Юридичний позитивізм/Джон Остін (Англія)

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ ЮРИДИЧНОГО ПОЗИТИВІЗМУ 5 1.1. Сутність юридичного позитивізму 5 1.3.Природне право та юридичний позитивізм 14 РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНИЙ ПОЗИТИВІЗМ ДЖОНА ОСТІНА 21 2.1. Зародження юридичного позитивізму в Англії 21 2.2. Внесок Джона Остіна у розвиток юридичного позитивізму 23 ВИСНОВКИ 26 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28  

Вступление:ВСТУП Актуальність теми. Юридичний позитивізм виник на початку ХХ ст. Основними представниками цього напряму були Д. Остін, К. Бергбом, А. Єсмев, в Росії — М.М.Коркунов, Г.Ф. Шершеневич. Юридичний позитивізм заперечував, що право обумовлене відповідним базисом. Юридичні норми розглядають у цілому як продукт діяльності держави, як систему загальнообов’язкових норм, запроваджених державою, що ототожнюється із законом, запровадженим державною верховною владою, яка за своїм бажанням творить права громадян. Заперечуючи можливість пізнати природу права, розглядаючи саму його форму ізольовано від змісту, позитивісти вбачали завдання теорії права в простому описанні, тлумаченні, систематизації норм права, їх зовнішньому аналізі. Прибічники цього напрямку не визнавали теорій природного права і стверджували, що існує тільки позитивне право, матеріалізоване у прийнятих державою правових нормах. Вони заперечували відомі концепції про те, що поряд із позитивним правом існує вище за значенням природне право — як критерій цінності законодавства. Вони вважали за необхідне й можливе вивчення лише позитивного права, заперечуючи при цьому необхідність його оцінки й критики, можливість пізнання сутності права й держави. Юриспруденція, за їхнім ученням, має справу не за сутностями, а тільки з правовими явищами, і те, що стоїть за ними, ніколи не стане надбанням науки. Отже, юриспруденція є формальною наукою про позитивне право. Юридичний позитивізм заперечує можливість пізнання сутності права. Його метод є: а) «емпіричним» - обмежується в пізнанні права вивченням зовнішніх ознак, які доступні для безпосереднього спостереження та сприйняття і відносить пізнання сутності правових явищ та їх ціннісного змісту (недоступних для безпосереднього споглядання) предмету до філософських спекуляцій і «ідеології»; б ) «дескриптивних» - описує зміст права, розглядаючи його таким, як воно є; в) «аналітичним» - суть його полягає в логічному і лінгвістичному аналізі понять юридичних, а ширший - текстів, на основі сприйняття права в законі як «даного». Аналітичний метод є удосконалення традиційного методу формально-догматичного, а в цілому юридичний позитивізм являє собою теоретичне обґрунтування такого методу. Метою даної роботи є дослідження особливостей юридичного позитивізму. Особливу увагу приділено позитивізму у Англії в цілому та Джона Остіна, зокрема, як засновника цієї течії. Для реалізації поставленої мети роботи необхідним є вирішення наступних завдань: • Визначення сутності правового позитивізму; • Виявлення основних витоків юридичного позитивізму; • Особливості природного права та юридичного позитивізму; • Характеристика зародження та розвитку юридичного позитивізму в Англії; • Вивчення внеску Джона Остіна у розвиток юридичного позитивізму. Об’єктом дослідження курсової роботи є юридичний позитивізм як течії, а предметом – зародження і основні положення юридичного позитивізму та внесок Джона Остіна в його розвиток. Методи дослідження. Основним методологічним принципом даного дослідження є принцип історизму, що дозволяє розмежувати події минулого і сучасного. Широкого застосування набули історико-критичний та порівняльно-історичний методи.  

Выводы:ВИСНОВКИ Природно-правове мислення містить у собі елемент утопії, оскільки походить не з того, що є, а з того, що має бути, заперечує тим самим існуючий порядок речей. Як відомо, в Новий час була популярною утопічна модель, побудована на «дихотомії» природного і громадянського станів, а засобом переходу від одного до іншого стану виступав суспільний договір. Однак ці гіпотетичні стани не є лише ілюзією, вони володіли і володіють реальним стимулюючим впливом на свідомість і поведінку людей. Адже хоча утопічні проекти в дійсності не збуваються, людина, перебуваючи під впливом нової дійсності і натхнений цією картиною, своїми вчинками змінює соціальний світ, користуючись при цьому символами і категоріями утопічного проекту. «Природно-правове мислення нового часу, - пише О. Хеффе, - зробило вплив, що інспірує, на американську і французьку революції і привело до виникнення спільності сучасного типу — демократичної конституційно-правової держави». Зміна одного правопорядку іншим, як правило, мислиться і очікується людьми як встановлення такого собі «раю», ідеального гармонійного стану людства (вищої справедливості). І хоча насправді такого «раю» на землі встановити неможливо, людина не може про нього не мріяти. Однак це не просто мрії, а вираження суті власне правової реальності, що носить деонтологічний характер. Реальність природного права являє собою реальність людського імперативу досягнення раю людяності, тобто ідеального гармонійного стану, заснованого на засадах вищої справедливості, як такої життєвої вимоги, що пред'являється самому собі у процесі людського співіснування кожним, хто став людиною хоч якоюсь мірою. Таким чином, те загальне, що притаманне різним формам природного права, може бути виражено формулою «критика держави і права і боротьба за гуманізацію правопорядку». У цьому полягає дійсний (гуманістичний) смисл природного права, в межах якого і здійснюються пошуки підстави і критерію для оцінки правопорядку. Імператив гуманізації правопорядку є вічним людським сподіванням, однак реалізація цього імперативу здійснювалася в різних формах, іноді навіть таких, у яких ця спрямованість набувала зовсім протилежного втілення.  

