Особливості становлення режимних заходів у сфері охорони державної таємниці

Содержание: ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ 6 1.1. Сутність інформації та правового регулювання режиму її надання 6 1.2. Особливість інформації з обмеженим доступом 15 1.3. Сутність і поняття інформації, що становить державну таємницю 23 Висновки до розділу 1 26 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТАНОВЛЕННЯ РЕЖИМНИХ ЗАХОДІВ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ 27 2.1. Аналіз законодавчого забезпечення охорони державної таємниці 27 2.2. Сутність та види режимних заходів у сфері охорони державної таємниці 33 2.3. Дотримання режимних заходів у сфері охорони державної таємниці 48 Висновки до розділу 2 55 РОЗДІЛ 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАХОДІВ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ 57 3.1. Особливості кримінальної відповідальності у сфері охорони державної таємниці 57 3.2. Детальний юридичний аналіз складу злочину порушення державної таємниці 59 3.3. Визначення напрямків вдосконалення правового регулювання становлення режимних заходів у сфері охорони державної таємниці 84 Висновки до розділу 3 87 ВИСНОВКИ 89 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 93 ДОДАТКИ 100

Вступление: Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що інформація грає важливу роль в реалізації громадянами своїх суб’єктивних прав, в зв’язку з чим, держава гарантує можливість різним суб’єктам вільно одержувати, використовувати, поширювати та зберігати відомості та/або дані, необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, що не порушують громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. В умовах формування інформаційного суспільства все більшого значення набувають питання доступу до інформації й одночасно забезпечення захисту інформації з обмеженим доступом від неправомірного розповсюдження. Тому аналіз різних режимів доступу до інформації має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Право на доступ до інформації займає особливе місце, оскільки є гарантією реалізації багатьох інших прав та свобод людини і громадянина. Зокрема, відсутність інформації про дії влади перетворює на фікцію основний конституційний принцип, що “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ” (ст. 5 Конституції України) та створює загрозу узурпації або зловживання державною владою. Доступність інформації про діяльність влади є одним з головних засобів, що доють змогу здійснювати контроль за діями органів державної влади. У науці інформаційного права провідні вітчизняні дослідники аналізують питання змісту та ознак поняття “право на доступ до інформації”, реалізації на практиці інформаційних прав різними суб’єктами. У системі правовідносин, що виникають при обігу інформації, особливе місце займає інститут державної таємниці. Важливість і значущість цього інституту під час розбудови інформаційного суспільства, коли інформація стає основним і цінним ресурсом, багатократно зростають. Інститут державної таємниці існує в усіх країнах світу і на сьогодні є основною складовою системи інформаційної безпеки, яка займає провідне місце в системі національної безпеки держави. У своїх наукових працях зазначені й суміжні питання розкривають такі науковці: А.І. Арістова, В.М. Брижко, М.С. Демкова, Р.А. Калюжний, Т.А. Костецька, Л.В. Кузенко, А.І. Марущак, Ю.С. Шемшученко та інші. На проблемні питання вдосконалення інформаційного законодавства неодноразово звертали увагу вчені (М. Демкова, О. Марущак, О. Кохановська та ін.). Стан інформаційного законодавства не відповідає сучасним вимогам, характеризується відсутністю узгодженості понятійного апарату, існуванням пробілів та суперечностей. Так, є різні визначення поняття “конфіденційна інформація”, “таємна інформація” тощо. В Законі України “Про інформацію” чітко не визначено переліку видів інформації з обмеженим доступом, містяться суперечливі положення. Існує велика кількість нормативно-правових актів про інформацію різних видів, що суперечать одне одному. Види інформації з обмеженим доступом були предметом комплексного аналізу головним чином у навчальній літературі й досліджувались такими вітчизняними і зарубіжними вченими, як Г. В. Виноградова, О. А. Городовий, М. Демкова, Б. А. Кормич, А. І. Марущак, С. Є. Чаннов та ін. В юридичній літературі увага приділяється характеристиці окремих видів інформації з обмеженим доступом: лікарська таємниця (І. Шатковська), банківська таємниця (І. Безклубий), комерційна таємниця (Ю. Носик), професійна таємниця (Г. Виноградова) та