Механізми пам’яті

Содержание:ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТІ 6 1.1. Поняття пам’яті 6 1.2. Типи пам’яті 7 РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ПАМ’ЯТІ 12 2.1. Механізми пам’яті 12 2.2. Механізм забування 21 РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТІ ТА ЇЇ МЕХАНІЗМІВ (НА ПРИКЛАДІ УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ) 24 3.1. Методи вивчення пам’яті учнів молодших класів 24 3.2. Аналіз та узагальнення результатів дослідження 33 ВИСНОВКИ 39 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 42 ДОДАТКИ 45  

Вступление:ВСТУП Актуальність дослідження. Пам’ять - психологічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини. Поняття "пам’ять" - є центральним у психології. Розуміння механізмів фіксації зв’язків мозку і механізмів генерації інформації під впливом стимулів дає можливість зрозуміти й інші процеси, що відбуваються в мозку, наприклад, механізми мислення й формування особистості. Поняття "пам’ять" є центральним не тільки в психології. Фізичні процеси, що лежать в основі процесу "пам’ять" - це універсальна закономірність, якій підкоряється все в живій і неживій природі. Механізм пам’яті досі незрозумілий. Дослідження лише тільки почали проясняти біохімічні й електричні основи її функціонування. Питання про механізми пам’яті досліджується в рамках ряду наук - фізіології, біохімії, психології. Фізіологами з’ясовано, що пам’ять забезпечується спільною роботою функціональних блоків мозку, велику роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, деякий короткий час циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам’ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв’язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення представляє собою відновлення цих зв’язків, а забування - їхнє гальмування. Тривале збереження інформації знаходиться під контролем лобових часток мозку і при їх ураженні процес відтворення стає безконтрольним. Як показали біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того ж подразника буде викликати такі самі змін», а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає можливість зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам’яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК приймають участь і в процесах прижиттєвої пам’яті. Метою дослідження є комплексне дослідження механімів пам’яті. Об’єктом дослідження є процеси та механізми пам’яті, предметом дослідження – пам’ять у молодших школярів. Досягнення встановленої мети вимагає виконання наступних завдань дослідження: - розглянути поняття пам’яті; - дослідити типи пам’яті; - комплексно охарактеризувати механізми пам’яті; - проаналізувати механізм забування; - здійснити емпіричне дослідження пам’яті та її механізмів (на прикладі учнів молодших класів); - здійснити обробку отриманих даних та зробити висновок із отриманих досліджень. Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних фахівців з питань дослідження механізмів пам’яті, процесів пам’яті, особливостей мехінізмів віці, зокрема, найбільш повно ці проблеми висвітлені у роботах Венгера А.Л., Цукермана Г.А., Виготського Л.С., Гамезо М.В., Герасимової В.С., Орлової Л.М., Гуревича К.М., Доналдсона М., Єгорової Т.В., Житнікової Л.М., Кравцової Є.Є., Леонтьєва А.Н., Ляудіса В.Я., Овчарової Р.В., Дубровіної І.В., Чуприкової Н.І., Ельконіна Д.Б., Яковлевої Е.Л. та ряду інших психологів. Інформаційну базу дослідження склали теоретична та практична інформація, дані, опубліковані у наукових роботах вітчизняних та зарубіжних фахівців-психологів, періодичних виданнях. У дослідженні використано ряд загальнонаукових та спеціальних методів дослідження процесів і явищ у їх взаємозв’язку і розвитку. Серед загальнонаукових методів пізнання необхідно виділити теоретичний аналізу й синтезу, порівняння, узагальнення, експертний метод вибору показників. Структура роботи складається зі вступу, в якому обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету та завдання; трьох розділів. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел та додатки.  

