Выводы:Державний бюджет вiдiграє важливу роль в перерозподiлi ресурсiв вiдповiдно до суспiльних iнтересiв. В умовах ринкової недостатностi для бiльш ефективного розмiщення ресурсiв застосовується, як правило, високий ступiнь перерозподiлу коштiв, у той час як в досконалiй ринковiй системi практикується зменшення рiвня оподаткування пiдприємств, передача приватним iнститутам функцiй соцiального захисту. Проте й розвинені країни світу характеризуються досить високою часткою державних видатків у ВВП. Так, на середину 90-х років цей показник у Канаді становив 46 %, ФРН - 49 %, Франції - 50 %, Італії - 54 % . За допомогою бюджетної полiтики здiйснюється цiльове спрямування коштiв, яке неможливе з точки зору мiркувань поточної економiчної ефективностi, але має стратегiчне значення для суспiльства: витрати на державнi органи, оборону, соцiальний захист, науку i освiту, неприбутковi стратегiчно важливi виробництва тощо. Сучасна держава, окрім виконання своїх безпосередніх владних та соціальних функцій, несе на собі відповідальність за ефективне функціонування ринкової економіки країни, що, зрештою, забезпечує національну конкурентоспроможність. Тому державою здійснюється стимулювання економічного розвитку, формування структури ринку капіталів, товарів і послуг. Відтак державний бюджет є не лише кошторисом надходжень і витрат, але насамперед - засобом забезпечення макроекономічного збалансування та економічного зростання, фінансовим планом, який, серед іншого, передбачає відтворення умов для власного фінансування у довгостроковому періоді. Іншими словами, бюджетні ресурси повинні розглядатися як невід'ємна частина системи суспільного відтворення. Бюджет виконує унікальну функцію балансування між бажаним та можливим, перетворюючи економічну політику держави у бухгалтерсько-облікові категорії, що, власне, забезпечує практичну реалізацію цієї політики. Об'єктивний стан соціально-економічної системи накладає за посередництвом бюджетних відносин обмеження на спроможність державної політики до дії. Між тим, ці обмеження в жодному разі не повинні диктувати державну стратегію. Остання, навпаки, має бути спрямованою на "розсування" цих обмежень. Загальновизнано, що державний бюджет виконує чотири основних функції: фіскальну, регулюючу, стратегічну структурну та стимулюючу. У розвинених економіках бюджетний дефіцит використовується як один із засобів стимулювання пожвавлення та підйому виробництва, оскільки дозволяє витрачати бюджетні кошти в обсязі, більшому за обсяг доходів. Фактично бюджетний дефіцит являє собою витрати, які мають бути покриті майбутніми доходами. Тому бюджетний дефіцит є припустимим, якщо він разом із витратами на його обслуговування (відсоток по позиках, витрати на випуск облігацій та інше) не перевищує очікуваного приросту доходів наступного року. Проте стимулююча роль бюджетного дефіциту залежить як від структури видатків, так і від структури його фінансування і забезпечується інвестиційним наголосом витрат. У зв'язку з тим, що у складі консолідованого бюджету України витрати на капітальні вкладення і народне господарство у "проїдання" переважної його частини. Перетворенню надлишкових бюджетних витрат на стимул зростання перешкодило те, що приріст купівельної спроможності витрачався значною мірою на придбання імпортних товарів, не входячи до кругообігу виробничих підприємств, а стан виробничих об'єктів, куди все ж потрапляло бюджетне фінансування, був таким, що не дозволяв очікувати одержання позитивних результатів.