Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил і економіки регіонів України. Зовнішні економічні зв'язки та їх роль у розвитку продуктивних сил України і регіонів.

Содержание: Зміст Вступ 3 Зовнішні економічні зв'язки та їх роль у розвитку продуктивних сил України і регіонів 5 1. Геоекономічні пріоритети розвитку продуктивних сил України 5 2.Передумови формування експортного потенціалу в Україні, які детермінують взаємодію економіки зі світовим господарством 21 Висновки 27 Список використаних джерел 30 Вступ 3 Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил і економіки регіонів України 4 1.Спеціальні (вільні) економічні зони 4 2.Спільні підприємства 10 3.Регіональні науково-технологічні парки (РНТП) 17 4.Транскордонне співробітництво 25 Висновки 33 Список використаних джерел 35  

Вступление: Вступ Економічний розвиток України, взаємовідносини її із зовнішнім середовищем і становлення як рівноправного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності значною мірою залежать від здатності збалансовано використовувати свої внутрішні ресурси та нарощувати експортний потенціал. При цьому важливе значення має інноваційна діяльність. Як свідчить досвід економічно розвинутих країн, домінуючі позиції на зовнішніх ринках можуть займати інноваційно-активні підприємства. Сучасний етап світового розвитку характеризується поглибленням інтеграційних процесів та посиленням економічної взаємодії і взаємозв’язку між країнами. Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Відповідно, одним з найважливіших факторів вступу будь-якої країни до світового господарства є створення механізму сталого розвитку експорту як елемента міжнародної торгівлі, інакше кажучи росту експортного потенціалу, що в сучасних умовах залежить від можливостей підприємств виробляти і реалізовувати товари, які відповідають за якістю, ціною та рівнем сервісу усім вимогам світового ринку. Оцінка експортного потенціалу країни дає можливість визначити ступінь забезпеченості національної економіки ресурсами і здатність системи до розвитку та інтеграції в світову спільноту на базі наявних ресурсів. Експортний потенціал як економічна категорія українськими вченими досліджений недостатньо, немає однозначності у його визначеності, подані визначення Бегми В.М., Пепи Т.В., Рогова В.В., Фомішина С.В., Юхименка В.В., різняться між собою, даним питанням більше займались зарубіжні науковці такі як Грайпл Е., Енгельхард Д., Ліндер П., Портер М., Ріттенбрук К., Харрод Р. Все ж проблеми експортного потенціалу країни, регіону і його зовнішньоекономічної діяльності висвітлені в працях Андріанова В.Д., Глазьєва С.Ю., Дорогунцова С.І., Дейнеко Л.В., Єнгіарова А.В., Захматова М.І., Камолова С.Г., Кочетова Є.Г., Кравця М.А., Лисецького А.С., Личкіна А., Мальцева А.А., Мосіна В.Н., Мочалова Б.М., Смирнова В.А., Тодосейчука А., Токарєва Ю.В., Фамінского. П.І., Фащевського М.І., Фігурнова Е., Цигичко А., Чернюк Л.Г., Яцкова В.С. та інших учених-економістів. Вони розглядають експортний потенціал в різних аспектах (економічний, ресурсний, природно-ресурсний, об’єктний, господарсько-об’єктний і ін.). Проте проблема методів оцінки експортного потенціалу залишається до кінця невирішеною. До того ж набуває актуальності питання підвищення експортного потенціалу в умовах кризи як економічної, так і політичної системи. Вступ Технологічний розвиток виробництва у ХХ столітті, особливо в другій його половині, зблизив провідні держави світу в багатьох сферах їхньої діяльності, зокрема в науково-технічній. Відбувається об'єктивний процес глобалізації наукових знань і напрямів їх матеріалізації у виробництві. Цей процес сприяє об'єднанню світового науково-технічного потенціалу для розв'язання багатьох проблем, пов'язаних з умовами життя людей. Ідеться передусім про проблеми, зумовлені загрозливим забрудненням навколишнього середовища, низьким рівнем здоров'я людей та іншими факторами, без урахування яких неможливе підвищення життєвого рівня населення в будь-якій країні світу. Отже, зростає потреба в обміні науково-технічними досягненнями між країнами і застосуванні відповідних форм співробітництва. Для цього створюються транснаціональні корпорації, розробляються міжнародні програми з метою розв'язання глобальних науково-технічних проблем. В умовах реформування економіки України проблема трансформації планово-директивної економічної системи у відкриту ринкову поставила перед нашою державою питання швидкої заміни застарілої господарської структури, розвитку сучасних пріоритетних галузей, зростання потенціалу регіонів, надбання передового науково-технічного та організаційного досвіду. Ці завдання неможливо розв’язати без прискореної інтеграції національної економіки у світове господарство шляхом використання нових форм співпраці з іноземними партнерами та активізації інвестиційного процесу. Одним із важливих інструментів інтенсифікації інвестиційного процесу є вільні економічні зони (ВЕЗ). Вони зарекомендували себе в якості ефективного залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій та територіального розвитку в розвинутих державах і в країнах, що розвиваються.  