ін. Розмежування конфіденційної і таємної інформації досліджували російські вчені А. І. Алексенцев, С. Є. Чаннов. Метою дослідження є визначення особливостей становлення режимних заходів у сфері охорони державної таємниці. Відповідно до мети, завданнями дослідження є: ? вивчити сутність інформації та правового регулювання режиму її надання; ? встановити особливість інформації з обмеженим доступом ; ? з’ясувати сутність і поняття інформації, що становить державну таємницю; ? здійснити аналіз законодавчого забезпечення охорони державної таємниці; ? дослідити сутність та види режимних заходів у сфері охорони державної таємниці; ? вивчити аспекти дотримання режимних заходів у сфері охорони державної таємниці; ? визначити особливості кримінальної відповідальності у сфері охорони державної таємниці; ? провести детальний юридичний аналіз складу злочину порушення державної таємниці; ? визначити напрямки вдосконалення правового регулювання становлення режимних заходів у сфері охорони державної таємниці. Об’єктом дослідження є правовідносини встановлення режимних заходів у сфері охорони державної таємниці. Предмет дослідження складають режимні заходи у сфері охорони державної таємниці. При дослідженні використовувався майже весь комплекс загальнонаукових та спеціально юридичних методів пізнання, а саме монографічний, формально-юридичний, порівняльний, історичний, структурно-логічний та інші методи. Структура роботи обумовлена поставленими завданнями. Відповідно до них робота складається із вступу, трьох розділів, що поділені на підрозділи, висновків та списку використаної літератури, додатків.

Выводы: Підводячи підсумки проведеного дослідження, можемо виділити такі основні його результати та висновки. Інформація має притаманні їй специфічні ознаки, які відображають її внутрішню природу та сутність, впливаючи на вибір способів захисту інформаційних прав. Незважаючи на те, що згідно зі ст. 200 ЦК інформація є об’єктом цивільних прав, зокрема, одним із видів нематеріальних благ, встановлення монопольних прав на неї залишається проблемою. У ст. 18 Закону № 2657-ХІІ названо основні види інформації: статистична, масова, про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова, про особу тощо. Необхідність забезпечення суспільних інтересів змушує законодавця в деяких випадках запроваджувати особливий режим поширення і використання інформації. Наявність публічного елемента у структурі права на інформацію є, на думку фахівців, важливим чинником правового регулювання інформаційних відносин. Інформація з обмеженим доступом, відповідно до ст. 21 Закону “Про інформацію”, поділяється на конфіденційну, службову і таємну залежно від правового режиму, поняття якого не визначається в законодавстві. У Законі України “Про інформацію” розкривається тільки поняття правового режиму доступу до інформації як “передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації”. Правовий режим обмеженого доступу до інформації характеризується тим, що інформація: 1) має цінність і не призначена для широкого розповсюдження; 2) повинна бути захищена від несанкціонованого доступу; 3) неправомірний доступ до неї може спричинити шкоду суб’єктам правовідносин, а також суспільству в цілому. Правовий режим доступу до кожного виду інформації закріплюється, як правило, спеціальними нормативно-правовими актами і має власні особливості (правовий режим доступу до державної таємниці, персональних даних, банківської таємниці та ін.). Особливим видом таємної інформації є державна таємниця. Закон України “Про державну таємницю” у ч.1 ст. 1 дає визначення поняття державної таємниці, як виду таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Саме цим законом закладено правову основу створення й функціонування системи охорони державної таємниці в Україні. У той же час законодавець ототожнює поняття “державної таємниці” та “секретної інформації”, надалі вживаючи ці поняття як синоніми. Правовий інститут державної таємниці в Україні представлений трьома складовими: • Відомості, які відносять до державної таємниці (принципи та критерії віднесення). • Режим таємності - механізм обмеження доступу до вказаних відомостей, тобто, механізм їх організаційно-правового захисту. • Санкції за неправомірне поводження з відомостями, що становлять державну таємницю. Базовим законом, який регулює перші дві складові, є Закон України “Про державну таємницю”, остання складова прописана в Кримінальному кодексі України та в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Окрім цього, інші законні та підзаконні нормативно-правові акти, також