Выводы: Отже на основі проведеного дослідження в роботі можна зробити наступні висновки.
Стимулювання праці – визначальний чинник ефективності діяльності підприємств; ефективне стимулювання може бути забезпечене тільки поєднанням цілого комплексу інструментів впливу на ефективність праці; матеріальне стимулювання є один з найважливіших стимулів підвищення ефективності праці; виявлення потреб співробітників, класифікація працівників за рівнями потреб – основна передумова економічності мотивації; нематеріальні стимули – важливий чинник впливу на керуючий персонал; врахування специфіки підприємства – важливий фактор при виборі керівництвом політики стимулювання.
Поняття "стимулювання праці" в літературі вживається як у широкому, так і в вузькому розумінні. У широкому значенні цього поняття воно охоплює всі, що використовуються в управлінні, методи мотивації, впливу, винагороди, зокрема адміністративні, економічні (матеріальні), соціально-регулятивні. Адміністративні методи стимулювання праці мають вплив на індивіда, групу через накази, завдання тощо. Це такі методи, коли необхідний суб'єкту управління трудовою поведінкою результат досягається завдяки тому, що для суб'єкта праці "збитки" від можливих санкцій за невиконання перевершують витрати на виконання завдання.
Економічне, матеріальне стимулювання праці передбачає внесення в процес мотивації вартісних важелів залучення людей до праці, тобто безпосередній економічний вплив на мотивацію, забезпечення особистої і групової заінтересованості суб'єктів праці в матеріальному заохоченні. Тут застосовуються як безпосередні (зарплата, премії, доходи від прибутку та ін.), так і опосередковані (ціни, податки, кредити) важелі регуляції трудової поведінки.
У вузькому розумінні стимулювання праці фактично збігається з соціальною регуляцією праці — соціальною мотивацією трудової поведінки, коли спонукання до діяльності здійснюється через задоволення різноманітних потреб особистості, соціальної групи чи трудового колективу.
Досвід розвинених країн з ринковою економікою переконує, що регулювання економічних відносин, до яких, безумовно, належать і питання матеріального стимулювання, здійснюється не за якимись єдиними схемами, а залежно від умов, які створюються в певному ринковому середовищі, в якому виникають гальмівні процеси в розвитку матеріальної сфери економіки й отриманні надприбутків в інших.
Практика свідчить, що тривалий час досить поширеними є системи “участі в прибутках” – Скенлона, Раккера та Іпрошеар.
Сутність системи "участі в прибутках" полягає в тому, що за рахунок заздалегідь установленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого працівники одержують регулярні виплати. Це досить зручно тому, що частина прибутку не оподатковується.
В останні роки в Україні відбулися позитивні зрушення щодо тенденції зміни середньої заробітної плати. Дана тенденція збереглась і у 2010 році. Так, кількість працівників підприємств та організацій у 2010 р. збільшилась на 0,9% порівняно з 2009 роком і становила 10,7 млн. осіб. Середній розмір їхньої заробітної плати станом на 01.01.2011 р. становив 2239 грн., що значно перевищує законодавчо встановлені державні соціальні стандарти: у 2,5 рази – рівень мінімальної заробітної плати (з 1 жовтня 2010 р. – 907 грн.), та прожитковий мінімум для працездатної особи. З жовтня 2011 року рівень мінімальної заробітної плати та прожитковий мінімум для працездатної особи становить 985грн.. Порівняно з 2009 р. розмір заробітної плати збільшився на 17%.