Фразеологія перекладів М. Лукаша

Содержание:ВСТУП…………………………………………………………………………..2—5 РОЗДІЛ І АНАЛІЗ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИХ ТИПІВ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ 1.1. Класифікація фразеологічних одиниць…………………………………6—11 1.2. Синтаксична роль фразеологічних одиниць…………………………..12—16 РОЗДІЛ ІІ “ФРАЗЕОЛОГІЯ ПЕРЕКЛАДІВ МИКОЛИ ЛУКАША” ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ НАЦІОМЕНТАЛЬНОЇ КАРТИНИ СВІТУ 2.1. Національний ґрунт фраземіки М.Лукаша……………………………17—22 2.2. Статус національно-культурного компоненту у складі фразеологізму………………………………………………………………..23—27 2.3. Світоглядні особливості українського народу у фразеологізмах М.Лукаша………………………………………………………………….28—33 РОЗДІЛ ІІІ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ СПОСОБИ ВІДТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПЕЦИФІКИ КАРТИНИ СВІТУ У ФРАЗЕОЛОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ М. ЛУКАША 3.1. Безеквівалентна лексика у складі фразеологічних одиниць………….34—36 3.2. Специфіка внутрішньої форми фразеологічних одиниць української мови…………………………………………………………..37—39 ВИСНОВОК…………………………………………………………………40—43 БІБЛІОГРАФІЯ…………………………………………………………….44—47

Вступление:Мова як суспільне, історичне явище, що тісно пов`язане з духовним, розумовим, психічним життям людей, має велике значення для кожного з нас. Кожне слово у мові багатозначне завдяки своїм різноманітним асоціаціям, воно пов`язане з іншими словами, уявленнями і величезною кількістю предметів, навіть таких, які, здавалося б, не мають прямого відношення до значення слова. „Слово ніколи не випливає в нашій свідомості самотньо. Навіть тоді, коли тільки одне слово в одному значенні присутнє в нашій свідомості, то інші, які залишаються в тіні, маса понять і емоцій, пов`язаних з ним найтоншими нитками, кожну хвилину готові ввірватися в нашу свідомість. Слова, які проходять через нашу свідомість, перебувають у безперервному зв`язку з усім нашим інтелектуальним і емоційним життям”.( французький мовознавець Вандрієс) 50, с. 14 Українська мова є невичерпною, багатою, барвистою, а слово невід’ємне від існування людини. Хто може сказати дотепніше та влучніше за народ? Саме народ є творцем такого засобу мови, як фразеологія. Фразеологізм - не просто стійке сполучення слів, не просто мовний і стилістичний засіб. Фразеологізм - це вислів, у якому завжди є краплинка менталітету нації, її світосприйняття, її культури, її обличчя. Засвоїти мову нації означає оволодіти нею на рівні фразеології. Фразеологія – це передусім слово і вираз, а кожне слово і вираз - це частка буття народу, літопис його історії й життєвого досвіду. Засвоюючи фразеологізми, ми опановуємо мовні скарби, вчимося говорити влучно, образно, виразно. Завдяки цілісності, нерозкладності, стійкості та відтворюваності, фраземи часто виступають у ролі крилатих висловів і наукових понять. Багатство варіацій народного слова, глибини його семантичного наповнення свідчить про високу розвиненість національної мови, увиразнює стилістику, робить влучнішим, логічнішим, психологічно багатшим та образно піднесеним наше мовлення. І те, що народ проніс через століття безцінні скарби своєї мудрості, - є яскравим доказом його стійкості і моральної сили духу. Микола Лукаш глибоко усвідомлював роль і місце української мови в загальнослов’янському та світовому контексті, відчував її величезний потенціал і був переконаний, що в неї — велике майбутнє. Саме українська мова стала центром тяжіння усіх його перекладів, кінцевою метою яких було довести, що нею можна передати абсолютно все: найтонші особливості будь-якого стилю, манери, епохи. За умов, коли українську мову офіційно зараховували до безперспективних, обмежували “домашнім ужитком”, М. Лукаш намагався довести, що вона — самодостатня, у