Выводы: Отже, узагальнюючи вищевикладене вважаємо за доцільне зробити наступні висновки.
1. Українське козацтво - видатне явище в європейській історії. Слово «козак» тюркського походження, у перекладі воно означає «вільна людина». Унікальність українського козацтва полягає в тому, що воно стало окремим суспільним станом із визначеними правами й мало свою територію, незалежну від державної адміністрації.
2. Основними чинниками, які створювали умови для появи і формування козацтва, були: а) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжні між хліборобською та кочовою цивілізаціями; б) досвід освоєння південних територій уходниками, бродниками та іншими; в) поява значної кількості людей, які внаслідок погіршення умов життя, зростання повинностей та податків, прагнули переселитися на нові землі у пошуках кращої долі.
3. Основними причинами виникнення козацтва були: а) зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізацію нових земель; б) посилення феодальної експлуатації з боку польських і литовських феодалів, шляхти, прогресуюче закріпачення селян; в) політика полонізації українського народу, наступ католицької церкви на права православної, посилення релігійного гніту українців; г) зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від турок і кримських татар.
4. Ще за часів Русі (Київської Русі) літописи згадували про існування на кордоні руських земель і кочового Степу бродників і берладників - вільних людей, які не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів на половців і візантійські володіння. Однак надалі це традиційне для місцевого населення заняття було перервано татаро-монгольською навалою. Як нова соціальна верства суспільної ієрархії козацтво формувалося водночас зі шляхтою протягом 15-16 ст. Фактично майже до кінця 16 ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.
5. Козацтво як соціальна верства населення не було однорідним: а) реєстрове (городове) козацтво - заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій; б) запорозьке (низове) козацтво - козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозької Січі; в) нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і, не маючи офіційно визначеного статусу, вело козацький спосіб життя в прикордонних районах; г) паланкове козацтво; паланкові козаки - сімейні козаки, які проживали на хуторах і зимівниках, належали до певної паланки.
6. Незалежно від того, до якої верстви належали козаки, вони завжди боролися за свої одвічні права та привілеї-вільності: вільно обирати старшину, мати власний суд, не сплачувати податків, проживати на всіх державних і приватних землях, полювати і рибалити в пониззі Дніпра, варити пиво й виробляти горілку, не сплачуючи за це державні податки, вільно ділити спадщину померлих козаків, ходити в морські та сухопутні походи проти турків і татар, найматися на службу до іноземних монархів.
7. В умовах козацької республіки всі найважливіші справи, як воєнні (походи, оборона), так і мирні (мисливство, рибальство, промисли) вирішувалися, як правило, гуртом, групою. Тому індивідуальне сприйняття світу окремим козаком нівелювалося до групового світосприймання. Крім того, козаки кожне явище сприймали як конкретне, не абстрагувалися від нього. На цьому ґрунтувалася запорозька судова практика. В умовах запорозького життя ту практику пізнавали козацькі маси не з окремих карних предметів чи актів, а з цілої обставини.