Становлення та розвиток системи охорони державної таємниці в Україні

Содержание: ЗМІСТ Вступ 3 1. Історичний аспект становлення та розвитку охорони державної таємниці в Україні 5 2. Сучасний етап охорони державної таємниці України та місце СБУ на цьому етапі 20 3. Порівняльний аналіз охорони державної таємниці в Україні та інших державах 27 3.1. Досвід охорони державної таємниці в Російській Федерації 27 3.2. Досвід охорони державної таємниці у Швеції 38 Висновки 44 Список використаних джерел 46

Вступление: Вступ Державна таємниця в Україні (або ще секретна інформація, ДТ) — це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці та які визнані у порядку, встановленому Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою 3. В Україні підхід до визначення ДТ багато в чому схожий до радянського — об'єктивною причиною для цього був розпад СРСР і перехід частини його державних секретів до незалежної України. Інформацію з обмеженим доступом віднесену до ДТ в Україні можна співставити з трьома вищими рівнями класифікації чутливої інформації (згідно національного законодавства держав-учасниць НАТО). Характерно для законодавства держав-учасниць НАТО є те, що в ньому на відміну від законодавства України немає розподілу інформації з обмеженим доступом на державну таємницю та іншу передбачену законом таємницю — там існує єдина класифікація чутливої інформації (аналог інформації з обмеженим доступом) з відповідними грифами обмеження доступу до неї. Основним документом щодо охорони ДТ в Україні є Закон України «Про охорону державної таємниці». Безпосередній порядок забезпечення захисту ДТ визначається рядом постанов КМУ. Питанню охорони державної таємниці в Україні присвячено окремі публікації, монографії, матеріали науково-практичних конференцій. Основні наукові дослідження проблеми, що розглядається, проведені В. Артемовим, А. Благодарним, Ю. Мірошником, О. Кохановською, Є. Тищенком, В. Авер’яновим, А. Агаповим, О. Бандуркою, Ю. Бауліном, Д. Бахрахом, В. Шкарупою, О. Андрійковим, Р. Калюжним, а також у працях інших науковців. Отже, актуальність теми зумовлена тим, що секретність інформації в Україні з часом тільки збільшується. Особливо це стало актуальним, коли в Україні дедалі більше стало проводитись заходів міжнародного рівня – наукових семінарів, форумів, спортивних змагань тощо. Режим охорони державної таємниці в даних випадках значно посилюється. В радянський період чимало питань з огляду на пріоритет інтересів дер¬жави над інтересами особи та суспільства регулювалися секретними до-кументами, що не підлягали обговоренню. Відсутність в українському кримінально-процесуальному законі детальної процедури регламентації за¬хисту державної таємниці, приділення цій проблемі незначної уваги, можли¬во й відповідає особливостям державного управління того часу, але аж ніяк не сучасним умовам. Доводиться констатувати, що правове регулювання питань збирання та використання в кримінальному процесі відомостей, які становлять державну таємницю знаходяться в Україні на недопустимо низькому рівні, хоча увага на цю прогалину (зокрема, О. Зайцевим, В. Смисловим, І. Смольковою , М. Су¬воровим, А. Федоровим, Я. Зейканом) уже зверталася. Українське законодавство потребує суттєвих змін в частині, що стосують¬ся охорони державної таємниці, адже сьогодні такі положення є достатньо фрагментарними та супер¬ечливими. Отже, метою даної роботи є висвітлення аспектів охорони державної таємниці в Україні та порівняння їх із подібними в інших країнах. Для порівняльного аналізу було обрано Російську Федерацію та Швецію. Перша була обрана як найближча та законодавчо схожа, друга – як така, де охорона державної таємниці здійснюється чи не найвищому в Європі рівні.

Выводы: Висновки В умовах глобальної інформатизації суспільства реальна безпека держави багато в чому залежить від безпеки її інформаційних ресурсів і технологій. У загальній проблемі її забезпечення одним з найважливіших є питання захисту конфіденційної, або, як її іноді називають, «інформації з обмеженим доступом», зокрема такої, що стосується науково-технічного потенціалу країни. Які ж передумови надійного захисту інформаційних ресурсів як важливої складової всієї системи національної безпеки? Захист національної конфіденційної інформації розглядається як один з головних пріоритетів державної політики практично в усіх країнах, у тому числі й у нашій. Інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура відіграють дедалі більшу роль у міждержавній боротьбі за світове лідерство і досягнення політичних, економічних, воєнних цілей. Отже, стійке функціонування інформаційної інфраструктури, забезпечення інтересів особи, суспільства і держави у цій сфері перетворюється на важливий чинник збалансованого розвитку будь-якої країни. Україна має величезний досвід у сфері розробки і впровадження передових технологій, більшість яких була призначена для оборонно-промислового комплексу. Друга половина ХХ ст. — це період форсованого розгортання широкого фронту фундаментальних і прикладних досліджень, що охоплювали майже всі сфери знання. Установи Академії наук і вищої школи України створювали основи новітніх технологій оптики, матеріалознавства, кібернетики, засобів обчислювальної техніки, квантової електроніки, радіотехніки та автоматики, які, власне, зумовлюють сьогодні перехід людства до нового технологічного укладу життя. Дуже схожим між собою є законодавство України та Російської Федерації про охорону державної таємниці. Відмінність складає обсяг захисту: Росія, як правонаступниця СРСР, має більший доступ до державної таємниці колишньої держави. Швеція має куди більш потужний арсенал захисту державної таємниці, зокрема захист електронної інформації та кібер-простору. Однак і це не захистило від скандального розповсюдження інформації сайтом WikiLeaks, на якому було розголошено не тільки державну таємницю Швеції, а й інших країн.