ній є необхідні резерви й потенціал, як у будь-якій іншій національній мові. Щоправда, не все знаходиться на поверхні, треба вміти відшукати свої пракорені, у яких закладено генетичний код нації. М. О. Новикова, коментуючи думку М. Лукаша, яскраво зображує їх у вигляді “тонких шарів”: “У кожній національній літературі, в кожній національній мові є все. Все, що накопичили, опрацювали, відшліфували й чим законно пишаються інші, найвишуканіші й найблагополучніші національні письменства. Тільки в літературах із “гіркою долею” (мовлячи по-дантівському й по-шевченківському), з окраденою та обкраяною національною історією це “все” присутнє у вигляді “тонких шарів” 42, с. 3. Чим гіркіша доля, тим тонкіші шари. Наче кільця в дерев — у роки нестачі й негоди. Але слід пам’ятати (й М. Лукаш на цьому наголошував) не так про те, що шари тонкі, як про те, що вони — є. Є приховані поклади всіх “великих стилів” ... великої європейської літератури”. У своїх перекладах М. Лукаш демонстрував ці “тонкі шари” української мови, всі її потенційні можливості, досягнувши вільного, невимушеного, органічного звучання. Мова перекладів М. Лукаша — феномен, вартий окремого дослідження, — яскраво вирізнялася своєю природністю, соковитістю, відсутністю усякої штучності на фоні тієї ситуації, яку описав він сам: “Наші письменники, у тому числі й перекладачі, деколи пишуть так, що просто дивуєшся: слова начебто українські, а самої мови української — нема” і, перефразовуючи слова А. Малишка, додавав: Лишилась мова словникова, А української нема! 42, с. 3 Результатом цих міркувань стали переклади, у яких відчувається незмірна любов і повага до зневажуваної упродовж тривалого часу української мови, прагнення відродити її первісну красу, показати її могутність і глибинність. Популярний словник-довідник «Фразеологія перекладів Миколи Лукаша»— перша в історії вітчизняної лексикографії спроба якнайповніше описати індивідуально-авторські вживання фразеологічних одиниць, приказок, примовок, прислів'їв та ін. в мові перекладів видатного українського перекладача, літературознавця, лексикографа другої половини XX ст. До словникового реєстру ввійшло понад 6 тисяч фразеологізмів, паремій, усталених порівнянь тощо. Видання призначене для широкого читацького загалу - мовознавців, перекладачів, літераторів, учителів, студентів, усіх шанувальників рідного слова. Разом з тим словник охоплює українську ідіоматику, пареміологію, перифрази, тавтологічні словосполучення, усталені порівняння, традиційні формули припрошення, побажання, клятв, божби, прокльонів, каламбурні словосполучення, вирази розмовних кліше тощо, уживані в мові Лукашевих перекладів. Таким чином, незаперечною є актуальність теми дослідження, присвяченого дослідженню фразеології М.Лукаша. Тема курсової роботи «Фразеологія перекладів Миколи Лукаша» на сьогодні малодосліджена, але досить цікава і заслуговує ґрунтовного вивчення та аналізу. Мета дослідження: дослідити, проаналізувати та теоретично обґрунтувати лексико-семантичні та стилістичні особливості фразеологічних одиниць, включених до словника- довідника М. Лукаша. Завдання дослідження: —дослідити структурно-семантичні типи фразеологізмів української мови; —проаналізувати особливості вживання фразеологічних одиниць; —охарактеризувати стилістичні особливості фразеологізмів та лексико-семантичні особливості відвторення світу у ФО, що увійшли до словника-довідника М.Лукаша. Об`єкт дослідження: фразеологічні одиниці. Методи дослідження : описовий, порівняльний, спостереження. Актуальність теми: на сучасному етапі мовознавчої науки та методики викладання української мови виникає потреба у організації роботи з фразеологічним матеріалом з метою підвищення мовного рівня учнів та студентів. Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії.