Выводы: Висновки Отже товарна та географічна структура експорту України є вкрай несприятливою. Вона свідчить про нездатність держави без спеціальних зусиль подолати структурні диспропорції економіки, сформованої на протязі останніх десятиріч. В умовах сучасної економічної ситуації, не передбачається суттєвих змін щодо покращення та розвитку експортного потенціалу країни, причиною цього є значний дефіцит бюджету та зниження авторитету України на міжнародній арені. Тому слід зробити висновок про необхідність кардинальних змін та глобальних рішень в даній сфері. В умовах прискорення глобалізації з притаманними цьому процесу непередбачуваними змінами та ускладненням факторів середовища все вагомішим є застосування концепції стратегічного управління не лише корпоративним капіталом, але й державними справами. З точки зору сутності державного стратегічного управління, макростратегією є узагальнююча модель дій, необхідних для досягнення державних цілей, що поставлені шляхом координації та розподілу національних ресурсів. За сутністю макростратегія є набором правил для прийняття рішень, якими державні органи керуються у своїй діяльності. Стратегічне управління зорієнтоване на нововведення та зміни, що досягається виконанням чотирьох видів управлінської діяльності: розподілом ресурсів, адаптацією до зовнішнього середовища, внутрішньою координацією та організаційним стратегічним передбаченням. Держані стратегії, як і корпоративні, мають ієрархічну природу, проте вони є не такими однозначними і залежать від низки факторів політичного та соціально-економічного характеру. Як правило, державна система стратегій має три (за умови унітарного устрою) або чотири (за умови федеративного чи конфедеративного устрою) рівні: національного розвитку, регіонального розвитку (федерацій), функціональні стратегії та галузеві стратегії. При цьому, система функціональних стратегій, яка є найскладнішою і визначальною у процесі створення національних конкурентних переваг, майже ніколи не відображає структурі суспільних функцій держави. Головним завданням державної стратегії розвитку експорту інтегрованих у глобальну економіку країн є формування експортного потенціалу як спроможності економіки (національної, галузевої, корпоративної) забезпечувати зростання власної конкурентоспроможності в результаті збільшення споживання виробленої продукції шляхом її реалізації за кордоном. Чинники формування національних експортних стратегії поділяються на внутрішні економічні й зовнішні економічні та внутрішні політико-правові й зовнішні політико-правові, оцінка характеру впливу цих чинників у момент формування стратегії та прогнозування їх впливу у майбутньому забезпечує оптимальність вибору моделі розвитку відповідного державного апарату. Сучасний експортний потенціал України не може виконувати функцію джерела економічного розвитку нашого суспільства оскільки він, з одного боку, не забезпечує достатнього рівня конкурентоспроможності експорту, а з іншого, все частіше стає засобом вимивання ресурсного потенціалу країни. Відтак, перед державним апаратом та суспільством у цілому стоїть очевидна мета, яку можна брати за основу при розробці нової експортної макростратегії: формування експортного потенціалу орієнтованого на постійне самовдосконалення та забезпечення максимального позитивного довгострокового ефекту від продажу за кордоном товарів та послуг вироблених в Україні. Експортна стратегія та потенціал мають стати чинниками формування нового конкурентного суспільства, за якого національне виробництво починає орієнтуватися на зовнішні ринки лише при умові повного задоволення відповідного попиту внутрішнього ринку, а експортна модель розвитку буде притаманна лише високотехнологічним галузям, що виробляють продукцію з максимальною часткою доданої вартості. Для України нагальним