Вчення Цицерона про державу і право

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ ЗА ЖИТТЯ ЦИЦЕРОНА 6 1.1. Характеристика епохи за життя Цицерона (ІІ-І ст. до н.е.) 6 1.2. Біографія Марка Тулія Цицерона (106-43 рр. до н.е.) 12 РОЗДІЛ ІІ. ФІЛОСОФСЬКІ І СВІТОГЛЯДНІ ПОГЛЯДИ ЦИЦЕРОНА 18 2.1. Вплив вчення стоїків на погляди Цицерона 18 2.2. Погляди Цицерона на державу 20 2.3. Погляди Цицерона на право 29 2.4. Громадянські обов’язки за Цицероном 36 ВИСНОВКИ 38 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 40  

Вступление:ВСТУП Актуальність теми. Виникнення політичної думки в історії цивілізації – це процес, що нерозривно зв’язаний зі становленням перших держав як особливої організації влади. Людству потрібно було майже два тисячоріччя досвіду державного керування суспільством, перш ніж склалися можливості перших теоретичних узагальнень й висновків щодо політичного життя як особливої форми суспільних відносин. Двохтисячорічна історія Римської держави – це величезний по своїх масштабах досвід політичного життя, що пройшов через зміну декількох форм правління, перевороти, народні повстання. Римські філософи вдосконалили політико-правові ідеї своїх попередників (особливо давньогрецьких Аристотеля, Платона) у дусі умов своєї країни. Серед таких мислителів і Марк Тулій Цицерон, який створив вчення про державу як публічно-правову спільність, запровадив поняття юридичної особи. Епоха пізньої республіки в Римі (остання третина II-I ст. до н.е.) стала кризовою для римського суспільства через ломку колишньої полісної системи моральних цінностей, зміну інтелектуальних еліт, боротьбу за владу, що призвело до відходу від традиційної схеми управління державою і переходу до одноосібного правління, що в свою чергу супроводжувалось громадянськими війнами. У зв’язку з цим перед Цицероном і його сучасниками постало серйозне питання, пов’язане з тим, як зберегти колишню сенатську республіку з гармонією трьох елементів управління: сенату (аристократичного елементу), консулів (монархічного елементу) і коміцій (народного елементу). Дане дослідження актуальне як з наукової, так і із загальноісторичної точок зору. По-перше, дослідження суспільно-політичних поглядів Цицерона може сприяти зростанню і систематизації історичних знань по даній темі. Праці Цицерона, відображаючи історичну ситуацію, що склалася в епоху пізньої республіки, допомагають зрозуміти історичні процеси, що мали місце при його житті, зокрема, процеси трансформації республіки в принципат. По-друге, не дивлячись на те, що Цицерон є значимою фігурою в історії політичної думки, його погляди в цій області не отримали належного освітлення у вітчизняній літературі. По-третє, актуальність вибраної теми обумовлена соціально-культурним значенням творів Цицерона, яке полягає в тому, що вони збагатили історію політичної думки прогресивними ідеями, які зробили значний вплив на подальші століття. Метою роботи є дослідження політичних поглядів Цицерона. Досягнення вказаної мети забезпечується вирішенням наступних завдань: 1) вивчення ставлення Цицерона до джерел права; 2) аналіз суті цицеронівського розуміння ідеального громадянина, держави і правителя; 3) визначення ступені впливу теоретичних ідей Цицерона не тільки на Римську державу, а й на подальший хід світової історії. Об’єктом дослідження є власне політичні та правові вчення Цицерона. Предметом даного дослідження є ознайомлення з судженнями і думками Цицерона про громадянина, державний устрій, право та політику. Теоретична база дослідження. Всі джерела, що стосуються даної теми можна умовно розділити на чотири групи: праці стародавніх греків, які стали джерелами для Цицерона в написанні робіт, пов’язаних з політичними питаннями; роботи самого Цицерона; роботи його сучасників-римлян і роботи античних авторів пізнішого часу, в яких згадується про творчість Цицерона. Методи дослідження. Основним методологічним принципом даного дослідження є принцип історизму, що дозволяє розмежувати події минулого і сучасного. Історико-критичний метод дозволив з’ясувати міру незалежності Цицерона у виборі своїх джерел і їх застосуванні. Порівняльно-історичний метод допомагає оцінити вклад Цицерона в розробку концепції про громадянина, правителя і досконалу форму правління.  