Выводы:Ім`я Миколи Лукаша стало одним із символів вершинних здобутків української школи художнього перекладу другої половини ХХ століття. М.Лукашеві судилося втілити у своїх перекладах з 18 мов не лише непереборне прагнення народу бути рівноправним серед інших культур, не тільки зробити українську присутність невід`ємною складовою сучасної цивілізації. Спосіб та стиль Лукашевих перекладів, як жоден перекладацький доробок тієї доби, наочно поєднали у собі мовно-літературний досвід української класики ХІХ століття та живомовні процесі другої половини минулого століття. У проведеному дослідженні було доведено, що фразеологічний фонд будь-якої мови, як і власне мова, є тим джерелом, яке зберігає і передає з покоління в покоління культурні традиції, стає чинником, який об’єднує народ і водночас дозволяє йому усвідомити свою унікальність, самобутність. Але найголовніше, що мова, за визначенням О.О. Потебні, формує світосприйняття 40, с. 167. Як і мова взагалі, фразеологізми здатні відтворювати специфіку картини світу. Але картина світу не є дзеркальним відображенням навколишньої реальності, а її інтерпретацією, яка відбувається через мову. Отже, можна погодитися з тим, що різниця між мовами, більш, ніж різниця між знаками, це різниця світоглядів. Тобто, визначаючи різницю між мовами, ми водночас визначаємо різницю світоглядів. Виходячи з цього, специфіку націоментальної картини світу українців можна визначити, через специфіку їх мовного фонду. Елементи національно-специфічного у мові передаються через існування безеквівалентної лексики, семантичних лакун, через специфіку внутрішньої форми слів та ФО, через різницю між денотативними компонентами лексем, що наявні в обох мовах, які порівнюються, та через різницю конотативних значень. У роботі досліджувалися лише два з названих чинників – безеквівалентна лексика, що входить до складу фразеологізмів української мови, та їх внутрішня форма. Цей вибір зумовлений тим, що ці чинники дозволяють визначити специфіку націоментальної картини світу через встановлення зв’язку між мовою та побутом, історією і культурою українського народу, він не потребує порівняння з іншими мовами, а отже, це вказує на те, що ці чинники є найбільш яскравими маркерами специфічного у мові та у світогляді. До складу безеквівалентної лексики входять одиниці, що називають специфічні явища національної культури. Так, до складу фразеологічних одиниць української мови входять назви деталей українського побуту, продуктів традиційного харчування, одягу, згадуються історичні події, властиві тільки для українців антропоніми, серед яких і імена персонажів української демонології і імена фольклорних персонажів. Таким чином, розглянуті приклади дозволяють дослідити ті способи, через які у ФО відтворюється національна картина світу. До таких, передусім, належить безеквівалентна лексика, яка зберігає згадки про реалії, відсутні у інших культурах. До цього фразеологічного фонду можна віднести фразеологічні одиниці, які пов’язані із українською міфологією, з іменами богів і духів. У багатий лексичний фонд української мови увійшли найменування традиційного українського побуту, антропоніми, зооніми, історичні назви, символіка кольору та ін. Іншим маркером приналежності до тієї чи іншої культури стає внутрішня форма фразеологічних одиниць, яка є своєрідною мотиваційною основою фразеологізмів. Внутрішня форма може встановлюватися через вивчення того контексту, у якому виникають ФО. Так, джерелом, що зумовлює специфіку внутрішньої форми ФО української мови стають і народні вірування, і соціальні взаємини, і особливості традиційної культури. Переважна більшість досліджених фразеологізмів має виразний національний колорит, зумовлений специфікою історичного розвитку народу та його мови. У той же час фразеологізми мають здатність накопичувати позамовну інформацію. Вони фіксують колективний досвід даного етносу і належать до тих мовних чинників, які розкривають специфіку націоментальної картини світу українців. Мобілізуючи найширші пласти української лексики та фразеології, М. Лукаш продемонстрував потенційні можливості української мови, її високу дериваційну спроможність, органічну здатність до слово- та фразотворення, багатої синонімії. Остання — чи не найунікальніша