Выводы: Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:
Метою сучасних ситуаційних теорій лідерства є визначення особистих якостей менеджерів і стилів керування, які найкраще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному за різних обставин.
Модель Ф. Фідлера передбачає, що:
- відносини між керівниками і підлеглими можуть бути як хорошими, так і поганими;
- завдання може бути структурованим і не структурованим;
- посадові повноваження керівника можуть бути сильними та слабкими.
Різні сполучення (комбінації) цих факторів дають 8 можливих стилів керування. Залежно від рейтингу НПК змінюється і стиль ефективного керування. Тобто менеджера з певним ставленням до НПК слід призначати керувати підрозділом з відповідною комбінацією ситуаційних факторів.
В основу теорії “життєвого циклу” П. Херсі і К. Бланшара. покладено гіпотезу, що ефективність стиля керування залежить від ступеня “зрілості” виконавців (підлеглих).
Ще одну ситуаційну модель лідерства, яка багато в чому аналогічна моделі Фідлера і має багато спільного з теорією очікувань, розробили Теренс Мітчелл і Роберт Хаус. їх підхід під назвою «шлях - ціль» також дає рекомендацію керівникам застосовувати стиль управління, який найбільше відповідає ситуації.
У моделі «шлях – ціль» автори пропонують проаналізувати вплив способу керівництва на ступінь задоволення підлеглих або на результати роботи. У її основі лежить припущення про те, що дії керівника спрямовані на якнайповніше залучення підлеглих до виконання завдання за допомогою постановки цілей, використання системи винагороди, що стимулює співробітників до їх досягнення, і забезпечення ефективного виконання завдання. Домогтися підвищення ефективності праці дозволяють лідеру підтримка підлеглих, визначення напряму дій, припинення коливань і страхів, його вміння надихнути команду на виконання завдання. Іншими словами, функції керівника складаються з мотивації та допомоги підлеглим у вирішенні завдання за допомогою надання того, чого немає в середовищі, завданні чи у співробітників.
Найперше завдання антикризового менеджера – допомогти фірмі відновитися. Коли підприємство запускає новий товар у виробництво або укладає велику угоду – воно йде на ризик. І, часом трапляється що, новий продукт не є успішним, а угода приносить одні збитки. Тоді підприємство потрапляє в складну ситуацію. У цьому випадку – антикризовий менеджер – спеціаліст першої необхідності. У цьому випадку, важливе вміння швидко знайти компроміс між кредиторами та боржниками, вирішити всі існуючі проблеми для підтримки виробництва і не допустити банкрутства.
Антикризовий менеджер має досконально знати антикризові методи, мати досвід робот з угодами, вміло проводити оцінку майна і фондів. Як правило, антикризовий менеджер працює разом з логістом, аудитором, економістами та юристами для більшої ефективності. Специфіка роботи вимагає і наявність певних особистісних якостей. Такий спеціаліст – це людина зі стальними нервами, холоднокровна, врівноважена, стримана, об’єктивно мисляча. Вміння правильно оцінити стан та швидко знайти вірне рішення дуже високо цінується в цій професії. В той же час важливими є такі якості, як тактовність разом з наполегливістю, оперативність і точність дій.
Антикризовий менеджмент – це сфера не для слабких духом людей. Це робота для тих, хто не боїться труднощів, напруженої і нервової роботи.