідносин. 3. Здійснення і захист права на інформацію……...…………………….16-20 3.1. Договори на передачу інформації. 3.2. Цивільно-правові способи захисту права на інформацію. 3.3. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію. ІІ. Дослідження функціонування масової інформації……………………..21-24 Висновки………………………………………………………………...……25-27 Список використаної літератури……………………………………………….28
Курс:2
Реферат:
Язык:укр
Вступление:Дослідження основних закономірностей правового регулювання інформації зумовлене виникненням якісно нових соціальних явищ, пов’язаних з інформацією і, відповідно, увагою законодавця до упорядкування цієї сфери приватності суспільних відносин. Сучасний період розвитку цивілізації характеризується переходом від індустріального суспільства до інформаційного. Термін “інформація” з філософської категорії все більше перетворюється на правову дійсність, а інформація стає специфічним товаром і ресурсом сучасності, об’єктом цивільних правовідносин. Останнім часом різко зріс інтерес до цивільно-правового аспекту інформаційних відносин. При цьому важливо відзначити не ослаблення, а, навпаки, посилення ролі цивільного права в нових умовах. Воно регулює також відносини, пов’язані з інформацією та інформаційним забезпеченням. Право змінюється, виявляючи нові об’єкти регулювання, трансформуючи методи свого впливу на суспільні відносини. Зазначені процеси поставили законодавця перед необхідністю ефективного юридичного упорядкування суспільних відносин в інформаційній сфері. У руслі цієї тенденції за останнє десятиріччя у сфері інформації як об’єкта права і як товару було прийнято значну кількість нових нормативно-правових актів, що спричинило необхідність закріплення у ЦК України вказаних правовідносин. Різноманітність прояву категорії “інформація” у цивільному обігу потребує серйозного дослідження. Ця проблема стосується дослідження природи інформаційного законодавства, його місця в українській правовій системі, реалізації та захисту права на інформацію. Оскільки інформаційні правовідносини є результатом урегулювання суспільних відносин за допомогою визначеної сукупності правових норм, то дослідження цих відносин одночасно означає виявлення їх об’єкта. Комплексне дослідження інформаційних правовідносин сьогодні набуває особливої актуальності через наявність прогалин у чинному цивільному законодавстві щодо їх регулювання з урахуванням їх особливостей та потреб практики. Порівняно невелика кількість публікацій, у яких розглядаються окремі аспекти інформаційних правовідносин, не охоплює і не вирішує багатьох теоретичних проблем і практичних завдань, що викликано відсутністю однозначного підходу до визначення такого нетипового об’єкта цивільного права, як інформація. Як результат – правова невизначеність з низки принципово важливих питань: щодо визначення права власності на інформацію; співвідношення “інформації” та “інтелектуальної власності”; визначення істотних умов договору про передачу інформації; порядок укладення названого договору, зокрема специфіки захисту права на інформацію; цивільної відповідальності. Попередниками цього дослідження були такі дослідники, як: Ч.Н. Азімова, І. Л. Бачило, А.Б. Венгеров, С.Д. Волошко, В. А. Дозорцев, В.І. Жуков, В.О. Калятін, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, Г. Штумпфа, Р.Б. Шишка, О.А. Чобот ін. Метою реферату є формування доктрини, виявлення прогалин і суперечностей чинного інформаційного законодавства України, з’ясування правового режиму інформації, права на інформацію. Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання: проаналізувати поняття та виявити основні ознаки інформації; дослідити джерела регулювання інформаційних відносин; визначити види інформації приватного та публічного характеру; визначити зміст інформаційних правовідносин; проаналізувати інформацію як об’єкт цивільного права; класифікувати види інформаційних відносин з послідовним аналізом інформації, яка їх обумовлює; проаналізувати процес виникнення та розповсюдження договорів на передачу; показати особливості захисту права на інформацію. Об’єктом реферату є суспільні відносини, що виникають з приводу інформації, її правовий режим. Предметом реферату є національне, іноземне та міжнародне законодавство, зарубіжна та українська судова практика, наукова доктрина. Методи дослідження: діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу, формально-логічний, порівняльно-правовий та метод системного аналізу.
