Контрольна робота з предмету: Історія економіки, НУГНСУ, 1 курс

Задание:Розкрити теоертичні питання.

Содержание:Зміст Вступ 3 1. Становлення і розвиток податкових відносин у традиційному господарстві V ст. до н.е – XII ст. 6 2. Промисловість та сільське господарство українських земель на передодні першої світової війни. Наслідки війни для господарства України 9 Висновок 16 Список використаної літератури 18  

Вступление: Вступ Історія ранніх (локальних, ранньокласових) цивілізаційних суспільств розглянута як перша стадія доіндустріальної цивілізації. Становлення цивілізації досліджена як системний розвиток конкретного автономного соціального організму, що охоплює трансформацію економічної, політичної, соціальної, культурної, демографічної та територіально-поселенської структур. Ранньоцивілізаційне суспільство принципово відрізняється від первісного, оскільки економіка цивілізації ґрунтована на можливості отримання регулярного додаткового продукту, суспільство поділено на стани-класи, організація влади є державно-територіальною, культурно-інформаційні відносини здійснюють за допомогою писемності, виникло монументальне зодчество, територіально-поселенську структуру характеризує поділ на міста та села. Передумови та умови реалізації процесу становлення цивілізації сформувались у пізньопервісних передцивілізаційних суспільствах. Передумови охоплюють перехід до осілості, кількісне зростання населення та його розселення, панування відтворювально-виробничих форм ведення господарства, насамперед землеробства, що стимулювало виробництво і збереження додаткового продукту, наявність соціокультурних стимулів щодо суспільної потреби у зростанні ефективності виробництва. Умовами були 1) зростання обсягів виробництва на основі вдосконалення організаційно-управлінської праці й адміністративно-господарських методів, що забезпечувало ефективність економіки; 2) поглиблення суспільного поділу праці, що зумовило ієрархію соціальної структури, виділення окремих соціально-професійних груп, які займали різне місце у системі суспільного виробництва і мали різне відношення до засобів виробництва та розподілу додаткового продукту; 3) концентрація в руках вождя й аристократії додаткового продукту через реалізацію принципу влади-власності та редистрибутивної (перерозподільчої) системи; 4) орієнтація суспільної свідомості на високий соціальний привілейований статус і престижне споживання. Формувались експлуататорські відносини серед членів суспільства та окремих суспільства. Становлення і розвиток ранніх цивілізаційних суспільств відбувалися трьома еволюційними шляхами: східним, західним та скотарсько-кочівницьким. Ранні цивілізації давньосхідного типу виникли в умовах енеоліту і ранньої бронзи на основі східної моделі розвитку передцивілізаційних суспільств, визначалися умовами ірриґаційного землеробства і колективними формами виробництва. Хронологічно вони охопили період межі IV–III тис. до н. е. – VIII ст. до н. е. Територіально – райони так званого випереджаючого розвитку: Передньоазійський і Східносередземноморський регіони, Південну Індію та Північний Китай. В епоху енеоліту виникли Месопотамська (Шумеро-Аккадська, Вавілонська), Давньоєгипетська, Харапська в долині річки Інд цивілізації. У добу бронзи ранні цивілізації з’явилися на території Егеїди в Європі, Центральної та Східної Азії. Типовим прикладами цивілізації бронзового віку є Кріто-Мікенська (Мінойська цивілізація на о. Крит і Мікенська – на території півострова Пелопоннес у Південній Греції), Хетське царство, Шань-Інська в басейні річки Хуанхе. Межа ранніх локальних і традиційних регіональних цивілізацій – період «осьового часу» – VIII–III ст. до н. е. Ранні цивілізації Стародавнього Сходу характерні як станові ранньодержавні (ранньокласові та ранньополітичні). Вони виникли на базі племен-вождівств як ранньокласові міста-держави (за грецькою термінологією – номи), де правляча верхівка в особі спадкової соціальної знаті виконувала організаційно-господарські та релігійно-культові функції (влада-власність). Поступово номи об’єднались у великі централізовані військово-політичні держави, що мали форму східної деспотії (повного безправ’я населення перед державою). Суспільство складалося з окремих станів, пов’язаних із виконанням певних функцій, набуло вигляду ступінчатої піраміди. Панівну верхівку представляла військово-адміністративножрецька верства, існування якої було традицією й одночасно важелем забезпечення стабільності суспільства. Селянство залишалось основною продуктивною силою. Існувала територіальна сусідська землеробська громада, економічні відносини всередині якої характеризували володіння громади на землю; приватна індивідуально-трудова власність великої патріархальної сім’ї на житло, рухоме майно і присадибну земельну ділянку, користування орною землею громади та спільне користування іншими угіддями.

