Соціально-культурна діяльність національних культурних центрів

Содержание:ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ 5 1.1. Параметри і критерії виміру соціальних процесів 5 1.2. Соціально-культурна сфера в умовах трансформації до ринкової економіки 9 1.3. Соціально-культурна сфера та соціально-культурні процеси 12 РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ КУЛЬТУРНИХ ЦЕНТРІВ 21 2.1. Діяльність національно-культурних товариств України на сучасному етапі 21 2.2. Соціально-культурна діяльність національних культурних центрів 24 РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ КУЛЬТУРНИХ ЦЕНТРІВ 36 3.1. Проблеми діяльності національних культурних центрів 36 3.2. Шляхи покращення соціально-культурної діяльності національних культурних центрів 38 ВИСНОВКИ 41 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 44 ДОДАТКИ 48  

Вступление: ВСТУП Актуальність теми курсової роботи. Культурна політика є провідним регулятором соціально-культурних процесів на державному, регіональному та місцевому рівнях. Ефективність культурної політики визначається наявністю пріоритетів, що формуються з урахуванням ключових проблем соціокультурного життя, історико-культурних та геополітичних особливостей регіонів країни, духовних явищ та процесів українського суспільства. Вивчення соціально-культурних процесів сучасного суспільства є необхідною умовою реального впливу на активізацію та подальший розвиток соціокультурної діяльності, динамічного реформування галузі культури, мобілізації її внутрішніх ресурсів, удосконалення механізму саморозвитку, адаптації до ринкових умов, створення системи духовного захисту населення. Методологія та проблеми, що з нею пов’язані, - найскладніші питання у сучасних суспільних науках. Уміння застосовувати різні методи та їх комбінації при проведенні наукового дослідження, постановка проблеми й вибір відповідних підходів складають методологію наукового дослідження. Метою курсової роботи є розгляд та аналіз соціально-культурної діяльності національних культурних центрів. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є: - розглянути теоретично-методологічні основи дослідження соціально-культурних процесів; - здійснити аналіз соціально-культурної діяльності національних культурних центрів; - дослідити проблеми та обґрунтувати можливі шляхи покращення соціально-культурної діяльності національних культурних центрів. Об’єктом дослідження є національні культурні центри України, предметом дослідження є соціально-культурна діяльність національних культурних центрів. Інформаційну базу дослідження склали підручники, наукові публікації з обраної тематики, публікації у пресі, матеріали науково-практичних конференцій. Методи дослідження. Курсова робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання роботи використовувалися метод порівняння, системного підходу й аналізу. Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження. Вирішення основних завдань дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел.

Выводы: ВИСНОВКИ Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: За роки незалежності України соціально-культурна сфера зазнала глибоких змін. Різко знизилося фінансування підприємств культури та мистецтв, виникли комерційні підприємства різних організаційно-правових форм власності, метою яких є вилучення прибутку. Розвивається ринок соціальних і культурних послуг, якість яких постійно змінюється і не завжди у кращу сторону. Стагнація підприємств СКС відображається в цілому на стані культури, освіти і, відповідно, на інтелектуальному житті суспільства. Вивчення соціально-культурних процесів сучасного суспільства є необхідною умовою реального впливу на активізацію та подальший розвиток соціокультурної діяльності, динамічного реформування галузі культури, мобілізації її внутрішніх ресурсів, удосконалення механізму саморозвитку, адаптації до ринкових умов, створення системи духовного захисту населення. Для більш повного задоволення національно-культурних потреб, пожвавлення процесу національного відродження має неабияке значення діяльність національно-культурних товариств. Процес організаційного оформлення національно-культурних товариств розпочався в Україні наприкінці 80-х рр. ХХ ст. в умовах перебудови і гласності. Вони функціонували спочатку на базі українських товариств дружби і культурних зв’язків із закордонням, використовуючи їх приміщення і кошти. Але на противагу таким офіційним товариствам, що перебували під контролем компартійних структур, почали засновуватися альтернативні об’єднання, на чолі яких постали представники творчої інтелігенції, учасники правозахисного руху, окремі дисиденти і навіть господарники. Ареною етнополітичних рухів та національно-культурних товариств стали, насамперед, міста Київ, Львів, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ, Ужгород, Сімферополь. Перші такі утворення (польське, єврейське, караїмське) за сприяння демократичних сил виникли у Львові – місті, яке багатьма вважалося осереддям українського націоналізму. Головною метою створюваних об’єднань було: розвиток гармонійних міжетнічних відносин, згуртування представників національних меншин навколо спільних етнічних інтересів, національна ідентифікація на основі рідної мови, історичної пам’яті, традицій і культури. Кількість національно-культурних організацій особливо швидко зростала на початку 1990-х рр. Якщо восени 1990 р. в Україні нараховувалося 84 таких об’єднань, то наприкінці 1994 р. їх було вже 237. Нині, за даними Державного комітету України у справах національностей та міграції, діє понад 785 громадських організацій національних меншин, 32 з яких є загальнодержавними, решта – регіональними. Ефективні форми та засоби діяльності національно-культурних товариств характерні для роботи інших загальноукраїнських організацій менших за чисельністю етносів, зокрема, чехів, словаків, молдован, вірмен, гагаузів, грузинів, литовців. З метою підвищення ролі громадських організацій національних меншин України у процесі прийняття органами державної влади рішень щодо розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні, поглиблення демократичних засад українського суспільства та забезпечення міжнаціональної злагоди в Україні спеціальним Указом Президента України (№ 600/2000 від 19 квітня 2000 p.) утворена Рада представників громадських організацій національних меншин України як консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Прийнято також спеціальне розпорядження Президента України “Про заходи щодо підтримки діяльності національно-культурних товариств” (№ 252-2001-рп від 21 вересня 2001 р.), на виконання якого Кабінетом Міністрів України затверджені Комплексні заходи щодо розвитку культур національних меншин України до 2005 р. (№ 1246/96 від 30 січня 2002 p.). Таким чином, можна констатувати, що в Україні на сучасному етапі дедалі активніше розгортається діяльність національно-культурних товариств. Саме завдяки їх зусиллям відбувається духовне відродження національних меншин та формування атмосфери толерантності, взаєморозуміння і взаємоповаги, утвердження міжетнічного миру і злагоди в Україні..

