Вступление: Вступ
Державна таємниця в Україні (або ще секретна інформація, ДТ) — це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці та які визнані у порядку, встановленому Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою 3.
В Україні підхід до визначення ДТ багато в чому схожий до радянського — об'єктивною причиною для цього був розпад СРСР і перехід частини його державних секретів до незалежної України. Інформацію з обмеженим доступом віднесену до ДТ в Україні можна співставити з трьома вищими рівнями класифікації чутливої інформації (згідно національного законодавства держав-учасниць НАТО).
Характерно для законодавства держав-учасниць НАТО є те, що в ньому на відміну від законодавства України немає розподілу інформації з обмеженим доступом на державну таємницю та іншу передбачену законом таємницю — там існує єдина класифікація чутливої інформації (аналог інформації з обмеженим доступом) з відповідними грифами обмеження доступу до неї.
Основним документом щодо охорони ДТ в Україні є Закон України «Про охорону державної таємниці».
Безпосередній порядок забезпечення захисту ДТ визначається рядом постанов КМУ.
Питанню охорони державної таємниці в Україні присвячено окремі публікації, монографії, матеріали науково-практичних конференцій. Основні наукові дослідження проблеми, що розглядається, проведені В. Артемовим, А. Благодарним, Ю. Мірошником, О. Кохановською, Є. Тищенком,
В. Авер’яновим, А. Агаповим, О. Бандуркою, Ю. Бауліном, Д. Бахрахом,
В. Шкарупою, О. Андрійковим, Р. Калюжним, а також у працях інших науковців.
Отже, актуальність теми зумовлена тим, що секретність інформації в Україні з часом тільки збільшується. Особливо це стало актуальним, коли в Україні дедалі більше стало проводитись заходів міжнародного рівня – наукових семінарів, форумів, спортивних змагань тощо. Режим охорони державної таємниці в даних випадках значно посилюється.
В радянський період чимало питань з огляду на пріоритет інтересів дер¬жави над інтересами особи та суспільства регулювалися секретними до-кументами, що не підлягали обговоренню. Відсутність в українському кримінально-процесуальному законі детальної процедури регламентації за¬хисту державної таємниці, приділення цій проблемі незначної уваги, можли¬во й відповідає особливостям державного управління того часу, але аж ніяк не сучасним умовам.
Доводиться констатувати, що правове регулювання питань збирання та використання в кримінальному процесі відомостей, які становлять державну таємницю знаходяться в Україні на недопустимо низькому рівні, хоча увага на цю прогалину (зокрема, О. Зайцевим, В. Смисловим, І. Смольковою ,
М. Су¬воровим, А. Федоровим, Я. Зейканом) уже зверталася.
Українське законодавство потребує суттєвих змін в частині, що стосують¬ся охорони державної таємниці, адже сьогодні такі положення є достатньо фрагментарними та супер¬ечливими.
Отже, метою даної роботи є висвітлення аспектів охорони державної таємниці в Україні та порівняння їх із подібними в інших країнах. Для порівняльного аналізу було обрано Російську Федерацію та Швецію. Перша була обрана як найближча та законодавчо схожа, друга – як така, де охорона державної таємниці здійснюється чи не найвищому в Європі рівні.