Організація безпеки та співробітництва в Європі

Содержание:Зміст Вступ 3 1. Система безпеки, вироблена ОБСЄ 5 2. Україна та Організація з Безпеки та Співпраці у Європі (ОБСЄ) 9 3. Сучасні напрямки розвитку співробітництва ОБСЄ у світі 12 Висновок 17 Список використаної літератури 19  

Вступление:Вступ Поряд із загальною системою колективної безпеки Статут ООН передбачає можливість створення і регіональних систем підтримання міжнародного миру за умови, що такі системи та їх діяльність сумісні з цілями та принципами ООН і підходять для регіональних дій. Подібні положення Статуту ООН дозволяють зробити висновок, що регіональні системи колективної безпеки складають частину загальної системи міжнародної безпеки і їй підпорядковані. Враховуючи суттєві відмінності регіонів, Статут ООН не дає чіткого визначення регіональних органів та угод з питань міжнародної безпеки, а також функцій, що на них покладаються. В цілому для регіональних систем колективної безпеки характерна наявність таких ознак: – проголошується зобов'язання учасників вирішувати усі спори між собою виключно мирними способами; – закріплюється обов'язок учасників надавати індивідуальну чи колективну допомогу державі, що піддалася зовнішньому нападу; – про заходи колективної оборони невідкладно має повідомлятися Рада Безпеки ООН; – учасниками є, як правило, держави одного регіону, а сам договір діє в межах району, визначеного угодою сторін; – прийняття нових членів до системи регіональної безпеки можливе лише за згодою усіх її учасників. Основною метою регіональних угод та організацій є забезпечення мирного врегулювання спорів між їх учасниками. Відповідно до ч. 2 ст. 52 Статуту ООН члени цих угод та організацій повинні докладати усіх зусиль для мирного вирішення місцевих спорів в рамках своїх організацій до їх передачі на розгляд Ради Безпеки. Досить складним є питання про можливість здійснення в межах регіональних систем безпеки примусових заходів із застосуванням військової сили. За загальним правилом регіональні організації вправі застосовувати збройну силу лише для протидії уже заподіяному нападу хоча б на одного із їх учасників. Тривалий час беззаперечною вважалася думка, що у випадках, не пов'язаних з безпосереднім нападом на учасників регіональної системи безпеки, вона може здійснювати примусові заходи з використанням збройної сили лише за рішенням Ради Безпеки ООН, однак операції під керівництвом США проти Югославії (1999 p.), Афганістану (2002 р.) та Іраку (2003 р.) довели, що такі заходи можуть застосовуватися і без рішення Ради Безпеки ООН. Щоправда, навряд чи можна говорити, що операції проти Афганістану та Іраку були реалізовані в рамках регіональних систем колективної безпеки, оскільки ці країни не входять до регіону діяльності НАТО. Нині існує декілька регіональних систем колективної безпеки, причому регіони їх функціонування досить часто пересікаються. Основними серед таких є Організація з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Система колективної безпеки СНД. Певні заходи колективної безпеки розроблені і в рамках Ліги арабських держав (ЛАД), Об'єднання американських держав (ОАД) та Організацією африканської єдності (ОАЄ) , але особливою ефективністю вони не відзначаються.  

Выводы: Висновок Кінець ХХ століття ознаменували події, що призвели до розв’язання цілої низки історично назрілих проблем. Серед них - здобуття Україною державної незалежності, непросте поступове її повернення в лоно європейської спільноти. Тому закономірним є те, що однією з основних складових зовнішньополітичної діяльності України на сучасному етапі стала активізація в напрямі європейської інтеграції. Особливе місце в цьому контексті займає Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ; до початку 1995 р. - Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ)). В "Основних напрямах зовнішньої політики України", схвалених Верховною Радою України у 1993 році, підкреслюється, що Україна концентрує свої зовнішньополітичні зусилля на створенні і розбудові надійних міжнародних механізмів безпеки на двосторонньому, субрегіональному, регіональному і глобальному рівнях. Вона має розвивати широке співробітництво з іншими державами, зокрема сусідніми, та міжнародними організаціями, включаючи військово-політичні, з метою підвищення передбачуваності і довіри, взаєморозуміння і партнерства у стосунках, побудови всеосяжних і ефективних механізмів регіональної безпеки в Європі та вдосконалення існуючих в рамках ООН механізмів глобальної безпеки. У Законі України "Про основи національної безпеки України", прийнятому в 2003 р., забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки названо одним із основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України. Такою системою, без сумніву, є ОБСЄ. Діяльність у ній повністю відповідає цілям і принципам державної політики, викладеними в основоположних документах, пов’язаних із зовнішньою політикою та національною безпекою України. Ця діяльність сприяє повномасштабному входженню країни до загальноєвропейського простору і використанню механізмів Організації для забезпечення її національних інтересів. Така політика України знайшла підтримку і схвалення в документі однієї з найвпливовіших європейських структур - ЄС, до яких передусім прагне вступити Україна, - "Спільній стратегії Європейського Союзу щодо України". У ньому, зокрема, зазначено, що тісна співпраця між ОБСЄ та Україною є необхідною для спільного й ефективного вирішення проблем європейської та глобальної безпеки. ОБСЄ є найбільшою в світі регіональною структурою в галузі безпеки, до якої входить 55 країн. Зона її дії охоплює Європу, Далекий Схід, Центральну Азію та Північну Америку. Крім того, з ОБСЄ підтримує партнерські зв’язки різного рівня та інтенсивності низка держав інших регіонів. Насамперед це середземноморські країни (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Марокко, Туніс), а також Японія, Республіка Корея, Таїланд. За час своєї діяльності Організація залишила помітний слід у світовій історії, у вирішенні проблем безпеки та співробітництва країн і народів, захисту прав людини, становлення демократії в світі і на пострадянському просторі зокрема. Як єдиний форум, що об'єднує усі країни Європи, а також Канаду та Сполучені Штати Америки, Організація з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) є ключовим компонентом європейської архітектури безпеки. Вона являє собою комплексну основу для співпраці в галузях прав людини, фундаментальних свобод, демократії, верховенства права, економіки та безпеки.

Литература: Список використаної літератури 1. Голуб Н.В. Україна та міжнародні організації/ Н.В. Голуб, П.А. Клімкін. – К.: Кондор, 2003. – 212 с. 2. Хоменко Михайло Миколайович. Діяльність України в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (90- ті роки ХХ століття): дис. канд. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2004. 3. Офіційний сайт Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) – http://www.osce.org/ 4. Співробітництво з ОБСЄ – http://www.mns.gov.ua/content/obse.html 5. 25 років служіння безпеці і співробітництву в Європі – http://www.dt.ua/newspaper/articles/21696#article