риса перекладацького стилю М. Лукаша, у творчості якого традиційно існуючі синонімічні ряди істотно розширено за допомогою контекстуальних синонімів, авторських новотворів, розмовно-просторічних форм, приміром: таємниця — тайна, таїна, тайність, таємнощі, тайнощі; сумний — невеселий, сумовитий, тихосумний, осмутнілий, скорботний, печальний, печаловитий, хмурний, жалібний, журботний, жалісливий, журний, відчайний, тужливий, тужний, тужавий; походеньки — поїзденьки; вигадки — вимрійки; захмарювати — затемрювати; навскач — навстриб 51. Своїми перекладами М. Лукаш довів, що мертвої, віджилої лексики нема, а є жива, повнокровна, барвиста мова, у кожному слові якої — чи то діалектному, чи розмовному, архаїзмові чи просторіччі — заховано генетичний код нації. Тому й вважав своїм обов’язком берегти кожне слово як невід’ємний елемент мовної системи, звертатися до найглибших пракоренів української мови, піднімати на поверхню і вертати з небуття втрачені вже скарби. М. Лукаш не випадково звертався до творчості українських письменників ХІХ — поч. ХХ сторіччя як до багатого джерела лексичних та синтаксичних резервів української мови. Адже, за словами Л. Т. Масенко, “до 30-их років ХХ століття глибинні шари української мови лишалися здоровими, неушкодженими, а відтак могли виконувати свою роль постійного життєдайного джерела для відновлення верхнього, культурного, кодифікованого варіанта національної мови” 51. Безперечно, з плином часу спадщина видатного лексикографа по-різному впливатиме на теорію й практику перекладу, тенденції розвитку літературної мови, однак у нашій історії М.Лукаш назавжди залишиться як охоронець української індивідуальності, сповідник тяглості культурних традицій та неперевершений провідник шляхами світового красного письменства. Аналіз фразеологічних одиниць, що увійшли до словника-довідника М.Лукаша як джерела вивчення національної картини світу звичайно не є повним і може бути продовженим. Так, по-перше, аналіз може бути доповненим власне за рахунок залучення матеріалу, який складає безеквівалентна лексика (ономастика, персонажі української міфології, вірування давніх українців); по-друге, передбачається більш детально розглянути деякі контексти, що обумовлюють специфіку внутрішньої форми, а також звернути увагу на символіку, яка теж є специфічною для кожної культури і впливає на специфіку семантики одиниць, що входять до складу ФО. Підводячи підсумки дослідження української фразеології М.Лукаша, варто наголосити, що у системі засобів формування національної самосвідомості народу вагоме місце належить фразеологічним одиницям. Адже засвоїти мову нації означає оволодіти нею на рівні фразеології. Головне завдання, яке постає сьогодні перед усіма, хто вивчає українську мову та літературу – це навчитись заглиблюватись у багатий світ українського слова, спробувати осягнути його немеркнучу сутність, навчитись розуміти мистецтво слова. Адже стільки прекрасного сказано митцями слова! Який незрівнянний поетичний лексикон, поетична фразеологія і образність створені ними! Все це увійшло великим вкладом у скарбницю загальнонародної мови.

Литература:1. Антологія української народної творчості. —К., 1989. 2. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо.— К.: Академія, 1994. 3. Архангельский В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке. – Р-н-Д.: Изд-во Ростовского ун-та, 1964. 4. Ахманова А.С. Очерки по общей и русской лексикологии. — М., 1957. 5. Бабич Н. Д. “Навчи мене, вчителю, розмовляти”. - К.: Товариство “Знання” України, 1992.-С. 16-17. 6. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. - Л.: Світ, 1990. 7. Баран Я. Фразеологія у системі мови. – І-Фр.: Лілея – НВ, 1997. – 171с. 8. Бойко Н.І., Пономаренко А.Ю. Демінутивні та аугментативні компоненти в семантиці фразеологізмів // Усовершенствование изучения предметов украиноведческого цикла в образовательных учреждениях Российской Федерации: Материалы международного семинара. – Уфа: Изд-во филиала МГОПУ им. М.А. Шолохова, 2003. – С. 51-56. 9. Будагов Р.А. Толковые словари в национальной культуре народов. — М.: Изд-во МГУ, 1989. 10. Виноградов В.В. Основные понятия фразеологии как лингвистической дисциплины //Тр. юбил. науч. сессии. Ленингр. ун-та. – Л., 1946. 11. Гаврин С.