Тема божевілля в поезії Т. Г. Шевченка

Содержание: ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. Т.Г. ШЕВЧЕНКО – ОСНОВОПОЛОЖНИК НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДУМКИ 1.1. Коротка автобіографія митця 6 1.2. Характерні риси творчості 8 РОЗДІЛ 2. ТЕМА БОЖЕВІЛЛЯ У ТВОРЧОСТІ ПОЕТА 2.1. Божевілля у поемі «Княжна» 18 2.2. Яскравий приклад божевілля у творі «Відьма» 21 ВИСНОВОК 29 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 31

Вступление: ВСТУП Тарас Шевченко став співцем свободи Українського народу. Усе життя він присвятив реалізації своєї найбільшої мрії - пробудити волелюбний дух українців, щоб побачити рідну землю вільною. За час, що минув, український народ переживав періоди, коли свобода та незалежність ставали майже реальністю, і такі, коли ця споконвічна мрія здавалася нездійсненною. Було немало трагічних сторінок, але було і те, що дозволило сформуватися сучасній українській нації, здатній відстоювати оспівані Т.Шевченком ідеали. З 1991 року ми ведемо відлік існування нової Незалежної України. Але, мабуть, лише у минулому році світ ледь не вперше зрозумів Україну та українців насправді. Це багатомільйонна держава, яка поділяє зрозумілі нам усім загальноєвропейські ідеали та цінності, прагнення до свободи і демократії. Останні події в Україні відкрили нові перспективи для нашої країни і для розвитку її відносин з оточуючим світом. Сьогодні ми з повним правом можемо говорити, що українці реалізували мрію великого українського поета Т.Шевченка і створили не тільки незалежну, але і вільну Україну. Вільну від страху, невпевненості у своїх силах і своєму майбутньому. Вільну, бо здатну відстоювати своє право обирати власну долю і захищати свій вибір. Тарас Шевченко – центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, які до нього в українській літературі ще не порушувалися або порушувалися надто несміливо й обмежено. Шевченко став новатором у пошуках нових художніх форм та засобів, у виробленні та утвердженні нового художнього мислення. Своєю творчістю Т.Шевченко завершив процес формування української літературної мови, здійснивши її синтез із живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова. Актуальність теми дослідження. Сучасна духовна ситуація в Україні і в світі характеризується глибинними зрушеннями, які мають прояв на різних рівнях суспільного буття і свідомості. Одну з ключових ролей у цих змінах відіграє відродження національної культури, у тому числі її науково-теоретичний аналіз і філософська рефлексія. Головною метою філософського українознавства є дослідження сутнісних підвалин української культури, її специфіки та місця серед інших національних культур, а одним з його головних предметів стає творчість українських митців, у якій набули конкретного виразу й чіткої кристалізації специфічні риси національного світобачення. В українській культурі серед великого кола митців, які найбільш яскраво й органічно виразили національний образ світу, головне місце належить Тарасові Шевченку, особливо його поетичній творчості, що набула функції своєрідної “Євангелії українців” – тобто метатексту, у якому засобами художньої символіки опредметнено основні смисли, цінності, цілі й завдання життя українського народу в його минулому, сучасному й майбутньому. Цей метатекст є не тільки скарбницею колективної пам’яті, але й набуває програмового характеру: він визначає й визначатиме сам спосіб бачення колективною національною свідомістю тих чи інших явищ історичного, соціально-політичного, культурного й морального буття української нації. Поетична творчість Т.Шевченка не просто несе в собі потенціал певних смислів, цінностей, цілей тощо, але й транслює специфічний спосіб світобачення й відповідний національний образ світу, що складає їхнє підґрунтя. Саме специфічність національного образу світу є головною передумовою спадкоємності в національній культурі, можливості сприйняття й відновлення традиції, а тим самим і одну з головних передумов національної ідентичності і життєвих сил народу. З іншого боку, національний образ світу акумулює у собі досвід змін і модернізацій у культурі народу, зокрема, тих, що постали внаслідок творчих зусиль його видатних митців. Найбільш репрезентативний прояв національного відбувається в типових художньо-поетичних образах, створених митцями-класиками, адже смисл художньої творчості саме в тому і полягає, щоб якнайяскравіше і якнайглибше виявити своєрідність і глибину народного життя, що у повсякденні може залишатися прихованою і непомітною. Об’єктом дослідження є життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка. Предмет аналізу – тема божевілля в поезії Т.Г. Шевченка. Мета дослідження полягає у виявленні та характеристиці особливостей відтворення теми божевілля в поезії Т.Г. Шевченка. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань, а саме: а) надати коротку біографію митця; б) виявити та описати характерні риси творчості Т.Г. Шевченка; в) проаналізувати проблему божевілля в поемі „Княжна”; г) дослідити специфіку відтворення теми божевілля у творі „Відьма”. Матеріалом дослідження послугували твори Т.Г. Шевченка „Княжна” та „Відьма”. Структура виконаного дослідження обумовлена його метою та завданнями і складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури.

