Загальна характеристика економіки Європи в період розвитку феодалізму

Содержание: Вступ 3 1. Загальна характеристика періоду феодалізму в Європі 5 2. Економіка Європи в період феодалізму 8 2.1. Основні аспекти розвитку господарства 8 2.2. Економіка Європи в перехідний період від феодалізму до буржуазії 15 3. Економіка України за часів феодалізму 21 Висновки 24 Список використаної літератури 26

Вступление: Феодальна держава — це концентрація реальної влади в руках короля, князя. Сеньйор був не просто великим земельним власником, а, перш за все, "кінним, людним і оружним" паном, який мав політичну владу. Він правив у своїх володіннях, а влада його розповсюджувалася головним чином на людей, мала особистий характер. Князь був могутнім оскільки, постільки керував підданими, розповсюджував на них свій судовий і військовий контроль. Держави європейського середньовіччя були часто новим продовженням Римської імперії. Проте вони були дуже крихкими, внутрішньо не зцементованими і слабо організованими. Як імперія Каролінгів, так і імперія Рюриковичів не опиралась ні на які внутрішні сили зчеплення і розпадалися разом зі смертю свого глави чи невдовзі після неї. Причиною було те, що вони не володіли ефективно діючим апаратом влади і були по суті ефемерними об'єднаннями племен і етнічних угрупувань, що жили своїм власним замкненим життям. Ні одна з цих "імперій" не пережила рубіж, який відокремлює початок середньовіччя від наступних його періодів. Вони ще не були державами в повному розумінні цього слова. Атрибути влади, якими володів глава подібного державного утворення, не були його монополією — ними володіли і його васали, великі сеньйори, які правили окремими частинами імперії. їм належало право суду, аж до "вищої юстиції", вони володіли власними збройними силами, збирали податки тощо. Все це сприяло формуванню системи васально-ієрархічних відносин. Виникла і зміцнювалась феодальна ієрархічна драбина, верхнім щаблем якої був сюзерен, а нижнім — васали. В цей період водночас з невпинно зростаючою владою князя поступово зростає і роль верхівки княжої дружини, яка, виділяючись у панівний прошарок, фактично складала основу своєрідного адміністративного апарату, що збирав данину і займався судочинством на місцях. Недарма О.О.Мельникова називає форму ранньофеодальної Руської держави дружинною. Політична система більшості європейських країн в середні віки будувалася за принципом васалітету - надання військовій знаті землі в обмін на службу. Центром феодальної ієрархії був король, який у середні віки був перш за все полководцем. З 9-го по 14-е століття найважливішою складовою війська були кінні лицарі. Спорядження лицаря, проте, вимагало чималих коштів. Король віддавав землю, відому під назвою феод або лен найвищому прошарку знаті, отримуючи від них лицарів. Ця найвища знать була васалами короля. Найвища знать, в свою чергу, роздавала землю лицарям, які здавали її в оренду селянам. Король був сюзереном щодо своїх васалів, королівські васали були сюзеренами щодо своїх лицарів. Проблема феодалізму досить контроверсійна щодо наявності в історії України і у східних слов'ян, тому що це питання по-різному інтерпретує західна, у тому числі українська нерадянська, та марксистська історична наука. Феодалізм почався за післякаролінгського періоду (9 — 10 ст.) і поза незначними його пережитками, занепав на зламі середньовіччя і новітньої доби. Економіка феодалізму представляє неабиякий інтерес для дослідження основних економічних явищ у динаміці. Феодалізм фактично є взірцем зародження елементів сучасної ринкової економіки, тому актуальність теми даної роботи доволі висока. Метою роботи є дослідження сутності економіки Європи періоду феодалізму, зокрема української економіки цього періоду.

Выводы: Визначальними напрямками у господарському розвитку країн Західної Європи була буржуазна перебудова, формування індустріального ладу. Належить зробити деякі зауваження у зв'язку з феодалізмом щодо суспільного розвитку в Україні в 17 — 18 ст. Основною причиною повстання 1648 було дуже поширене соціальне невдоволення у Речі Посполитій. Проте Хмельниччина була не тільки антифеодальним селянським бунтом, але скоріше національно-визвольною боротьбою українського народу, у якій брали участь усі прошарки населення за винятком магнатів та їх службовців. Запорозьке Військо було ядром, навколо якого гуртувалися селяни і міщани, що до них приєдналася значна частина православної дрібної шляхти. Гетьманська Держава, яка виникла у внаслідок революції Хмельницького, не була за своєю суспільною структурою ані феодальною, ані, очевидно, «буржуазно-демократичною». Її можна розглядати як відміну станового корпоративного суспільного ладу, прикметного для Європи 17 ст. Самобутнім для України було пристосування козацької військової організації, яка виникла в умовах степового прикордоння, до вимог цивільного суспільного життя. Соціальні прошарки Гетьманщини, або стани, складалися з козацької старшини (яка абсорбувала чимало шляхтичів Речі Посполитої), з рядових козаків (клас хліборобів-войовників), міщан (до яких далі стосувалося Магдебурзьке право) та посполитих селян. Суспільна диференціація стала виразнішою після Б. Хмельницького, а на другу пол. 17 ст. припадав вияв чималих класових антагонізмів. Однак становище селянства в Гетьманщині було краще, ніж у будь-якій іншій країні Східної Європи того часу; воно було особисто вільне і могло володіти землею. Самобутній розвиток України зазнав великих змін упродовж 18 ст. у внаслідок натиску та інтервенцій Російської Імперії. Це викликало між іншим й економічну руїну українських міст та постійне погіршення становища селян. Остаточне скасування автономії України 1783 р. збіглося з відновленням кріпацтва. Починаючи з кінця 18 ст., суспільний лад в Україні був пристосований до панівної системи у Росії. Якщо мова про суть цієї системи, то радянські історики визначають її як «феодальну». Проте цього погляду не поділяють нерадянські історики. Елементи феодалізму, що існували на території північно-східної Русі, пізнішої Росії, за удільного періоду (12 — 14 ст.), були придушені й усунені з виникненням Московської держави. Еволюція соціальних відносин і розвиток господарства України в період феодалізму відбувалися в складних, неоднозначних соціально-політичних умовах. З одного боку, об'єднання в 1654 р. України з Російською державою сприяло прискореному розвитку продуктивних сил у сільському господарстві, ремеслі й промислах, піднесенню мануфактурного виробництва та зростанню міст як великих адміністративних і культурних осередків. З іншого ж боку, не можна заперечувати й негативну роль царизму в історичній долі українців.

Литература: 1. Абалкин Л. Логика экономического роста. – М.: ИЭ РАН, 2003. 2. Голубович В.Н. Экономическая история зарубежных стран. - М., 1999. 3. Греков Б. Феодальные отношения в Киевском государстве. М. —2006. 4. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. – К.: Вікар, 2003. 5. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989. 6. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 2005. 7. Юшков С. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київ. Русі. К. – 2009.