Выводы:ВИСНОВКИ В результаті розгляду цицеронівських концепцій держави та права можна прийти до наступних висновків. Вірогідною причиною, по якій Цицерон почав створення своїх політичних робіт, була незгода з існуючим режимом і потреба висловити свою думку, суть якої полягала в ідеї етичної реформи, проведення якої, на його думку, могло зіграти велику роль в процесі збереження genus mixtum і обмеження влади однієї людини. Цицерон сформулював свої ідеї в ряді творів, головними з яких є трактат «Про обов’язки», діалоги «Про державу» і «Про закони». В цілому, заснувавши свої концепції на світоглядах старогрецьких попередників – Платона, Аристотеля, стоїків (Панеція, Посидонія, Полібія), Цицерон творчо переробляє їх, по-новому розставляючи акценти. Він поєднує в своїх концепціях старогрецьку традицію з власним політичним досвідом і реаліями життя римського суспільства того часу. У основі його вчення лежить ідея етичної реформи, етичного оновлення римського суспільства. Цицерон оцінює чесноти, складові її сутності, не самі по собі, а з точки зору їх значущості для суспільства. Мається на увазі, що кожен громадянин, що володіє набором чеснот, повинен використовувати їх на благо суспільства і держави, тобто активно брати участь в суспільно-політичному житті. Таким чином доброчинність у Цицерона набуває практичного змісту. Причому головною чеснотою для нього є не пізнання, як для стоїків, а справедливість і благодіяння, суспільно значима двоєдина чеснота. Саме суспільно-практична діяльність на благо батьківщини є ідеалом цицеронівського громадянина. Обов’язки, що витікають з кожної чесноти, також мають суспільний характер, оскільки при їх визначенні Цицерон виходить з принципу їх суспільної корисності. Знатне походження не є обов’язковим атрибутом ідеального громадянина. Цицерон жив в епоху зміни політичних еліт, коли багатство, а також здібності кандидата починали грати важливішу роль, ніж знатне походження. Концепція цицеронівської ідеальної держави схиляється до змішаного правління, гармонійного поєднання трьох елементів влади – сенату як аристократичного елементу, консулів як монархічного елементу, коміцій і трибунату як демократичного елементу. Цицерон надає важливе значення власним заслугам правителя, а не його походженню. Для правителя важливо, також, бути опікуном для його підданих і такі стосунки повинні ґрунтуватися на справедливості і довірі. Правитель має бути хорошим оратором, поважати релігію і бути просто удачливою людиною. Цицеронівський правитель не монарх, оскільки в своїх творах Цицерон неодноразово висловлює думку про нестабільність монархічної форми правління, про її тенденцію вироджуватися в тиранію однієї людини, яку він вважає найнесправедливішою зі всіх форм тиранії. Отже, в суспільстві того часу відчувалася нагальна потреба в новому мисленні, яке могло б відповідати Риму, «що переріс» своє полісне походження. Цицерону було призначено стати одним з перших, хто приступив до вирішення цієї досить складної проблеми. Проте, пропонуючи, як бачилося йому, новий образ громадянина і правителя, він, фактично, спробував «обґрунтувати» старо-римський полісний ідеал всім наявним арсеналом теорії еллінізму, пристосованої до римських умов і римської обстановки. Така реформа не відповідала історичній ситуації того часу і тому виявилася утопічною. В той же час, є переконаність в тому, що ідея Цицерона про оновлення держави і суспільства зробила певний вплив на подальші покоління, і, зокрема, на правління Августа.  

