Повноваження президента у парламентській та президентсько-парламентській республіках

Содержание:ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ 5 РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМІШАНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ 11 2.1. ПОДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УМОВАХ ЗМІШАНОЇ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ 11 2.2. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА Й РОЛЬ ПРЕЗИДЕНТА В ПРЕЗИДЕНТСЬКО-ПАРЛАМЕНТСЬКІЙ ТА ПАРЛАМЕНТСЬКО-ПРЕЗИДЕНТСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ 13 РОЗДІЛ 3 ХАРАКТЕРИСТИКА РОЛІ ПРЕЗИДЕНТА В ПАРЛАМЕНТСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ НА ПРИКЛАДІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНИ 18 РОЗДІЛ 4 КОНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИ ОСТАННІХ РОКІВ В УКРАЇНІ 26 ВИСНОВКИ 32 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 34  

Вступление:ВСТУП Державно-правова практика України зумовлює необхідність удосконалення форми державного правління, передовсім, її конституційної моделі. У свою чергу, така потреба вимагає використання теоретичних підходів і практичного досвіду становлення та реформування організації публічної влади на національному (вищому) рівні зарубіжних держав. Європейський конституціоналізм як ціннісний феномен і як сукупність правових зразків у цьому плані так і не став головним фактором, який би впливав на вироблення (корегування) форми державного правління в Україні. Звернемо увагу на той факт, що в Україні. залишаються невирішеними цілий ряд гострих проблем, пов’язаних із функціонуванням вітчизняної владної моделі, її послідовним і результативним реформуванням. Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних вчених-правознавців А. Зайця, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, В. Лемака, Л. Луць, В. Опришка, О.Петришина, П. Рабіновича, О. Святоцького, В. Селіванова, В. Скрипнюка, В. Тація, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Шаповала, російських вчених С. Алексєєва, В. Нерсесянца, Ю. Тихомирова, В. Четверніна, В. Чиркіна. Метою роботи є загальнотеоретичне дослідження правової сутності ролі президента в президентсько-парламентських та парламентських республіках в контексті необхідності її удосконалення в Україні. Для досягнення такої мети у дисертації вирішувалася низка наукових завдань: 1) дослідження основних теоретичних підходів до розуміння форми державного правління; 2) вироблення критеріїв для класифікації видів форм державного правління у зарубіжному державно-правовому просторі; 3) дослідження класичних форм державного правління; 4) розкриття сутності змішаних і нетипових форм державного правління, з’ясування чинників, які детермінували їх, а також розкриття ознак владних моделей, властивих для недемократичних державних режимів, вияснення ліній їх взаємовпливу; 5) розкриття сутності президентсько-парламентської та парламентської форми державного правління; 6) дослідження ролі президента в президентсько-парламентських та парламентських республіках. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з функціонуванням форми державного правління, формуванням та реалізацією її різноманітних моделей. Предметом дослідження є сутність ролі президента в президентсько-парламентських та парламентських республіках як категорії теоретико-правової науки та процесу її вдосконалення в Україні. Враховуючи предмет дослідження, одним із основних методів дослідження став системно-структурний метод, який дозволив розкрити сутність форми правління в тій чи іншій державі на емпіричному рівні та створити умови для його теоретичного аналізу. Формально-юридичний метод дослідження дозволив з’ясувати взаємозв’язок форми правління з її відповідною конституційною (правовою) моделлю. Також було використано порівняльно-правовий та історичний методи.  

