Выводы: Висновки
Державна власність як економічна категорія означає приналежність майна та інших благ народу в особі обраних представницьких органів державної влади.
Державна власність — це форма власності, при якій майно, у тому числі кошти і продукти виробництва, належать державі повністю або на основі пайової або спільної власності. Державі можуть належати акції в акціонерних товариствах різних форм власності; крім того, держава може мати у власності будь-яке майно, необхідне для здійснення його функцій, воно закріплюється за державними підприємствами й установами у володіння, користування, проте має певні обмеження щодо розпорядження.
У виключній власності держави перебувають надра, ліси, тваринний світ, природні лікувальні ресурси, велика частина водних об’єктів. Державною власністю є землі, що не перебувають у власності громадян, юридичних осіб або муніципальних об’єднань.
Управління об’єктами державної власності – здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Державна власність може виникати в будь-який з первісних чи похідних способів, але у держави є підстави для набуття нею права власності в такі способи, в які це право не може виникнути в інших власників — фізичних або юридичних осіб. До таких способів виникнення права державної власності належать стягнення податків та інших зборів, націоналізація, конфіскація та реквізиція, безхазяйне майно, безгосподарне утримання майна, що є пам’яткою історії та культури, скарб, знахідка, бездоглядна худоба, а також розширене відтворення на державних та казенних підприємствах.
На теперішній час одним з найпоширеніших способів виникнення права державної власності видається стягнення податків та інших зборів (наприклад, до Пенсійного фонду, державне мито тощо). Стягнення податків регулюються податковим законодавством України і не є цивільно-правовими відносинами. За допомогою цього способу поряд з іншими джерелами формується Державний бюджет України, регулюється господарська діяльність юридичних осіб, встановлюються відносини між державою та платниками податків.