Выводы: ВИСНОВКИ Таким чином, із проаналізованого дослідження можна зробити наступні висновки та узагальнення: Психіка людини може відображувати не тільки предмети і явища дійсності, які в цей час безпосередньо сприймаються, але й сприйняті людиною колись. Результати чуттєвого і раціонального пізнання людиною світу стають її власним досвідом завдяки пам’яті. Пам’ять - це сукупність процесів запам’ятовування, збереження та відтворення людиною свого досвіду. Завдяки їй людина здатна сприймати світ знайомих речей, сприйнятий образ є деякою мірою незалежним від умов сприйняття та викривлень. Пам’ять дає можливість існувати і розвиватися мисленню та уяві. За допомогою знань про своє минуле людина може прогнозувати майбутнє і будувати свою поведінку. Знання про минуле попередніх поколінь за допомогою пам’яті можуть бути привласнені людиною, і, таким чином, взагалі стає можливими історичний розвиток людства. Втративши пам’ять, людина втрачає можливість нормально жити. Пам’ять – здатність до відтворення минулого досвіду, одне з основних властивостей нервової системи, що виражається в здатності довгостроково зберігати інформацію й багаторазово вводити її в сферу свідомості й поведінки. Виділяють процеси запам’ятовування, збереження й відтворення, що включає пізнавання, спогад, властиво пригадування. Розрізняють пам’ять довільну й мимовільну, безпосередню й опосередковану, короткочасну й довгострокову. Особливі види пам’яті: моторна (пам’ять-звичка), емоційна або афективна (пам’ять «почуттів») , образна й словесно-логічна. Пам’ять - це форма відбиття дійсності, що полягає в закріпленні, збереженні й наступному відтворенні людиною свого досвіду. Завдяки пам’яті людина засвоює суспільний досвід і накопичує свій, індивідуальний, а також здобуває й використовує знання, розум, навички й враження про навколишній світ. Серед багатьох здібностей, якими обдарована кожна нормальна людина, однією з найважливіших функцій є можливість закріплювати, зберігати й відтворювати свій досвід. Ця здатність становить функцію пам’яті. Пам’ять - найважливіша, пізнавальна функція. Вона створює можливість для навчання й розвитку. Пам’ять лежить в основі формування мови, мислення, емоційних реакцій, рухових навичок, творчих процесів. Пам’ять не являє собою щось однорідне: вона має в собі ряд складних процесів. Це запам’ятовування, збереження, відтворення й забування. Механізми пам’яті не являють собою щось ізольоване від всієї особистості людини, від всього її психічного життя в цілому, від її діяльності. Вони в істотному світі визначаються особливостями її життя й діяльності, суспільно-історичними умовами. Механізми пам’яті нерозривно пов’язані з усіма іншими процесами відбиття реального світу, у тому числі й із процесами мислення. Людська пам’ять - це свідома, осмислена пам’ять. При переході до молодшого шкільного віку в пам’яті дитини відбуваються якісні зміни. Вона, насамперед, стає опосередкованою - дитина навчається запам’ятовувати, використовуючи різноманітні засоби для свого запам’ятовування. При цьому дуже важливо, щоб засіб відігравав другорядну роль і не відволікав дитину від змісту матеріалу, що запам’ятовується. Для розвитку й успішного використання опосередкованого запам’ятовування краще мати не дуже гарну механічну пам’ять. Пам’ять у молодшому шкільному віці тісно пов’язана з увагою. Молодшим школярам цілком достатньо розумової дії узагальнення, тобто виділення деяких загальних ознак різних предметів. Легко опановують діти цього віку й класифікацією. Мимовільне запам’ятовування продовжує відігравати істотну роль у нагромадженні досвіду в молодших школярів, особливо в умовах їхньої активної діяльності. Буквальність запам’ятовування збагачує активний словниковий запас дитини: розвиває літературно оформлену мову, допомагає опанувати науковими поняттями. Серед основних методів дослідження пам’яті в школярів молодшого шкільного віку найпоширенішими є: Заучування десяти слів, Опосередковане запам’ятовування за Леонтьєвим, Піктограма, Відтворення розповідей. Провівши дослідження з учнями молодших класів, ми прийшли до висновку, що в переважної більшості учнів класу переважає значеннєве (логічне) запам’ятовування, основою якого є розуміння зв’язків, що відбивають істотні сторони й відносини. Учні краще й більше запам’ятовують той матеріал, що їм більш зрозумілий. Зауважимо, що отримані результати збігаються з наведеною теоретичною частиною курсової роботи.

Литература:СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Венгер А.Л., Цукерман Г.А. Схема индивидуального обследования детей младшего школьного возраста: для школьных психологов. – Х.: Сфера, 1999. 2. Выготский Л.С. Проблема обучения и развития в школьном возрасте // Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: Педагогика, 2001. 3. Гамезо М. В., Герасимова В. С., Орлова Л. М. Младший школьник: психодиагностика и коррекция развития. – М.: МГОПУ, 1999. 4. Гильбух Ю. З. Психодиагностика в школе. – М.: Знание, 1999. 5. Голубева О. Индивидуальные особенности памяти человека. – М.: Педагогика, 1990. 6. Гуревич К.М. Что такое психологическая диагностика. – М.: Знание, 2005. 7. Доналдсон М. Мыслительная деятельность детей. – М.: Педагогика, 2005. 8. Егорова Т.В. Особенности памяти и мышления младших школьников. – М.: Педагогика, 1993. 9. Житникова Л.М. Учите детей запоминать. – М.: Высшая школа, 2002. 10. Кравцова Е.Е. Психологические особенности детей младшего школьного возраста // «Первое сентября», 2005, №3. 11. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М.: Педагогика, 1972. 12. Ляудис В.Я. Память в процессе развития. – М.: Педагогика, 1976. 13. Немов Р.С. Психология: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений: В 2 книгах: Книга 2: Экспериментальная педагогическая психология и психодиагностика. – М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995. 14. Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. – М.: Сфера, 2004. 15. Особенности психического развития детей 6-7-летнего возраста / Под ред. Д. Б. Эльконина, А. Л. Венгера. – М.: Педагогика, 1998. 16. Особенности умственного развития учащихся вспомогательной школы /Под ред. Ж. И. Шиф. – М.: Педагогика, 1965. 17. Підласий І.П. Система засвоєння – забування // Педагогіка і психологія. – 1995. – № 2. 18. Практикум по психологии / Под ред. А.Н. Леонтьева, Ю.Б. Гиппенрейтер. – М.: МГУ, 1972. 19. Психологическая служба в школе / Под ред. И.В. Дубровиной. – М.: АПН СССР, 1984. 20. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И. В. Дубровиной. – М.: Просвещение, 1998. 21. Рогов И.С. Настольная книга практического психолога в образовании: Учебное пособие. – М.: ВЛАДОС, 2002. 22. Учебная деятельность младшего школьника: диагностика и коррекция неблагополучий: Книга для учителей дифференцированных классов / Под ред. Ю.З. Гильбуха. – К.: Випол, 2003. 23. Чуприкова Н.И. Психология умственного развития: принцип дифференциации. – М.: Столетие, 1997. 24. Эльконин Д. Б. Обучение и умственное развитие в младшем школьном возрасте // Эльконин Д. Б. Избр. психол. тр. – М.: Педагогика, 1989. 25. Яковлева Е.Л. Диагностика и коррекция внимания и памяти школьников // Маркова А.К., Лидерс А.Г., Яковлева Е.Л. Диагностика и коррекция умственного развития в школьном и дошкольном возрасте. – М.: Педагогика, 2002.