Выводы: ВИСНОВКИ Форма державного правління відображає систему інституційно-правових відносин у сфері формування, організації та здійснення публічної влади на національному рівні в суспільстві. Під парламентською формою правління слід розуміти систему владних відносин, котра передбачає легітимацію уряду з боку парламенту, їх взаємодію та солідарність за обмеженої участі глави держави (монарха чи президента). Автором визначено наступні інституційно-правові характеристики парламентської форми правління в її класичному варіанті: 1) обмежені конституційні позиції глави держави; 2) уряд легітимізується з боку парламенту (чи його нижньої палати); 3) уряд (прем’єр-міністр) наділений сильними конституційними позиціями в системі організації публічної влади; 4) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом; 5) механізм налагодження взаємодії між парламентом (більшістю депутатів) і урядом, крім інших засобів, передбачає дострокове припинення повноважень (розпуску) парламенту за ініціативою уряду. Класична модель президентської республіки передбачає поєднання концентрації виконавчої влади в інституті президента з ефективними засобами її стримування з боку парламенту і судів. Юридичними ознаками цієї моделі є наступні: 1) інститут президента концентрує важелі виконавчої влади; 2) за своїм статусом «кабінет» США істотно відрізняється від європейського розуміння «уряду», так як не є колегіальним органом; 3) президент відіграє переважну роль у призначенні на посади членів кабінету – державних секретарів (міністрів) та на інші посади у системі федеральної виконавчої влади за участі Сенату; 4) президент обирається без участі парламенту – колегією виборщиків; 5) модель влади передбачає набір правових засобів, які дозволяють реально «розподілити» інституційні гілки влади; 6) противага концентрації виконавчої влади в руках президента здійснюється сильними конституційними повноваженнями парламенту. До «крайніх» форм президентської республіки та «чистої парламентської форми правління» автором віднесено відповідно «надпрезидентську республіку» та модель «верховенства парламенту», спільними ознаками яких є відступ від класичного принципу розподілу публічних влад на законодавчу, виконавчу і судову системи та від принципу «противаг і стримувань» між ними. Ідентифікація змішаної республіки здійснюється на підставі таких ознак: а) президент обирається шляхом прямих виборів; б) виконавча влада здійснюється президентом і урядом (феномен «дуалізму виконавчої влади»), але з істотним переважанням глави держави; в) президент наділений повноваженнями щодо реального забезпечення дії конституції та функціонування конституційних органів влади; г) уряд формується шляхом досягнення політичного компромісу між главою держави і парламентом; д) уряд є відповідальним за свою діяльність і перед парла¬ментом, і перед президентом; е) президент наділений повноваження розпустити парламент у випадках, визначених основним законом. Як свідчить досвід держав, що обрали модель влади у формі змішаної республіки, головною умовою ефективності її функціонування є приналежність глави держави та більшості депутатів парламенту (коаліції) до однієї політичної сили або їх коаліції.

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Конституция Венгерской Республики от 18 августа 1949 года. Конституции государств Европы: т. 1 // под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А.Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Ст. 538 – 564. 2. Конституция Греции от 11 июня 1975 года. Конституции государств Европы: т. 1 // под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А.Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Ст. 646 – 696. 3. Конституция Ирландии от 29 декабря 1937 года. Конституции государств Европы: т. 1 // под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А.Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Ст. 784 – 816. 4. Конституция Итальянской Республики от 22 декабря 1947 года. Конституции государств Европы: т. 2 // под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А.Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Ст. 104 – 132. 5. Конституция Латвийской Республики от 16 февраля 1922 года. Конституции государств Европы: т. 2 // под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А.Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Ст. 308 – 316. 6. Конституция Словацкой Республики от 01 сентября 1992 года. Конституции государств Европы: т. 3 // под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А.Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Ст. 112 – 157. 7. Конституция Чешской Республики от 16 декабря 1992 года. Конституции государств Европы: т. 3 // под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А.Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Ст. 500 – 530. 8. Конституция Эстонской Республики от 28 июня 1992 года. Конституции государств Европы: т. 3 // под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А.Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Ст. 715 – 744. 9. Основной закон Федеративной Республики Германия от 23 мая 1949 года. Конституции государств Европы: т.1 // под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А.Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Ст. 580 – 634. 10. Бостан С.К. Класифікація сучасних форм державного правління. // Держава і право. – 2004. – № 23. – С. 78-84. 11. Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 240 с. 12. Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. – М.: ООО «Изд-во ЮКЭА», 2002. – 830 с. 13. Григонис Э.П. Теория государства и права : курс лекций. – СПб. : Питер, 2002. – 320 с. 14. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с. 15. Інститут Президента в системі державної влади України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / С.А. Агафонов; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2003. – 16 с. 16. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 477 с. 17. Мухаев Р.Т. Теория государства и права. – М. : Приор, 2002. – 464 с. 18. Онищенко О.А. Порівняльний аналіз форм правління в сучасних зарубіжних країнах. // Держава та регіони. – 2009. – № 4. – С. 79-83. 19. Козлов С. Конституційний процес України: історія та реальність. // Юридична газета. – 2006. – № 2 (62). – 2 лютого 2006 року. – С. 9-14. 20. Коліушко І. Чи потрібні зміни до Конституції?. // Юридичний журнал. – 2005. – № 3. – С. 18-23. 21. Парламентсько-президентська республіка: сутність, особливості, різновиди: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / В.Є. Протасова; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. – Х., 2008. – 20 с. 22. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.