Выводы:Запорукою стабільності страхової системи та її здатності виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками є актуарна збалансованість. Актруарна збалансованість означає, що кошти, накопичені в страховій системі за рахунок страхових внесків, мають покривати страхові виплати в разі настання страхового випадку. Така збалансованість базується на прорахунку вірогідності настання страхового випадку. Актуарні розрахунки тим точніші, чим довшим є період спостереження за об’єктом страхування та фіксації фактів настання страхового випадку. Крім того, при страхуванні погодних ризиків, система є більш актуарно надійною, якщо страхування ризиків відбувається на великій території з різноманітними погодно-кліматичними умовами, адже тоді виплати відшкодування у потерпілих районах більшою мірою покриваються накопиченнями страхових внесків в інших районах, які не постраждали. Таким чином, стабільність страхової системи при страхуванні сільськогосподарських ризиків вимагає розподілу ризиків у часі та географічно. Система страхування сільськогосподарських ризиків, що склалася на сьогодні в Україні, не може забезпечити розподілу ризиків ні в часі, ні географічно. Більшість страхових компаній в Україні утворилися досить недавно, а отже, ще не встигли накопичити історичні дані щодо настання страхових випадків та здійснення виплат. Що стосується географічного розподілу ризиків, то йому перешкоджає розподіл сфер впливу між досить великою як для території України кількістю страхових компаній, які страхують сільськогосподарські ризики чи збираються виходити на цей ринок. В якому напрямку слід розвивати систему страхування сільськогосподарських ризиків в Україні, аби ця система була актуарно збалансованою? Світовий досвід пропонує два основних напрямки: (1) шляхом концентрації страхової системи, тобто утвердження на ринку обмеженої кількості страхових компаній, які займаються страхуванням сільськогосподарських ризиків, і (2) шляхом відмови від страхування, що покриває широкий спектр ризиків, на користь страхування від окремих ризиків. Ці два напрямки загалом не вступають у протиріччя один з одним, тобто цілком можливо створювати концентровану систему страхування від окремих ризиків. Проте, залежно від принципу побудови системи фінансування та страхування в аграрному секторі, один з наведених напрямків є домінуючим. У світі, на сьогодні, не існує позитивного досвіду функціонування обов’язкової системи страхування врожаю. Спроба запровадження обов’язкового страхування сільськогосподарських ризиків у США у 1995 році тривала лише рік, після чого від неї вирішили відмовитися. Обов’язкова система страхування врожаю є податком з найкращих господарів на користь найгірших. Навіть кращі господарі намагатимуться створити ситуацію, в якій вони могли б отримати компенсацію: “примушуєте мене купувати страховку – будьте впевнені, що в мене будуть збитки”. Результатом запровадження обов’язкового страхування врожаю будуть невиправдані витрати для сільськогосподарських виробників та нестабільне страхування. Україна вже обрала шлях запровадження системи обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур. Цим заходом зроблено спробу дати поштовх розвиткові страхування на засадах обов’язковості та державної підтримки (часткової компенсації страхових внесків за рахунок бюджетних коштів). На нашу думку, за умови добровільності, система страхування врожаю в Україні матиме кращі перспективи розвитку. Запровадження обов’язкової системи може призвести до порушення двох базових принципів, дотримання яких є необхідною передумовою ефективної та стабільної страхової системи, а саме принципу актуарної збалансованості та принципу достовірної інформації. Натомість, добровільна система могла б створити передумови для формування зацікавленості та не викривлених стимулів обох сторін страхового процесу.