є розроблення експортної стратегії, яка буде повноцінною у всіх її компонентах: - визначення мети та завдань; - оцінювання умов і факторів зовнішнього середовища; - цільовий, функціональний, організаційний та ресурсний аналіз розвитку країни; - формулювання цілей державної служби у сфері експорту з визначенням конкретної інституційної структури; - формування стратегічної моделі з визначенням методичного та інструментального портфелів; - забезпечення реалізації стратегії з одночасним моніторингом зовнішнього та внутрішнього середовищ; - реалізація заходів з контролю та коригування стратегічного процесу. Висновки Необхідні умови успішного функціонування вільних економічних зон: пільгові податки, оренда, рента; мито; гарантії постачання і збуту продукції; конверсія прибутку у валюту; дефіцитна інфраструктура; вільне формування цін на продукцію і послуги; гарантії забезпечення робочою силою й оплати праці робітників; участь підприємців і представників банківських та страхових заснувань у роботі адміністрації ВЕЗ; вільний доступ іноземців на ринок праці; свобода фінансування; свобода амортизації; свобода страхування і ризиків; пільговий вивіз прибутків за межі ВЕЗ; пільгове кредитування; приватизаційні засоби ВЕЗ; підготовка кадрів для роботи у ВЕЗ; гарантії власності; комерційна таємниця; застава майна і землі; політична стабільність та інші положення. Аналіз світового досвіду доводить, що функціонування вільної економічної зони неможливе без пільгового оподаткування і сприятливого митного контролю, захисту економічних інтересів підприємців. На основі цих положень можна активізувати спільну інвестиційну діяльність, залучити у виробництво передову іноземну технологію і міжнародний управлінський досвід. Створення в Україні окремих територій сприяння підприємництву та інвестиціям – спеціальних (вільних) економічних зон – є одним з першочергових заходів по приєднанню до відкритого економічного світового простору і побудови відкритої економіки. У спільних підприємств як носіїв прогресивних зрушень у технологічному розвитку виробництва є ще чимало резервів щодо посилення впливу цього важливого фактора на ефективність виробництва — продуктивність праці та прибутковість. Одним з таких резервів, як свідчить аналіз відповідних даних, може бути посилення концентрації виробництва на спільних підприємствах. Існує майже пряма залежність продуктивності праці від кількості працюючих. Тому укрупнення спільних підприємств має у майбутньому позитивно вплинути на такий показник їхньої діяльності, як продуктивність праці, оскільки розширить можливості щодо підвищення технічного рівня виробництва. Про значення розвитку спільних підприємств для трансферу технологій свідчать певною мірою і співвідношення прямих іноземних інвестицій, вітчизняних інвестицій та інвестицій, що вкладаються цими підприємствами у виробництво інших країн світу. Загалом частка іноземних інвестицій у капітальних вкладеннях, що спрямовуються на розвиток вітчизняної економіки, становить поки що лише 4 %. Найбільше зацікавлені іноземні інвестори в розвитку спільних підприємств у сфері торгівлі і громадського харчування (майже 24 %), хоча в цій галузі лише незначна їх кількість виробляє продукцію. Важливим фактором ефективної діяльності кожного СП є розподіл власності між кількома господарями його майна. Взаємовигідний розподіл сприяє розширенню масштабів діяльності підприємств у географічному плані, збільшує обсяг продажу і за рахунок цього підвищує вкладення у дослідження і розробки. Кінцева мета створення спільних підприємств полягає переважно у прагненні одержати синергетичний ефект від взаємодії активів двох або більшої кількості установ, розташованих у різних країнах і спроможних поєднати свої зусилля і технологічні можливості задля досягнення максимальної вигоди від виробництва.  

