Групи, що використовують психодраму

Содержание:Вступ 3 1. Психодрама та її особливості 5 2. Види вправ тренінгу психодрами 8 3. Тренінг психодрами 11 Висновки 20 Використана література 23

Вступление:Серед розмаїття тренінгів, спрямованих на вирішення особистісних та інших проблем, на розвиток всебічного розкриття людського потенціалу, існує група методів, які максимально наближені до практики, фактично є її повноцінною заміною. Це група так званих методів дії, до яких відноситься рольова гра, психодрама, соціодрама, інтерактивний аналіз ситуацій та споріднені з ними. На їх практичну цінність вказувало багато вчених. Так, наприклад, визнаний фахівець психодрами Грете Лейтц писала, що «психодрама як психо- і соціотерапевтичний акціональний метод являє собою максимально наближену до життя форму групової психотерапії». Психодрама, як один з найпопулярніших методів дії, має ряд незаперечних переваг у порівнянні з іншими видами підготовки. По-перше, вона працює з реальними ситуаціями з життя і діяльності людей, а це значить, що вона максимально наближена до дійсності. По-друге, психодраматичний процес протікає не в розмірковуванні, а в дії, що дозволяє активно використовувати не лише інтелект, сприйняття і пам'ять, але й емоційно-почуттєві та тілесно-рухові складові поведінки людини. Це сприяє більшій ефективності практичних рішень і міцності засвоєння досвіду. По-третє, на відміну від звичайного тренінгу навичок, такий спосіб роботи дозволяє торкатися більш глибоких особистісних шарів. А це означає, що з'являється можливість, з одного боку, шукати і опрацьовувати внутріособистісні перешкоди ефективної діяльності (бар'єри, стереотипи, страхи і т.п.). З іншого боку, така робота допомагає розкриттю внутрішньо-особистісних ресурсів, підвищенню спонтанності і творчого потенціалу людини. Психодрама - це інтегральний метод, що включає в себе як основу рольову гру, але нею не обмежується. Важливими елементами психодрами є велика група технік, серед яких в нашому контексті найважливішими є «дублювання», «обмін ролями», «дзеркало», в результаті використання яких можна подивитися на ситуацію з різних точок зору, сприйняти позицію іншого, зрозуміти неусвідомлені чинники поведінки тощо. Ще однією особливістю психодрами є те, що в психодраматичній рольовій грі повинний бути протагоніст (головний герой), який пропонує для постановки свою життєву ситуацію.