Объём работы:
25
Выводы:Інформаційне законодавство потребує вдосконалення у частині визначення пріоритету приватного інтересу до інформації, регулювання різних видів інформації (особливо нерозкритої науково-технічної), регулювання зобов’язальних відносин, які виникають з приводу передачі та розповсюдження інформації, захисту права на інформацію та відшкодування заподіяної шкоди. Відповідно до ст. 4 ЦК слід інформаційне законодавство привести до єдиного правового критерію, основу якого становитиме ЦК України і розроблений на його основі Інформаційний кодекс. Відповідно до ст. 201 ЦК визначити інформацію як відомості, а не дані, які можуть бути включені в обіг у вигляді, який може сприйнятий і осягнутий людиною. Видовість інформації слід провести на основі визначення приватного інтересу, це надасть можливість точніше визначити товарність інформації. Інформація – це самостійний об’єкт цивільного права, якому притаманні своєрідні ознаки. Інформація стає об’єктом цивільного права, якщо відповідає таким вимогам: а) має товарну форму та комерційну цінність; б) може переходити у порядку правонаступництва; в) не вилучена з цивільного обігу (державна таємниця, службова тощо); г) не є невід’ємною від суб’єктів цивільного права; д) якщо її неправомірним поширенням завдано шкоди суб’єкту цивільного права. Правовий режим інформації як об’єкта цивільного права визначається її властивостями і суттєво відрізняється як від матеріальних об’єктів, так і від об’єктів виключного права (права інтелектуальної власності). Тому некоректно до інформації застосовувати поняття “інформаційна річ”, а загальнодоступну інформацію визначати як об’єкт інтелектуальної власності. Інформація – це товар, який має свою вартість. Вартість інформації повинна визначатись, передусім, її значимістю для споживача і комерційною цінністю. Інформаційні правовідносини є суто цивільно-правовими. Переважну більшість їх слід вважати відносними, тому що тільки за допомогою зобов’язань можна визначити коло зобов’язаних осіб. Абсолютний характер мають ті інформаційні відносини, які переважно регулюються нормами приватного і публічного права та вилучені з цивільного обігу. Їх виникнення обумовлює таємниця, яка опосередковує охоронювану законом належність інформації визначеному суб’єкту, його виняткове юридичне панування над інформацією у власних інтересах (наприклад, державна таємниця, особиста таємниця). Відповідно, особа, якій належить ця інформація, має право підтримувати обмеження доступу до неї. Квазіабсолютний характер інформаційних правовідносин обумовлює відомості, які становлять нерозкриту, не вилучену з цивільного обігу інформацію (особливо “ноу-хау”), тому що з одного боку, діє законодавчий принцип вільного використання інформації, якщо особа власними правомірними зусиллями її отримала, а з іншого – право володільця такої інформації підтримувати обмеження доступу до неї. Інформація нематеріальна за своєю суттю, й аналіз особливостей вказаного об’єкта цивільного права дозволяє дійти висновку, що на інформацію не можна розповсюджувати режим права власності. Не можна повною мірою відносити до інформації й режим виключних прав. Режим такого виду інформації, як “ноу-хау”, суттєво відрізняється від традиційних об’єктів виключного права, він ґрунтується на фактичній, а не юридичній монополії. Суб’єкти інформаційних відносин мають як суб’єктивні права, так і юридичні обов’язки. Виникла необхідність відокремити договори на передачу інформації у самостійний тип. Слід розрізняти юридичні дії “розповсюдження інформації” та “передача інформації”. Якщо йдеться про розповсюдження інформації, то слід говорити про укладання договору з надання інформаційних послуг, предметом якого буде саме послуга, а не інформація. У разі передачі інформації предметом виступає інформація (як правило, нерозкритого характеру) і права на неї. Видами інформаційної послуги є: маркетинговий та консультаційний. На прикладі договору про передачу “ноу-хау”, який є базовим для передачі нерозкритої інформації, на основі якого повинні в подальшому розроблятись договори про передачу інформації, показано, що для передачі інформації не можна застосувати договір купівлі-продажу та ліцензійний договір. Передумовою укладення договору про передачу інформації повинен бути попередній договір, основною рисою якого є обов’язок про нерозповсюдження відомостей, які стали відомі. Слід розрізняти поняття “охорона” та “захист” права на інформацію. Захист права на інформацію повинен будуватись на тих самих засадах, що й інші цивільні права, однак на законодавчому рівні слід визначити відшкодування завданої шкоди, яка виникла внаслідок розповсюдження цінних відомостей. Таким чином, замислена дезінформація може бути використана проти політиків, політичних партій тощо під час виборчих перегонів, так називає мий «Чорний PR», та, в свою чергу, замислену дезінформація постійно ми бачимо на сторінках жовтої преси (інколи по телебаченню, наприклад канал М1, при огляді новин зірок шоу-бізнесу, які самі створюють дезінформацію населення та постійні скандали аби залишатися в центрі уваги тощо). Випадкова дезінформація попадає до аудиторії через неперевірені факти редакцій та користування мережею Інтернет. Інколи бувають випадки, коли журналісти спілкуються не з тими особами, які володіють першоджерельною інформацією, а спілкуються з другими-третіми особами, не перевірюючи фактів. За цим повинна слідкувати редакція, в першу чергу головний редактор.
Вариант:нет
Литература:1.Бебик. В.М.Засоби масової інформації посткомуністичної України. — К., 1996. 2. Засоби масової інформації: поняттєвий апарат / За ред. А.3. Москаленка. — К., 1997. 3. Засоби масової інформації. Українське законодавство. — К., 1995. 4. Москаленко А.З. Вступ до журналістики.-К., 1997. 5. Петров Є.В. Правове регулювання інформаційного ринку України // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк, 2000. – №1. – С. 251-257. 6. Петров Є.В. Право громадян на інформацію // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк, 2000. – №4. – С. 40-48.
Дополнительная информация:

    Как купить готовую работу?
Все просто и по шагам:
1) Вы оставляете заявку на сайте (желательно с тел. и e-meil)
2) В рабочее время администратор делает Вам звонок и согласовывает все детали. Формирует счет для оплаты, если это необходимо.
3) Вы оплачиваете работу.
4) После получения подтверждения оплаты (от банка, сервиса Web-money) Мы передаем Вам работу.

Все работы по данному предмету (123)