Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи просвітництва (кінець XVII - поч. XVIII ст.)

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ІДЕОЛОГІЇ ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА 5 1.1. Історичні умови епохи Просвітництва 5 1.2. Політико-правова ідеологія епохи Просвітництва 7 РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОЇ ІДЕОЛОГІЇ ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН 15 2.1. Політичні течії і школи Англії 15 2.2. Політичні течії і школи Німеччини 17 2.3. Політичні течії і школи Франції 24 ВИСНОВКИ 27 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 29  

Вступление:ВСТУП Просвітництво – це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття 2. Представники цієї течії, вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу. Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування. Просвітництво стало епохою зародження не тільки нових літературних та філософських, але й політичних течій, які згодом стали основою для подальшого формування економічної та політичної думки. Отже, тема даної роботи є актуальною сьогодні. Метою роботи є дослідження особливостей політичних шкіл Просвітництва. Особлива увага буде присвячена школам Англії, Німеччина та Франції, де правові течії та школи набули неабиякого розвитку. Об’єктом роботи є політичні школи та течії епохи Просвітництва, предметом – особливості їхньої діяльності. Виходячи з поставленої мети, робота має на меті виконання наступних завдань: 1. Дослідження передумов виникнення епохи Просвітництва. 2. Аналіз політико-правової ідеології Просвітництва. 3. Дослідження діяльності політичних шкіл Англії, Франції та Німеччини в епоху просвітництва. Структура роботи складається з двох основних розділів. Перший присвячено дослідженню особливостей епохи Просвітництва в цілому. Другий розділ більш повно розкриває особливості політичної думки, течій та шкіл трьох зазначених країн.  

Выводы:ВИСНОВКИ Отже, підіб’ємо підсумки курсової роботи. У Німеччині культура Просвітництва розгорталася на тлі феодальної роздробленості, збереження старих форм життєдіяльності й організації суспільства. Просвітительство за таких умов звернулося до проблем духу, критики, формування теорій і форм відносин людини з природою, суспільством і пізнанням. Хоча епоха Просвітництва тут була у своєму прояві пасивнішою, Німеччина стала батьківщиною багатьох геніальних ідей, насамперед знаменитої класичної німецької філософії, біля джерел якої стояв Іммануїл Кант. Розвиток культури в окремих країнах американського континенту у XVIII ст. відбувається в умовах виняткових контрастів. Далеко вже була «епоха відкриттів», підходив до кінця «колоніальний період». У два останні десятиліття XVIII ст. Північна, Центральна і Південна Америка пережили серйозні політичні події. Першими в низці численних національно-визвольних рухів були революційні повстання в тринадцяти англійських колоніях (1776—1789) і у французькій колонії Гаїті (1790—1803). Подальший процес визвольного руху, що вінчав ці й інші подібні виступи, охопив Сполучені Штати, іспанські колонії, Бразилію. Під впливом ідей Великої французької революції американська революція повинна була виконати два основні завдання: боротьба за незалежність і утвердження капіталізму в західній півкулі. Поширенню просвітительських ідей усіляко сприяла діяльність таких американських політичних діячів, як Б. Франклін (1706—1790), Т. Пейн (1737—1809), Т. Джефферсон (1743—1826). Англія, Франція, Німеччина — провідні країни, діючі у європейському культурному просторі, їм належать головні досягнення епохи Просвітництва, але їх внесок у культуру різний за значенням і глибиною. Вони пережили великі соціальні потрясіння і вийшли з цих потрясінь також із різними результатами. Але для всіх держав, мабуть, головним пафосом часу було прагнення до знищення феодалізму. Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, справедливості, рівності. Просвітництво в різних країнах мало специфічні відмінності, зумовлені особливостями їх історичного розвитку. Саме специфічні умови історичного розвитку західноєвропейських країн в добу Просвітництва, художні традиції, що склалися в цих країнах у попередні століття, були причиною того, що культура і мистецтво кожної з них мали свої особливості та відмінності. Разом з тим у культурі західноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури. Як ідеологічна течія Просвітництва було явищем усеосяжним, таким, що знайшло вираження в різних сферах духовного життя — політиці і соціології, філософії й естетиці, літературі і мистецтві, педагогіці тощо. У кожній з цих сфер проявилася характерна для багатьох просвітителів багатогранність і енциклопедичність, яка продовжує традиції ренесансної культури. Поширені були такі випадки, коли провідні діячі епохи з успіхом виступали як філософи, громадські діячі, учені в різних галузях знань, теоретики мистецтва й письменники. Прикладом може слугувати діяльність Вольтера, Монтеск´є, Гельвеція, Дідро, Руссо — у Франції; Локка, Шефтс-бері, Свіфта, Фільдінга— в Англії; Вінкельмана, Лессінга, Гердера, Міллера, Гете — у Німеччині.  

Литература:СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Гаджиев К. Политическая философия. - М.: Экономика, 2003. – 606 с. 2. Гусєв В. І. Західна філософія Нового часу. Підр. – 2-ге вид. стереотип – К: Либідь, 2004. — 368 с. 3. Енциклопедія політичної думки. – К.: Дух і Літера, 2000. – 472 с. 4. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2005. – 352 с. 5. История политических и правовых учений / Под ред. О. Р. Лейста. – М.: Юрид. лит., 2003. – 688 с. 6. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія. — третє, стереотипне. — Київ : Академвидав, 2009. 7. Себайн Дж., Торсон Т. Історія політичної думки. - К.: Основи, 2007. – 838 с. 8. Фiлософiя: Пiдручник/ Пiд ред. Г.А. Заїченко i iнш. - Київ.: Вища школа, 2005. 9. Філософія / за ред. І. Надольного. – К.: Вікар, 2003. – 584 с. 10. Філософія / ред. Горлач М., Кремень В. – Харків: Форум, 2001. – 654 с. 11. Філософія. Курс лекцій: навчальний посібник / Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І. та ін. – К.: Либідь, 2005. – 576 с.