Політико-правова теорія Полібія

Содержание: ЗМІСТ ВСТУП 3 1. Полібій як видатний мислитель 4 2. Політико-правова теорія Полібія 5 ВИСНОВКИ 13 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 15

Вступление: ВСТУП Полібій – давньогрецький історик, державний і військовий діяч, автор «Загальної історії» («Історії») в 40 томах, що охоплюють події у Римі, Греції, Македонії, Малій Азії та в інших регіонах з 220 до н. е. по 146 до н. е. З книг «Історії» повністю збереглись тільки перші 5, інші дійшли в більш-менш детальних переказах. Всі інші праці Полібія не збереглись. Керуючись вченням стоїків про передбачення, він прийшов до метафізики історії, яка розглядала останню як боротьбу народів і окремих особистостей проти влади долі. Полібій пояснював особливість всіх людських відносин характерними рисами того чи іншого державного устрою. історію виникнення державності і наступної зміни державних форм. Полібій зображав як процес, що розвівається за законом природи. За Полібієм, кругообіг державних форм такий: царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Зміну державних форм він пояснював падінням звичаїв і представників влади. Кінцевий пункт природного розвитку форм держави збігається з вихідним, кругообіг починається заново. Полібій відзначав нестійкість, властиву кожній окремій державній формі, яка втілювала лише якістно одну засаду і якій неминуче судилося виродитися в свою протилежність. Основну перевагу змішаної форми правління Полібій вбачав у забезпеченні належної стійкості держави. Аналізуючи прояви змішаних, на його думку, форм держави в Римі. Полібій каже: ”якщо ми зосередимо увагу на владі консулів, держава виявиться монархічною і царською, якщо на сенаті – аристократичною, якщо будь – хто візьме до уваги лише становище народу, він напевно визнає римську державу демократією.” Показуючи таким чином, що правління державою у римлян розподілялось між трьома владами.

Выводы: ВИСНОВКИ Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Полібій – видатний грецький історик і політичний діяч. Його погляди викладені у праці "Історія в сорока книгах". Тут велика увага приділяється політико-правовій тематиці взагалі та аналізу конкретних державних інституцій Риму зокрема. Розуміння історії одночасно, як закономірного і необхідного процесу і як руху до чогось нового, що раніше не мало місця, є основою світогляду Полібія. Погляди Полібія на зміну державних форм, як їхнього кругообігу в рамках визначеного замкнутого циклу подій, формувалися під впливом концепцій Платона та Арістотеля. Тиранія – час змов проти володарів. Але ці змови походять від людей шляхетних і відважних, які не бажають переносити свавілля тирана. При підтримці народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують аристократію. Цю форму держави Полібій характеризує, як таке правління меншості, яке встановлюється за згодою народу і при якому ті, хто править є "найсправедливіші і найбільш розсудливі за вибором". Виступ народу проти олігархії супроводжується вбивством одних та вигнанням інших. Не довіряючи попереднім формам правління, народ встановлює демократію і бере на себе турботу про державу. Демократією Полібій вважає такий устрій, при якому вирішальна сила належить рішенням більшості народу, панує підпорядкування законові та традиційна пошана до богів, батьків і старших. Але, поступово відходячи від цих цінностей, натовп вибирає собі вождем відважного честолюбця (демагога), а сам усувається від державних справ. Таким чином, демократія вироджується в охлократію. Визначаючи охлократію, як лад насильства і беззаконня, Полібій відзначає, що з точки зору кругообігу державних форм охлократія є не тільки гіршою, але й останньою у зміні форм. Кінцевий момент розвитку держави співпадає з початковим. З наведеного аналізу кругообігу державних форм Полібій робить висновок, що нестійкість притаманна кожній формі в силу того, що вона уособлює тільки одне начало, яке неодмінно виродиться у свою протилежність. Головна перевага такої змішаної форми полягає у забезпеченні належної стабільності держави, що запобігає її переходу до спотворених форм правління. По суті, ця антична концепція поєднання принципів різних форм правління має той же зміст і розрахована на той же ефект, що й теорія розподілу влади в наш час: у "змішаній" формі держави повноваження представників різних форм правління не об’єднуються в одне начало, а, будучи розділеними, поєднуються і співіснують, взаємно стримуючи і врівноважуючи одне одного, чим стабілізують увесь державний лад. При всіх відмінностях, ідея "змішаного" правління і теорія розподілу влади має певну концептуальну спільність: і в тому, і в іншому випадку йдеться про таку конструкцію державної влади, при якій повноваження правління не зосереджені в одному центрі (началі), а розподілені між різними, взаємозрівноважуючими та взаємостримуючими началами (складовими частинами держави).

Литература: СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бергер А. К. Политическая мисль древнегреческой демократии. – М., 2006. 2. Медіссон В. В. та ін. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: навч. посібник. – К., 2006. 3. Нерсесянц В. С. Политические учення Древней Греции. – М., 2009. 4. Основи політології: Курс лекцій. – 2-ге вид. / Відп. ред. Б.Л. Кухта. – К., 2002. 5. Політологія / За ред. акад. О. І. Семківа. – 2-ге вид. – Львів, 2004. 6. Утченко С. Л. Политические учения Древнего Рима: ІІ–І вв. до н. е. – М., 2007. 7. Чегуров И. С. Политическая идеология Средневековья: Византия и Русь. – М., 2008.