Литература: Список використаних джерел 1. WikiLeaks опубликовал секретную переписку дипломатов США, Лента.ру, 28 октября 2010. 2. Артемов В. Правові проблеми захисту інформації з обмеженим доступом на шляху до НАТО // Підприємство, господарство і право. – Київ, 2006. – № 10. 3. Благодатний А.М. Деякі проблеми адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю // Збірник наукових праць. – Київ, 2002. – № 16. 4. Вікіліки від спокою // Український тиждень, №51, 17.12.2010 5. Государственная тайна в Российской Федерации. Учебно-методическое пособие / под ред. М.А. Вуса. – СПб., 1999. 6. Зайцев О.А. Правовые основы и практика обес¬печения участия свидетеля на предварительном след¬ствии. Пособие. / О.А. Зайцев – М., 1995. 7. Закон України «Про державну таємницю» від 21.01. 1994 р. №3855-ХІІ. Електронний ресурс. Ре¬жим доступу: // www.rada.kiev.ua. 8. Зейкан Я.П. Перешкоди правосуддю, або хто по¬переджений – той озброєний: Практичний посібник. / Я.П. Зейкан – К.: КНТ, 2009. 9. Климчук С. Проведення порівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом України та країн_членів НАТО / С. Климчук // Юридичний радник. – 2006. – № 11. – С. 9–16. 10. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141. 11. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України: Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.07. — X.: НХУ України, 2004. 12. Курс советского уголовного процесса. Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1989. 13. Ліпкан В.А. Національна і міжнародна безпека. – К., 2006. 14. Марченко Л.С. Інформаційна безпека України. – К., 2004. 15. Мірошник Ю. Державна таємниця як складова забезпечення національної безпеки // Право України. – Київ, 2004. – № 9. 16. Наказ Служби Безпеки України «Про затвер¬дження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» від 12.08.2005 №440. Електронний ре¬сурс. Режим доступу: // www.rada.kiev.ua. 17. О государственной тайне: закон Российской Федерации от 21 июля 1993 года № 5485_1. 18. О государственных секретах: закон Республики Беларусь от 29 ноября 1994 года № 3410_XII // Ведомости Верховного Совета Республики Беларусь. – 1995. – № 3. 19. Офіційний сайт СБУ http://www.sbu.gov.ua. 20. Паршин С.М. Тайна в уголовном законодательстве: теоретико-прикладное исследование: дисс. ... канд.юрид. наук: 12.00.08 / Паршин С.М. – Н. Новгород, 2006. – 207 с. 21. Про державні секрети: закон Республіки Казахстан від 15 березня 1999 року № 349_1. 22. Про державну таємницю: закон України від 21 січня 1994 року № 3855 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. 23. Про захист державних секретів Киргизької Республіки: закон Киргизької Республіки від 14 квітня 1994 року № 1476_XII. 24. Про захист державних секретів: закон Республіки Туркменістан від 24 листопада 1995 року № 84_I. 25. Проект Кримінального процесуального кодексу України від 10 березня 2009 р. // Перспективи рефор¬ми кримінального судочинства в Україні. – Київ. – 18 травня 2010 р. 26. Редкоус В.М. К вопросу о понятии государственной тайны по законодательству государств_участников СНГ / В.М. Редкоус // Право и государство: теория и практика. – 2007. – № 11 (35). – С. 95–99. 27. Самойлова О.С. Конфіденційна інформація, що є власністю держави, як різновид інформації з обмеженим доступом: актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: зб. наук. праць / О.С. Самойлова. – Х.: Вид_во Нац. ун_ту внутр. справ, 2003. – С. 84–85. 28. Самойлова О.С. Кримінально_правова характеристика передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Самойлова О.С. – К., 2006. – 18 с. 29. Сідак В. С., Артемов В. Ю. Забезпечення інформаційної безпеки в країнах НАТО та ЄС: Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2007. 30. Смольникова И. Гласность и тайна в уголовном процессе / 31. И. Смольникова // Законность. – 1998. – №7. 32. Смыслов В.И. Свидетель в советском уголовном процессе. / В.И. Смыслов – М., 1973. 33. Суворов М.И. К вопросу о процессуаль¬ном положении свидетеля в советском уголовном процессе / М.И. Суворов // Уголовно-правовые и процессуальные гарантии защиты конституционных прав граждан. – Калинин, 1980. 34. Тетерин Б.С. Возбуждение и расследование уголовных дел. / Б.С. Тетерин, Е.З. Трошкин – М.: Новый Юрист, 1997. 35. Тищенко Є.Ф. Допуск і доступ до матеріалів кримінальних справ, що становлять державну таємницю: окремі організаційно-правові проблеми // Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. – К., 2001. – № 22. 36. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Армения. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://yurotdel.com/zakony/ugolovno-processualnyi-kodeks-armenii.html. 37. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Молдова. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://yurotdel.com/zakony/ugolovno-processualnyi-kodeks-respubliki-moldova.html. 38. Уголовный процесс. – М.: Зерцало ТЕИС, 1996. 39. Федоров А. Защита тайны при производстве по уголовным делам // Закон. – 1999. – №10. 40. Харченко B. C. Інформаційна безпека. Глосарій. — К.: КНТ, 2005. 41. Шкляр В.І. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра: історико-теоретичний нарис / В.І. Шкляр, О.К. Мелещенко, О.Г. Мукомела, І.С. Паримський – К., 1996. – С. 165–168.