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141. 2. Основи законодавства України про культуру // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 21, ст.294. 3. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України. Аналітична доповідь Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова // Національна безпека і оборона. – 2009. – No1. – С.25. 4. Барановський О. Третій сектор і економіка // Український регіональний вісник. – 2009. – No10. – С.4. 5. Білецький В. «Мозкові центри» в США // Схід. – No 6, 2008. 6. Білецький В. С. «Третій сектор»: реалії сьогодення та виклики майбутнього // тези Міжнародної наукової конференції «Громадян-ське суспільство і соціальні перетворення в Україні». Львів, 13-15 грудня 2007. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. – С.99-102. 7. Білецький В. С. Громадські організації та їх роль у житті суспільства //Схід, No 8, – 2007. – с. 16-19. 8. Винников О., Ткачук А. Громадські організації в Україні: новий поступ з новим законодавством// Голос громадянина. No 4, 1997, с. 4-8. 9. Гриценко А. Команда Олександра Разумкова: і влада і країна задихаються без свіжих ідей // Центр Разумкова, 2000. – К.: Заповіт, 2007. – С.12. 10. Дослідницькі неурядові організації Центральної Європи/Укл. І.Климпуш, О.Сторожук та ін. – К.: "Агентство «Україна», 2008. – 302 с. 11. Зовнішня та безпекова політика України: 2000/2001. Річна аналітична доповідь Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України. – К., 2007. – С.15. 12. Карлова В. Державна культурна політика: поняття, сутність та зміст у контексті сучасних підходів // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2006. - Вип. 2. - С.301-314. 13. Карлова В. Державна політика у сфері культури: проблеми та напрями здійснення в сучасних умовах // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар.участю (30 трав. 2001 р., Київ / Редкол.: В.І.Луговий (голов. ред.) та ін.: У 3 т. - К.: Вид-во УАДУ, 2006.- Т. 2. - С. 348-352. 14. Карлова В. Державна політика України у сфері культури в контексті європейських інтеграційних процесів // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнарю участю (29 трав. 2002 р., Київ) / За заг. ред В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2007. - Т.2. - С. 132-133. 15. Карлова В. Забезпечення доступу населення до культурно-мистецьких цінностей як основне завдання сучасної державної культурної політики // Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 22 листоп. 2001 р. / Редкол.: І.Курас (голова) та ін. - Л.: Львів. філ. УАДУ, 2006. - Ч.1. - С. 233-236. 16. Карлова В. Організаційно-управлінські проблеми функціонування сфери культури в сучасному українському суспільстві: загальнодержавні та регіональні аспекти // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - О.: Одес. філ. УАДУ, 2006. - Вип. 6. - С. 102-110. 17. Карлова В. Проблеми правового забезпечення функціонування культурної сфери // Вісн. УАДУ. - 2007. - № 2. - С. 256-262. 18. Карлова В. Формування та здійснення регіональної культурної політики // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред В.І.Лугового, В.М.Князєва: В 4 ч. - К.: Вид-во УАДУ, 2005. - Вип. 2. - Ч. ІІ. - С.358-362. 19. Карлова В.В. Державне управління культурною сферою: регіональний рівень // Державне управління та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. Г.І.Мостового. - Х.: Харків. філ.УАДУ, 2006.- Вип. 2. - С. 77-80. 20. Карлова В.В. Сучасні проблеми державного управління в галузі культури // Культурна політика України у контексті світових трансформаційних процесів: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (12-13 груд. 2000 р., Київ) / Заг. ред. В.П.Подкопаєва, В.Г.Чернеця; Наук. ред.-упоряд. О.О.Різник . - К.: ДАККіМ, 2006. - С. 146-148. 21. Карлова В.В. Фінансове забезпечення культурної сфери держави: проблеми та шляхи розв’язання // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. А.О.Чемериса. - Л: Львів. філ. УАДУ; Кальварія, 2006. - Вип.5. - С.138-144. 22. Костюк С. Неурядові аналітичні центри в контексті реалізації євроінтеграційного курсу України// Схід. – No 5 (42). – 2007. – С. 50-54. 23. Малєєв В. Третій сектор у світі – кінець ХХ ст.// Голос громадянина. No 4, 2007, с.10-14. 24. Неурядові дослідницькі організації Центральної та Східної Європи. – К., 2008. – С.IX. 25. Общественные обьединения Сибирского региона / Информационный справочник, Новосибирск, 2007, 526 с. 26. Павлюченко О. Рада Європи та НДО// Голос громадянина. No 4, 2007, с.14-16. 27. Практикум гражданских инициатив / Екатеринбург, 2007. 28. Райт Дж. Досвід роботи неприбуткових організацій США у сфері освіти та науки// Голос громадянина. No 4, 2007, с.8-10. 29. Свєтлова С. Лобізм як процес // Голос громадянина. No 2, 2007, с.55-58. 30. Справочник белорусских общественных обьединений. Минск: Агентство САДИ, 2007, 158 с. 31. Шкарлат Ю. Г., Голубовський В. В., Тищенко О.І. Про правові проблеми самоорганізації суспільства// Голос громадянина. No 4, 2007, с.11-13. 32. mincult.kmu.gov.ua - Міністерство культури і туризму України.