Выводы:Висновок Становище України на початку 20-х років було надзвичайно важким. Українські землі знову потрапили під іноземне панування. На основній їх частині була утворена Українська РСР, народ якої пережив небачені в історії людства страхіття тоталітарного режиму. Було створено апарат насильства у вигляді ЧК ("чрезвьічайная комиссия"), будувалися концентраційні табори. Велася безкомпромісна боротьба з "контрреволюцією". У 1920 p. Л. Троїцький пропонував всю країну перетворити на гігантський концентраційний табір, створивши "трудові армії", в яких кожен повинен був вважати себе солдатом праці. Репресивна машина почала застосовуватися повним ходом проти селянства. Така антинародна політика, а також літня засуха 1920 p. довели економіку України до катастрофи. Почався голод. Міські робітники, денний пайок хліба яких не перевищував 100 г, змушені були оголошувати страйки. На початку 1921 p. вони спалахнули в Катеринославі, Харкові, інших містах України. Проти продрозверстки збройне виступило селянство. Цей рух поширився на Донеччині, Кременеччині, Полтавщині, Катеринославщині. Офіційна пропаганда називала селянські виступи "куркульським саботажем", "політичним бандитизмом". Очолив боротьбу проти цього "бандитизму" голова Раднаркому УРСР Г. X. Раковський і командуючий збройними силами України М. Ф. Фрунзе. Придушували повсталих селян регулярні армії В. К. Блюхера, П. Ю. Дибенка, І. Н. Дубового, Г. І. Котовського, О. Я. Пархоменка, численні загони ЧК тощо. Так мстила радянська влада тим, хто відкидав грабіжницьку продрозверстку. Від голоду, який охопив в 1921 p. південні губернії України, загинуло близько 1 млн чол. Політика "воєнного комунізму", яка історично була першою формою командно-адміністративної системи, призвела більшовицьку Росію, а отже, і Україну до катастрофи. Невдоволення широких верств населення країни, особливо сільського, економічною політикою більшовиків і примусило В. І. Леніна визнати повний крах політики "воєнного комунізм" і перейти до нової економічної політики (непу). Запровадження непу повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу. Головна увага в новій економічній політиці приділялася заходам щодо піднесення продуктивності сільського господарства на основі заінтересованості селянина в своїй праці. З цією метою в країні запроваджувався натуральний податок, значно менший від продрозверстки, розміри якого доводилися до селянина навесні (перед посівною), хоча ці розміри протягом року могли збільшуватися. Всі надлишки зерна після внесення податку залишалися селянинові, якими він міг вільно розпоряджатися.  

Литература: Список використаної літератури 1. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Економічна історія Курс лекцій. — 6-те вид., стер. — К.: Вікар, 2006. — 405 с. 2. Мазурок П.П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях Навч. посіб. — 2-ге вид., стер. — К.: Знання, 2006. — 477 с. 3. Петкова Л.О. Історія економічних вчень: Практикум / Черкаський держ. технологічний ун-т. — Черкаси: ЧДТУ, 2003. — 144 с. 4. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 136 с. 5. Ткаченко А.А. Історія економічних вчень: Навч. посібник. — Запоріжжя: Дике Поле, 2002. — 574 с. 6. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень Підручник К.: Знання, 2005. - 583 с.