Г. К вопросу об отличии пословицы от поговорки в современном русском литературном языке // “Ученые записки Пермского гос. пед. ин-та”. — Вып. 17. – 1958. 12. Доленко М.Т. Вступ до мовознавства.—К.: Вища школа, 1975. 13. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси. (Кінець ХІХ – початок ХХ ст.). —К., 1970. 14. Жуков В.П. Семантика фразеологических оборотов. – М.: Просвещение, 1978. – 160с. 15. Иллюстров И.И. Жизнь русского народа в его пословицах и поговорках. — СПб, 1910. 16. Єрмоленко С.Я. Словник труднощів української мови.— К.: Рад. Школа, 1989. 17. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Академія, 2002. – 367с. 18. Кунин А.В. Курс фразеологии английского языка. – М.: Высшая школа, 1986. 19. Ларін Б.О. Про народну фразеологію //Укр. мова в школі. – 1959. — № 5. 20. Масенко Л. Т. Українські імена та прізвища — К.: Товариство „Знання”, 1990. Матвієнко А. Рідне слово. — К.: Просвіта, 1994. 21. Мовчан П. Мова явище космічне. — К.: Просвіта, 1994. 22. Медведєв Ф.П. Українська фразеологія. Чому ми так говоримо.— Харків: Вища школа, 1971. 23. Мелерович А.М. Проблема семантического анализа фразеологических единиц современного русского языка. – Ярославль.: Изд-во Костромского госуд. пед. инст-та, 1979. – 79 с. 24. Мокренко В.М. Славянская фразеология. — М.: Высш. шк., 1989. – 287с. 25. Молотков О.І. Русский фразеологический словарь. – М., 1978. 26. Народ скаже - як зав`яже.—К.: Веселка, 1973. 27. Ожегов С.І. Лексикология. Лексикография. Культура речи. — М., 1974. 28. Олійник І.С., Сидоренко М.М. Українсько-російський і російсько - український фразеологічний словник. — К.: Рад. Школа, 1978. 29. Онкович Г. Фразеологізми як національно-культурний компонент українознавства //Дивослово. – 1994. — № 9. 30. Орфографічний словник для школи. — К.: Рад. Школа, 1973. 31. Павленко Т.Л. Семантические соотношения компонентов фразеологической единицы со словами // Сб. науч. тр. Фразеологическая номинация: Особенности семантики фразеологизмов. – Р-н-Д.: Изд-во Ростовского госуд. пед. инст-та, 1989. – С. 34- 47. 32. Пазяк М.М. Контрастність у прислів’ях та приказках //Народна творчість та етнографія. – 1986. 33. Паламарчук Л.С. Українська радянська лексикографія. — К., 1978. 34. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. – К., 1993. 35. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. — К.: Український письменник, 1993. 36. Плющ М. Історія української літературної мови.—К.: Вища школа, 1971. 37. Пономарев О.Д. Сучасна українська мова.— К.: Либідь, 2001. 38. Пономаренко А.Ю. Антропоніми-образи в українських фразеологізмах // Знак. Символ. Образ: Тезисы докладов и сообщений научного семинара по проблемам современной семиотики. – Черкассы, 1998. – С. 41-42. 39. Пономаренко А.Ю. Експресивний компонент у безеквівалентних фразеологічних одиницях // Гуманітарний вісник: Зб. наук. праць. – Черкаси: ЧІТІ, 2000. – Число 4. – С. 253-257. 40. Потебня А.А. Мысль и язык. – К., 1993. 41. Ройзензон Л.И. Лекции по общей и русской фразеологии.— Самарканд, 1973. 42. Савчин В. «Плекав він мову, наче сад». //Слово Просвіти.— 23-28 грудня 2004.—С. 5-6. 43. Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. — К., 1973. 44. Скрипник Л.Г. Власні назви в українській народній фразеології // Мовознавство. – 1970. 45. Скрипник Л.Г. Фольклорні елементи в українській фразеології //Мовознавство. – 1971. 46. Словник фразеологізмів української мови. — К., 2003. 47. Словник фразеологізмів української мови. — К.: Наукова думка, 2003. 48. Телия В.Н. Семантика идиом в функционально-параметрическом отображении // Фразеография в Машинном фонде русского языка. – М.: Наука. – 1990. – С. 31-47. 49. Телия В.Н. Типы языковых значений: Связанное значение слова в языке. – М.: Наука, 1981. 50. Ужченко В.Д., Авксентьев Л.Г. Українська фразеологія. — Х.: Основа, 1990. – 167с. 51. Фразеологія перекладів М.Лукаша. — К.: Довіра, 2003. 52. Франко І. Галицько-руські народні приповідки, 1908. 53. Чередниченко О.І. Фразеологія мови як джерело фонових знань // Мовознавство. – К.: Інститут мовознавства ім. О. Потебні. – 1984. - № 5.- С.17- 21. 54. Шанский Н.М. Фразеология современного русского языка. — М., 1969. 55. Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/— К.:Дніпро, 1990.