Выводы: ВИСНОВКИ
На основі проведеного дослідження в курсовій роботі можна зробити такі висновки.
За законодавством депозитарій цінних паперів – це юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Депозитарна діяльність трактується як надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.
У Національній депозитарній системі України саме комерційні бан¬ки є найрозвиненішими з точки зору організації технології, технічного осна¬щення та кваліфікації персоналу. Тому було б доцільно використовувати до¬свід саме вітчизняних комерційних банків для подальшої реорганізації та розвитку депозитарної системи України. Незважаючи на те, що зарубіжний досвід надзвичайно важливий, бездумне перенесення його на український ґрунт не принесе користі, або, можливо, навіть пригальмує розвиток ринку цінних паперів України.
Послуги зберігача не повинні бути додатковими, наприклад, до брокерських послуг банку та є прерогативою відповідного підрозділу комер-ційного банку. Депозитарний центр банку повинен бути окремим прибутко¬вим підрозділом.
Банк, маючи ліцензію зберігача, повинен надавати клієнту весь спектр основних послуг щодо збереження та обслуговування обігу цінних паперів. Додаткові послуги, що надає банк-зберігач, можуть свідчити про до¬статній потенціал даного конкретного підрозділу комерційного банку. Різно¬манітність та якість послуг, які надаються банком, є показником високого рівня технічного оснащення та кваліфікації персоналу підрозділу даного бан¬ку. З іншого боку, тільки досягнувши певного рівня розвитку, банк може на¬давати додаткові послуги своїм депонентам.
Для подальшого удосконалення надання депозитарних послуг по¬трібно врахувати досвід Національного банку України з депозитарної діяль¬ності, особливо щодо впровадження інформаційних технологій (система еле¬ктронних платежів НБУ).
Банк повинен пропонувати клієнту, який хоче відкрити у нього ра¬хунок у цінних паперах, весь спектр послуг, які може надати зберігач. Для забезпечення більш комплексного обслуговування клієнтів зберігана було б доцільно включити до переліку послуг, які може надавати банк-зберігач, ві¬домості про емітента, у тому числі про його фінансовий стан. Зберігач також може забезпечити клієнтів інформацією щодо змін, які відбуваються як на національному, так і на міжнародних ринках цінних паперів, надавати послу¬ги щодо сприяння в оптимізації оподатковування доходів за цінними папера¬ми, організовувати для клієнтів інвестиційні та податкові консультації, інфо¬рмувати про українські та міжнародні системи реєстрації прав власності на цінні папери та консультувати про правила роботи цих систем.
Привабливість банку для клієнтів визначається спектром послуг, які ним надаються. Але зі збільшенням обсягу операцій, що виконує зберігач, зростає ризиковість його діяльності, а відтак, банк повинен поліпшувати своє технічне оснащення.
Наявність у паралельному обігу документарних і бездокументарних цінних паперів створює перешкоди для виходу українських цінних паперів на міжнародний фондовий ринок, що зменшує обсяг надходжень інвестицій в Україну. Такий порядок можна змінити, внісши до Закону України "Про Наці-ональну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних папе¬рів в Україні" поправки, що дозволяли б обіг цінних паперів лише у вигляді записів на електронних рахунках, що відповідає міжнародним вимогам.
Виконання банком операцій з цінними паперами, як і будь-яка ко¬мерційна діяльність, супроводжується рядом ризиків. Потребує подальшого дослідження ризиковість діяльності комерційних банків на ринку депозитар¬них послуг і розробка заходів, які б сприяли їх мінімізації.
Однією з основних цілей побудови ефективної депозитарної системи є створення умов для повної дематеріалізації обігу цінних паперів і знерухомлення випусків цінних паперів, емітованих раніше в документарній формі без обов’язкового централізованого зберігання. В першу чергу слід вживати заходів щодо знерухомлення іменних цінних паперів, оскільки іменні документарні цінні папери є нетехнологічним інструментом, з неефективними правилами обігу. Знерухомлення цінних паперів – це переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, у бездокументарну форму шляхом депонування сертифікатів у сховищах зберігача цінних паперів та/або депозитарію з метою забезпечення подальшого їх обігу у вигляді облікових записів на рахунках зберігача цінних паперів та/або депозитарію.