Литература:СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Алексеев С. С. Теория права. - М., 1994. - С. 196-197 2. Андрусяк Т. Г. Історія політичних та правових вчень. - Л.: Видавничий центр ЛНУ ім.Івана Франка, 2001. – 345 с. 3. Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). – 612 с. 4. Вебер М. Аграрная история древнего мира. – М., 1923; переиздание М.: Канон-пресс-Ц; Кучково поле, 2001. – 576 с. 5. Демиденко Г. Г. История учений о праве и государстве. — Х.: Факт, 2001. — 486 с. 6. Ерышев А. А. История политических и правовых учений. — К.: МАУП, 2001. — 562 с. 7. Ковалев С.И. Марк Туллий Цицерон // Письма Марка Туллия Цицерона / И.И. Толстой – М.-Л.: Издательство академии наук СССР, 1949. – Т.1. – С. 387-402. 8. Лановик Б.Д., Лазарович М.В., Чайковський В.Ф. Економічна історія: Курс лекцій /За ред. Б.Д.Лановика. - 2-е вид., перероб. – К.: Вікар, 2000. – 300 с. 9. Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. / Сост. и ред. М. Л. Гаспарова, С. А. Ошерова, В. М. Смирина. Вступ. ст. Г. С. Кнабе. (Серия «Библиотека античной литературы. Рим»). – М.: Худож. лит, 1975. – 456 с. (включает новые переводы: пять речей, «Тускуланские беседы» М. Л. Гаспарова с. 207-357, «Лелий, или О дружбе» Г. С. Кнабе с. 386-416) 10. Марк Туллий Цицерон. Моральные размышления о старости, о дружбе, об обязанностях // Книги мудрости. – Изд-во: Рипол Классик, 2010. - 516 с. 11. Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. Історія вчень про державу і право. - К.: Атіка, 2001. — 644 с. 12. Музика І. В. Історія вчень про державу і право. - К.: Видавництво Вищої школи права при Ін-ті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. — 568 с. 13. Скакун О.Ф. Теория государство и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел. - 2000. – 634 с. 14. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. – Вид. 2-е. – К., 2003р. – 582 с. 15. Тищик Б. Й. Історія держави і права Стародавнього Риму. – Львів, 1999. – 382 с. 16. Утченко С. Л. Цицерон и его время. 2-е изд. М., 1986. – 389 с. 17. Цицерон М.Т. Про державу. Про закони. Про природу богів / В.Литвинов (переклад з латини). – К.: Основи, 1998. – 476 с. 18. Цицерон. О пределах блага и зла. Парадоксы стоиков. / Пер. Н. А. Федорова, комм. Б. М. Никольского, вступ. ст. Н. П. Гринцера. (Серия «Памятники мировой культуры»). – М.: РГГУ. 2000. – 480 с. 19. Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязанностях. / Пер., ст. и прим. В. О. Горенштейна под ред. М. Е. Грабарь-Пассек, ст. С. Л. Утченко. Отв. ред. С. Л. Утченко. (Серия «Литературные памятники»). – М.: Наука, 1974. – 248 с. 20. Цицерон. Про обов’язки // Цицерон. Про старість. Про дружбу. Про обов’язки. – М., 1975. 21. Цицерон. Речи. / Пер. В. О. Горенштейна. // Вестник древней истории. – 1986. - № 4, - 1987. - № 1-2. 22. Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве. / Пер. и прим. Ф. А. Петровского («Об ораторе» с.75-272), И. П. Стрельниковой («Брут, или О знаменитых ораторах» с. 253-328), М. Л. Гаспарова («Оратор» с. 329-384). Под ред. М. Л. Гаспарова. – М.: Наука, 1972. – 472 с. 23. Чернилoвський З.М. Загальна історія держави й права. М.,1995р. – 658 с. 24. Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 742 с.