Законне представництво

Содержание:Вступ 3 1. Загальні засади представництва 5 1.1 Багатозначність поняття «представництво» 5 1. 2. Визначення та характеристика представництва за цивільним законодавством України 10 1. 3. Підстави представництва 16 1. 4. Види представництва 18 2. Договірне представництво 21 3. Законне представництво 34 4. Комерційне представництво 42 Висновок 45 Література 47

Вступление:Актуальність теми. У цивільному обігу помітне місце займають відносини, які формуються у зв'язку з представництвом інтересів інших осіб, внаслідок якого правочини, укладені представником, безпосередньо породжують права та обов'язки в особи, яку він представляє. Формування представництва як правової категорії відбулося у добу класичного римського права, коли з'явилися поняття представництва як такого, представництва малолітніх та душевнохворих осіб, представництва на підставі договору доручення тощо. Ідеї, закладені у римському приватному праві, були розвинені у більш пізніх правових системах і, зокрема, досить адекватно відобразилися у цивільному законодавстві України, де представництво набуло значного поширення. Це пов'язано з тим, що представництво в умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посилення їх автономії є ефективним засобом здійснення прав та реалізації обов'язків учасниками економічного обігу. З іншого боку, посилення уваги до питань захисту прав людини, гуманітарних цінностей загострює проблему визначення пріоритетів. Зокрема, постає питання, що варто визнати важливішим: залучення до захисту інтересів конкретної людини інших осіб (представників, правозахисників, взагалі широкого загалу) чи послідовне додержання принципу неприпустимості втручання у життя та справи приватної особи проти її волі. Сформувавшись ще у стародавні часи, представництво зумовило появу різних правових інститутів. З розвитком суспільства сфера застосування представництва (особливо представництва добровільного, тобто на підставі угоди учасників цих правовідносин) охопила широке коло як майнових, так і немайнових відносин. Зокрема, представництво дає змогу оптимізувати та активізувати набуття і реалізацію суб'єктивних прав і обов'язків (у тому числі у галузі підприємництва), а для юридичних осіб, недієздатних та обмежено дієздатних громадян є основним засобом їх участі у цивільному обігу. Отже, представництво — одна з важливих умов і гарантій здійснення прав і виконання обов'язків учасниками цивільних відносин.

Выводы:Отже, у цивільному обігу суб'єкти цивільного права беруть участь або безпосередньо, або використовуючи інститут представництва. Представництво можна визначити як діяльність однієї особи (представника) від імені й в інтересах іншої особи, що відбувається в межах визначених правових відносин між представником і особою, яку представляють, внаслідок чого юридичні права і обов'язки виникають безпосередньо у того, кого представляють (принципала). Для того, щоб дії представника створили права й обов'язки для принципала, йому мають бути надані повноваження. Повноваження може бути визначене як суб'єктивне немайнове (організаційне) право представника на укладення певних угод та інших юридичних дій від імені і за рахунок принципала (того, кого він представляє), які породжують правові наслідки безпосередньо для того, кого представляють, у його відносинах із третіми особами. Виникнення повноваження, тобто права на укладення угод від імені іншої особи, при добровільному представництві відбувається внаслідок волевиявлення особи, яку представляють. Підставами виникнення добровільного представництва як правових відносин, як і підставами виникнення повноваження, можна вважати: волевиявлення представника і того, хто бажає мати представника, відображене, як правило, у договорі; акт уповноваженого органу, яким особі дозволяється діяти як представнику. Прикладом такого акта може бути призначення на посаду, яка вимагає виконання представницьких функцій. На практиці таке волевиявлення найчастіше виражається у вигляді укладення договору доручення, який за своєю природою є договором про представництво і підставою виникнення у представника повноваження (права на представництво принципала перед третіми особами). Важливим чинником забезпечення інтересів учасників цих відносин є додержання вимоги про відповідність зовнішньої форми (документа, що підтверджує повноваження представника, — найчастіше це довіреність) внутрішньому змісту відносин (договору доручення, трудовому договору тощо, які фіксують зміст угоди сторін про вчинення повіреним-представником юридичних дій від імені і за рахунок довірителя-принципала). У випадку порушення цієї вимоги виникає неправильне представництво, яке полягає у діяльності без повноважень або з їх перевищенням, у відступі від вказівок довірителя, у веденні чужих справ без доручення тощо.

Литература:1. Закон України від 19 червня 2003 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» // Голос України. — 2003. — № 144. — С. 18. 2. Белов В А. Гражданское право: Общая часть: Учебник. — М : АО «Центр-ЮрИнфоР», 2002. - С. 608-610.Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева и Ю. К. Толстого. Ч. 1. - М., 1996. - С. 264.Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Кн. 1. — С. 226. 3. Гражданское право Украины / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. — X.: Основа, 1996. - Ч. 1. - С. 26. 4. Гражданское право Украины: Учебник: В 2 ч. / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. — X.: Основа, 1996. — Ч. 1. — С. 233; Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера (керівник авт.кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. - С. 198. 5. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева и Ю. К. Толстого. Ч. 1. - М., 1996. - С. 264. 6. Гражданское право Украины: Учебник: В 2 ч. / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. — X.: Основа, 1996. — Ч. 1. — С. 237—238; Гражданское право Учебник / Под ред. Т. И. Илларионовой, Б. М. Гонгало, В. А. Плетнева. — М. Издательская группа НОРМА — ИНФРА-М, 1998. - Ч. I. - С. 246. 7. Кібенко О. Парадокси нового ЦК: чи заборонено учасникам господарських товариств призначати представників? // Юридична газета. 27 травня 2004.-С. 19.Харитонов Є., Харитонова О. Категорія представництва у приватному і публічному праві // Вісник національного університету внутрішніх справ. — Вип. 18. — X., 2002. 8. Локк Джон. Соч. в трех томах. Т. 3. - М. - С. 292.Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — Кн. 1. — С. 226. 9. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование. — М., 1999. - С. 13. 10. Советское гражданское право / Под ред. О. С. Иоффе, Ю. К. Толстого, Б. Б. Черепахина. - Л.: ЛГУ, 1971. - Т. 1. - С. 200. 11. Судова практика в цивільних справах // Радянське право, 1987.-№ 8. - С. 89. 12. Спасибо-Фатєєва І. Сто проблем із статтею 100 // Юридична газета. 27 травня 2004. - С. 18. 13. Синайский. В. И. Русское гражданское право. Вып. ІІ.— К., 1915.- С. 181. 14. Харитонов Є., Харитонова О. Категорія представництва у приватному і публічному праві // Вісник національного університету внутрішніх справ. — Вип. 18. — X., 2002. 15. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Кн. 1. — С. 226. 16. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — Кн. 1. — С. 226. 17. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін.; за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т. 1. — С. 132. 18. Цивільне право України: Підручник. У двох книгах,- Кн. 1.- К., 2004.-С. 218. 19. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. Т. 1.— М., 1914.- С. 219.