Выводы: ВИСНОВОК У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його «Кобзар» започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його живописна і граверська творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва. Поезія Шевченка, при всьому зв'язку з усною народною творчістю, попередньою українською та європейською літературами, була явищем наскрізь оригінальним і новаторським. Літературознавець О. Білецький, редактор академічних видань творів Шевченка, справедливо підкреслив у нього особливий тип художнього пізнання, не повторений ніким і не повторюючий нікого у всій історії світової літератури. Творчість великого поета внесла в українську літературу незнане багатство тем, жанрів і формальних особливостей. Вивівши українську літературу на шляхи, якими йшов розвиток великих європейських літератур, Шевченко надав їй загальноєвропейського, а разом з тим і світового значення. Поєднавши у своїх поетичних творах живу розмовну мову з словесно-виразовими засобами книжної мови, Шевченко підніс українську літературну мову на новий, якісно вищий ступінь. У поетичних творах Шевченкова українська мова набула незвичайного багатства барв та відтінків, а також можливостей передачі не тільки найтонших настроїв, почуттів і думок, а й глибоких філософських та політично-суспільних узагальнень. Широко користуючись лексикою різних галузей науки й мистецтва, Шевченко заклав основи термінологізації української лексики, підносячи цим самим українську літературну мову до рівня найрозвиненіших мов світу. Провідним мотивом творчості Шевченка, що пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і нерозривно пов'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Його революційний заклик «…вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте» був зовсім новим словом не лише в українській літературі. У розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу творчість Шевченка відіграла величезну роль. В ході дослідження було встановлена, що тема божевілля широко репрезентована у творчості Т.Г. Шевченка, зокрема, це стосується творів „Княжна” та „Відьма”. У поемі „княжна” відтворено життя дівчини, мати якої померла, а батько, п’яниця та гуляка, обезчестив її і понівечив життя. З приводу цього твору цензор Тучапський доповів комітету, що в поемі Шевченко "малює непривабливу картину стосунків поміщика-князя зі своїми кріпаками під час голоду. Князь пиячить із гостями, а народ голодує і вмирає…Знаходжу розповсюдження зазначеної маленької брошури небажаним серед народу. Та не лише ця тема бентежить уяву читача, а й проблема понівеченого життя. Як і в поемі „Княжна” у „Відьмі” зустрічаються ті ж мотиви – доля збезчещеної рідним батьком дівчини. Скривджена паном дівчина, яку люди називають відьмою, збожеволіла від горя, шукати своїх дітей-близнюків Наталію і Івана. Батько віддав сина якійсь пані, а дочку занапастив. Таким чином, творчість великого Кобзаря належить до вічно живих явищ, які не спиняються на тій точці, на якій застала їх смерть, але далі розвиваються вже в свідомості суспільства. Кожна епоха висловлює про них свою думку, і як би вірно не зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступній епосі сказати щось нове й вірніше, і жодна не висловить усього остаточно.

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Анісов В. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / Вид. 2-е, доповн. – К.: Дніпро, 1996. – 392 с. 2. Бородін В.С. Т.Г. Шевченко. Біографія. – К.: Наукова думка, 1984. – 545 с. 3. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 520 с. 4. Забужко Н.Я. "Не дуріте дітей ваших...", або як читати Шевченка // Українська мова і література в школі. – 1992. – №3-4. – С. 14-19. 5. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – К., Обереги, 2004. – 420 с. 6. Зеров М. Українське письменство. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2003. – 580 с. 7. Канівська О. Шевченкові уроки // Дивослово. – 2000. – №3. – С. 24-25. 8. Кирилюк Є. Тарас Шевченко. – Життя і творчість. – К., 1994. – 652 с. 9. Клочек Г.Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація: Посібник для вчителя. – К.: Освіта, 1998. – 238 с. 10. Коцюбинська М.Х. Етюди про поетику Шевченка: Літературно-критичний нарис. – К.: Рад. письменник, 1990. – 272 с. 11. Маланюк Є. До справжнього Шевченка // Українська мова і література в школі. – 1992. – №3-4. – С. 3-7. 12. Маланюк Є. Ранній Шевченко. Три літа. // Українська мова і література в школі. – 1993. – №3. – С. 5-19. 13. Новиченко Л. Тарас Шевченко – поет, борець, людина. – К.: Дніпро, 1992. – 175 с. 14. Пільгук І. Т.Г.Шевченко – основоположник нової української літератури. – К., 1993. – 468 с. 15. Сверстюк Е. Шевченко і час. – К.: Воскресіння, 1996. – 160 с. 16. Семенюк Г. Поетична сила і духовна велич Шевченкового слова // Студентський вісник (КНУ. Інститут філології) – 2003. – № 8–9. – С. 1-5. 17. Сівацька-Земцова М.І. Поетична творчість Т.Г.Шевченка 1843-1847 рр. та періоду заслання. – К., 1994. – С. 107-193. 18. Скуратовський В. Шевченко в контексті світової літератури // Всесвіт. – 1998. – №3. – С. 186-187. 19. Филипович П. Шевченкознавчі студії. – Черкаси, 2002. – 180 с. 20. Шевченківський словник. У 2 т. / Відп. ред..Є.П.Кирилюк. – К., 1986. – Т.1. – 415 с. 21. Шевченко Т. Усі твори в одному томі. – Ірпінь (Київська область), Видавництво «Перун», 2006. – 824 с. 22. Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. (КНУ)./ За ред. О.Грицаюк – К., 2003. – Вип. 5. – 309 с. 23. Шестак А. Шевченко як націєвотворець // Студентський вісник. – 2003. – №8. – С. 3-5.