Литература:СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Антологія української юридичної думки. В 10 т. Том 9: Юридична наука радянської доби / Упор. В. Авер’янов та ін. – К.: Видавничий Дім «Юридична Книга», 2004. – 848 с. 2. Вагнер А. Інтерв’ю з В. Гавелом «Я готовий завжди підтримувати Україну» // Дзеркало тижня. – 2006. – 28 жовтня. – С. 12. 3. В Україні з’явиться правовий веб-портал // Юридичний вісник України. – 2006. – 2 грудня. – С. 9. 4. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю. Тодики, В. Журавського. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 544 с. 5. Офіційний вісник України. – 2006. – № 19. 6. Стрєльцов Є. Подальші шляхи розвитку юридичної освіти // Юридичний вісник України. – 2007. – 25 вересня. – С. 12. 7. Теорія держави і права. Академічний курс / За ред. О. Зайчука, Н. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с. 8. Тракало Я. І. Ленін такий безрукий // Україна молода. – 2007. – 26 жовтня. – С. 2. 9. Философия права: Учебник / Под ред. О. Г. Данильяна. – Х.: Прапор, 2005. – 384 с. 10. Шаповал В. Сучасний конституціоналізм. – К.: Юридична фірма «Салком»; Юрінком Інтер, 2005. – 560 с. 11. Багдасаров В.Ю. Права человека в российской правовой мысли второй половины ХІХ " начала ХХ века. – Автореф. канд. дисс. – М.,1995. – 20 с. 12. Васин А.Л. Права личности в российском государствоведении дореволюционного периода: Автореф. канд. дисс. – Казань, 1999." 24 с. 13. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права. Введение и общая часть.– СПб., 1894.– Вып. 1.– 169 с. 14. Катков В.Д. Наука и философия права.– Берлин, 1901.– 173 с. 15. Марчук В.П. Свободное право в буржуазной юриспруденции: Критика концепций Е.Эрлиха.– К., 1977.– 165 с. 16. Махочек Р. Эффективность прав человека в Австрии // Права человека в истории человечества и в современном мире: Материалы конференции, 1988 / Под ред. Е.А. Лукашевой. – М.: ИГП АН, 1989. – 146 с. 17. Нариси з історії Харківського національного економічного університету: Монографія / Д.Ю.Михайличенко, В.Є.Єрмаченко, О.А.Сахно, Під заг. ред. В. С. Пономаренка.– Х.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2005. – 328 с. 18. Нерсесянц В.С. Философия права. — М., 1998. — 606 с. 19. Палиенко Н.И. Учение о существе права и правовой связанности государства. – Харьков: Типолит. М.Зильберберга, 1908. – 343 с. 20. Пахман С.В. О современном движении в науке права.– СПб., 1882.– 68 с. 21. Пашнева В.А. Взгляды Н. Палиенко на происхождение и сущность права: материалы XVI международной историко-правовой конференции. – Симферополь, 2007. – С. 269-282. 22. Поляков А.В., Козлихин И.Ю. Русская политико-правовая мысль и идея правового государства. Власть и право. - Л.: Изд-во ЛГУ,1990. – 235 с. 23. Пяткина С.А. Юридический позитивизм в России: Автореф. дис. К-та юр. Наук. Специальность 12.00.01 теория и история государства и права; история политических и правовых учений: Изд-во ЛГУ.–Л., 1965.– 23 с. 24. Ренненкампф Н.К. Очерки юридической энциклопедии.–2"изд., испр. и доп.– К., 1880.– 282 с. 25. Туманов В.А. Неопозитивизм в буржуазной теории права. – С. 81, С. 130-131. 26. Хропанюк В.Н. Теория государства и права // Под ред. В.Г. Стрекозова.– М.: Изд-во «Дабахов, Ткачев, Димов», 1995.– 384 с. 27. Чистое учение о праве Ганса Кельзена. – Сб пер. Институт науч. информации по обществ. наукам АН СССР. - М., 1987. - Вып. 1.– С. 7 - 8. 145. 28. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права.– М., 1911.– Вып. 1.– 293 с. 29. Шкуринов П.С. Позитивизм в России XIX века.–М.: Изд-во МГУ, 1980.– 416 с. 30. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 304 с.