Литература: Список використаних джерел 1. Глобальна економіка ХХІ століття: людський вимір: монографія / Д.Г. Лук’яненко, А.М. Поручник, А.М. Колот та ін.; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г. Лук’яненка та д-ра екон. наук, проф. А.М. Поручника. — К.: КНЕУ, 2008. — 420 с. 2. Державний комітет статистики України // Режим доступу до матер.: http://www.ukrstat.gov.ua/. 3. Лук’яненко Д., Кальченко Т. Стратегії глобального управління / Дмитро Лук’яненко, Тимур Кальченко // Міжнародна економічна політика. — 2008. — № 8–9. — С. 5—41. 4. Мельник Т. Експортний потенціал України: методологія оцінки та аналіз / Тетяна Мельник // Міжнародна економічна політика. — 2008. — № 8–9. — С. 221—244. 5. Мунько М. Роль внутрішнього ринку та експорторозширювального розвитку в економічному зростанні / Мирослава Мунько // Міжнародна економічна політика. — 2007. — № 7. — С. 28 — 47. 6. Оцінка економічного стану України / Національний банк України // Режим доступу до матер.: http://www.bank.gov.ua. 7. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави : національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця та ін.. - К.: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с. 8. Тюріна Н.М. Сутнісні характеристики експортного потенціалу / Н.М. Тюріна, Є.О. Шелест // Вісник Хмельницького національного університету. – Хмельницький : ХНУ, 2009. – № 4, Т. 3. – С. 189 – 194. 9. Формування потенціалу соціально-економічних та організаційних змін: монографія / за заг. ред. д.е.н. І. А. Ігнатьєвої, д.е.н. В. В. Микитенко. – К.: РВПС України НАН України та КНУТД МОН України, Вид-во ПП Вишемирський, 2010. – 875 с. Список використаних джерел 1. Александрова В. СП як форма трансферу технологій / В. Александрова // Вісник національної академії наук України. − 2007. − № 12. − С. 24. 2. Бубенко П.Т. Перспективи інноваційного розвитку регіонів // Інновації: проблеми науки і практики: Монографія.- Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2006.- 336 с. 3. Вільні економічні зони: світовий досвід і українська практика: Навчальний посібник / За ред.. І.Ю. Сіваченка. – Київ.: Центр навчальної літератури, 2004. – 488с. 4. Закон України “Про загальні засади створення і функціонування С(В)ЕЗ” від 13 жовтня 1992 року, №2673-ХІІ // Відомості ВРУ. – 1992. - №50. 5. Закон України “Про науковий парк “Київська політехніка””// Відомості Верховної Ради України (ВВР).- 2007.- № 10.- С.86-87. 6. Закон України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" від 16 липня 1999 року // ВВРУ. ­ 2006. ­ №22. ­ Ст. 182. 7. Кизима Т. Спільне підприємництво: проблеми та шляхи їх вирішення / Т. Кизима // Економіка України. - 2005.− № 7. − С. 88. 8. Нейкова Л. Прихована міграція прибутків спільних підприємств та її запобігання / Л. Нейкова // Фінанси України. − 2006. - № 8. − С. 24. 9. Чмир О.С. Спеціальні (вільні) економічні зони і території пріоритетного розвитку (наково-методичні аспекти) науково-дослідний економічний ін-т Міністерства економіки України. – К.: НДЕІ Мін. екон. України, 2009. – 274с.