Выводы:Психодрама — це активний метод навчання та групової психокорекції, в якому учасники виконують соціальні ролі, що моделюють життєві ситуації особистісного змісту. На відміну від звичайної рольової гри, у психодрамі усуваються неадекватні емоційні реакції і внутрішній конфлікт учасників. Якщо під час класичної рольової гри учасники діють за жорстко заданим сценарієм, тобто як артисти на сцені, то у процесі психодрами задаються лише загальні умови до ролі, при цьому заохочується спонтанність, творчість і здатність виразити свої почуття і думки щодо подій, які відбуваються. Є низка прийомів, за допомогою яких психодраматичній уяві надається творчий і спонтанний характер. Наприклад, рольовий обмін покликаний допомогти людині подивитися на себе ніби очима іншого. Прийом «двійник» полягає у тому, що хтось із учасників психодрами в усьому імітує опонента, а також може розвивати лінію поведінки, яка намічається в іншого учасника, але яку він приховує або не усвідомлює. Прийом «монолог» також виступає як засіб розкриття думок і почуттів дійової особи. Він полягає у тому, що від учасника психодрами очікується викладення власних почуттів і думок так, ніби людина подумки радиться сама із собою. Зовні це виглядає як коментування власних дій в рольових іграх перед початком гри, в середині або наприкінці. Рольові ігри посідають центральне місце у психодрамі. Цей прийом полягає у виконанні якої-небудь ролі в аматорській виставі. Хоча цей термін може означати відрепетирувану та штучну дію, Дж. Морено не розглядав гру як дещо заздалегідь підготовлене. Психодрама визнає природну здатність людей до гри та створює такі умови, коли індивідууми, виконуючи ролі, працюють творчо над особистісними проблемами та конфліктами. Дж. Морено підкреслював, що між виконанням ролі у психодрамі та грою у дійсному театрі існує кардинальна різниця, бо професійні актори грають те, що написав автор, і вони обмежені у своїх діалогах текстом. Професійний актор повинен мати здібності перевтілюватися в того персонажа, якого він грає, виконуючи роль саме у театральній дії, а не в реальному житті. У психодраматичній виставі акторство може завадити. Засновник психодрами, Дж. Морено вважав, що багато людей реалізує рольову поведінку у реальному житті подібно до акторів у театрі. Їм не притаманна спонтанність, вони втягнуті у здійснення беззмістовних ритуалів та поводяться у межах тих ролей, які пропонують їм оточуючі (наприклад, люди «з черговою посмішкою вартового»). Психодрама дає можливість подолати стійкі моделі поведінки за сценарієм, вона спонукає до вивчення реальних та важливих для учасників ролей. Сценарій стає результатом праці самого учасника. Дж. Морено розглядав спонтанну поведінку у психодрамі як «протиотруту» збільшенню ригідності соціально-рольової поведінки. Члени психодраматичних груп розширювали рольовий репертуар, досліджували індивідуальні особливості та у процесі вистави знаходили вирішення специфічних особистісних проблем. Психодрама допомагала учасникам реалізувати себе у безлічі ролей, створюючи умови, коли помилки суджень не пов'язані з ризиком утратити повагу керівника або членів групи. Те, що у психодрамі людина уявляла себе у безлічі ролей (наприклад, чоловік може уявити себе жінкою, молодий — старим, дорослий — дитиною тощо), значно розширювало її інтерперсональний досвід, давало змогу модифікувати своє ставлення (установки), стати більш пластичним. Психодрама внесла у психокорекційні групи таку важливу особливість, як рольові ігри за принципом «тут і зараз». Терапевтичні функції психодрами Дж. Морено позначав терміном «шекспірівська» психіатрія, маючи на увазі гуманітарний оздоровчий ефект, що ґрунтується на елементах дійсності, коли актори будують моделі та образи власної особистості. На думку Дж. Морено, шекспірівська драма «об'єднання зі світом» має таке терапевтичне значення завдяки постановці загальнолюдських питань. Дж. Морено вважав, що психодрама створює терапевтичний ефект не тільки у глядача («повторний катарсис»), а й у творця ролі — актора, що представляє драму, та одночасно розшифровує свою життєву поведінку». Дж. Франк використовував психодраму для реабілітації, реадаптації та ресоціалізації індивіда. Наприклад, розігрувалася сцена придбання товару, де один учасник грає власну роль — покупця, а інший — роль торговця... Сцени відрізняються одна від одної за ступенем складності виконання, щоб учасники залишалися задоволеними виконаною роллю. Провівши тренінг психодрами, ми пересвідчилися про важливість соціальних ігор, в яких людина може розкритися по-новому, уявити себе іншим та отримати досвід поведінки у цьому стані та мати змогу застосувати його у подібних ситуаціях. Підлітки із задоволенням приймали участь у виконанні різних завдань, вони швидко зрозуміли, що було потрібно від них та влучно відповідали на питання, вели себе відповідно до умов завдань. Після тренінгу, на колективному обговоренні вони висловили думку про те, що таких тренінгів повинно бути більше, адже такі заняття дали їм досвід роботи з оточуючими у новому руслі та наштовхнули на вирішення особистісних проблем.

Литература:1. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. – М., 1992. 2. Бондарчук І.О. Експериментальна психологія: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2003. 3. Быков А.К. Психолого-педагогический практикум. – М.: Сфера, 2006. 4. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. – М., 1995. 5. Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование: Ситуационнне задачи. - К., 1996. 6. Головин С.Ю. Словарь практического психолога. - Минск: Харвест, 1997. 7. Гусев А.Н., Измайлов Ч.А., Михалевская М.Б. Измерение в психологии: общий психологический практикум. - М.: Смысл, 1997. 8. Келли Г., Тибо Дж. Межличностные отношения. Теория взаимозависимости // Современная зарубежная социальная психология. – М., 1994. 9. Личность. Внутренний мир и самореализация. – СПб.,1996. 10. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учебное пособие. - К., 2000. 11. Максименко С.Д., Носенко Е.Л. Експериментальна психологія (дидактичний тезаурус): Навч. посібник. – 2-е вид., переробл. – К.: МАУП, 2004. – 128 с. 12. Методы практической социальной психологии: Диагностика, консультирование, тренинг/ Под ред. Жукова Ю.М.. – М.: Аспект-Пресс, 2004 13. Психологическая помощь и консультирование в практической психологи / Под ред. М.К. Тутушкиной. – 3-е изд. – СПб.: Дидактика Плюс, 2001. 14. Психологический словарь/ Под ред. В.П. Зинченко, В.Г. Мещерякова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Педагогика-Пресс, 1999. 15. Рогов Е.И. Психология общения. – М.: Гум. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001. – 336с.: ил. – (Азбука психологии). Свияш А. Улыбнись пока не поздно: Позитивная психология на каждый день. – СПб., 2004.