стосуються регулювання суспільних відносин у різних сферах закритого обігу державної таємниці. Органом, що регулює діяльність у сфері захисту державних інформаційних ресурсів, криптографічного і технічного захисту інформації, є Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України. Це державний орган, призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку, захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації. Державні експерти з питань таємниць, здійснюють віднесення інформації у відповідних сферах до державної таємниці, зміну ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування. Виконання функцій державного експерта з питань таємниць покладається на конкретних посадових осіб: – у ВР України – Головою Верховної Ради України; – в інших органах державної влади – Президентом України за поданням керівника відповідного державного органу. Державна таємниця є предметом шести злочинів: державна зрада у формі шпигунства (ч. 1 ст. 111 КК); шпигунство (ст. 114 КК); розголошення державної таємниці (ст. 328 КК); втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329 КК); несанкціонований збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка оброблюється в електронно-обчислюваних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (ст. 361 КК); розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422 КК). На підставі викладеного роботі вбачається за доцільне передбачити в законодавстві України окремо питання щодо: − закріплення на законодавчому рівні поняття режиму захисту державних інформаційних ресурсів, криптографічного і технічного захисту інформації; − удосконалення законодавства з метою посилення юридичної відповідальності за правопорушення у межах дії даного режиму. Такий підхід дасть можливість запровадження більш ефективного адміністрування щодо дотримання порядку та законності у сфері інформаційних відносин.

Литература: 1. Конституція України вiд 16.10.1996 № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 49. - Ст. 272. 2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України - 2003 р. - № 40. - Ст. 3. 3. Господарський кодекс України від 16.01.2003// Відомості Верховної Ради України - 2003 р. - № 40. - Ст. 4. 4. Кримінальний кодекс України. Закон вiд 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26. - Ст.131. 5. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-Х із змінами Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. 6. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 червня 2003 р . // Відомості Верховної Ради . – 2003. – № 39. – Ст .351. (ост. ред. 14.01.2006 р). 7. Про доктрину інформаційної безпеки України : Указ ПрезидентаУкраїни від 08.07.2009 р . № 514 // Офіційний вісник України. –2009. – № 52. – Ст. 1783. 8. Про державну таємницю. Закон України від 21 січня 1994 р. № 3855-ХІІ із змінами і доповненнями // Електронний ресурс режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12 9. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Закон України від 5 липня 1994 р. № 80/94-ВР із змінами і доповненнями // Електронний ресурс режим доступу: search.ligazakon.ua/l.../Z008000.html 10. Про страхування : Закон України від 04.10.2001 р. № 2745-III (2745-14) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 7. – Ст. 50 11. Правила адвокатської етики від 01.10.1999 р. : схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України // Юридичний вісник України. – 1999. – № 46. – 18–24 листопада 12. Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову іноформацію: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.11.1998 р. № 1893 в ред. від 01.11.2011 р. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1893-98-%D0%BF 13. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011 р. 2939-VI Електронний ресурс. – Режим доступу : http//zakon.rada.gov.ua. 14. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-XII в редакції від 09.05.2011// Електронний ресурс режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 15. Про інформацію: Закон України від 13 січня 2011 р. // http://search.ligazakon.ua/1_doc2nsf/link 1/find: Про інформацію/JF5ND00I.html 16. Про затвердження Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні : наказ Головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовт. 1997 р. № 121. 17. Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України : Закон України від 23.02.2006 № 3475-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – № 30. – С. 1094. – Ст. 258. 18. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах : Закон України від 05.07.1994 № 80/94-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286. 19. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі. Закон України від 15 грудня 1993 р., № 3687-XII // ВВР. – 1994. - № 7. – Ст. 32. 20. Про інформаційні агентства. Закон України від 28 лютого 1995 р., № 74/95-ВР // ВВР.-1995.-№ 13. – Ст. 83. 21. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні. Закон України від 16 листопада 1992 р., № 2782-ХІІ // ВВР.-1993.-№ 1. – Ст. 1. 22. Про телебачення і радіомовлення. Закон України від 21 грудня 1993 р., № 3759-ХІІ // ВВР.-1994.-№ 10. – Ст. 43. 23. О принципах регулирования информационных отношений в государствах-участниках Межпарламентской Ассамблеи: рекомендательный законодательный акт, принятый постановленим Межпарламентской Ассамблеи государстввучастников СНГ. СанкттПетербург, 23 мая 1993 г. // Информационный бюллетень Межпарламентской ассамблеи СНГ. – 1993. – №3 24. Про затвердження Порядку обов’язкової передачі документованої інформації : Постанова КМУ від 28.10.2004 р. № 1454 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 44. – Ст. 2896. 25. Про державну статистику : Закон України в редакції від 13.07.2000 р. № 1822-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 43. – Ст. 362. 26. Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю : Наказ Голови Служби безпеки України від 12.08.2005 р. № 440 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 34. – Ст. 2089. 27. Об утверждении сведений конфиденциального характера : Указ Президента Российской Федерации от 6 марта 1997 г. в ред. от 23.09.2005 № 1111 Электронный ресурс. – Режим доступа : http://www.internet-law.ru/law/inflaw/ukaz-97.htm 28. Адміністративне право України / За ред.С.В.Ківалова – О., 2003. – С. 269–270 29. Алексеев С.С. Теория права / С.С. Алексеев. – М.: Норма, 2005. – 320 с. 30. Артемов В.Ю., Пашков А.С. Законодавче забезпечення охорони державної таємниці в умовах становлення національної державності // Інформаційна безпека. - №1(3). – 2010. – С. 45 – 50. 31. Архипов О.Є., Ворожко В.П. Щодо методики реалізації процедури віднесення інформації до секретної / Правове, нормативне та метрологічне забезпечення захисту інформації в Україні. - №2(17). – 2008р. – С.10-15. 32. Архипов О.Є., Бородавко І.Т., Ворожко В.П. Оцінювання ефективності системи охорони державної таємниці: Монографія. – К.:Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2007. – 63с. 33. Бачило И.Л., Лопатин В.Н., Федотов М.А. Информационное право : Учебник / Под ред. Б.Н. Топорника. – С–Пб., 2001. – С. 39–41. 34. Ботвінкін О.В., Шлапаченко В.М., Пашков А.С. Історія охорони державної таємниці в Україні: монографія. – К.: Наук-вид. Відділ НА СБ України, 2008. – 155 с. 35. Братель О.Г., Губарєв С.В., Мироненко В.П., Павловська Н.В. та ін. Цивільне право України: посібник для підготовки до іспитів. - К.: Паливода, 2005. – С. 74-75. 36. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К. : Юрид. думка, 2007. – 992 с. 37. Дворников А. А. К вопросу о понятии “тайна” в уголовном праве // Подходы к решению проблем законотворчества и правоприменения : сборник научных трудов адьюнктов и соискателей. – Омск, 2004. – Вып. 11. – 234 с. 38. Дніпров О. Конфіденційна Україна / О. Дніпров, В. Замніус // Прозора політика. – 2004. – № 18 (23). 39. Захаров Є. Доступ до інформації: починаємо заново? / Є. Захаров, І. Рапп // Критика-Коментарі. – 2002 р. – 4 вересня. 40. Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджений наказом СБУ від 17 серп. 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 52. – Ст. 138. – Електронний ресурс режим доступу: http://court.gov.ua/tu16/info_suddi/zvidvid/ 41. Ємельянов С.Л. Проблемні аспекти організаційно-правового захисту державної таємниці в Україні // Інформаційна безпека. - № 1(5). – 2011. – С. 36-44. 42. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права) : Учебник для ВУЗов – М., 2000. – С. 394. 43. Копылов В.А. Информационное право : Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2003. – С. 49 – 50. 44. Копылов В.А. Информационное право. – М., 1997. – 472 с. 45. Кормич Б. А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи : навч. посібник / Кормич Б. А. – К. : Кондор, 2004. – 384 с. 46. Король В. В. Засади гласності та її обмеження в кримінальному судочинстві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / В. В. Король. – К., 2002. – 18 с. 47. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна. Курс лекцій/ за ред. М. Й. Коржанського. – К., 2001 – 495 с. 48. Кримінальне право і законодавство України. Частина особлива. Курс лекцій/ за ред. М. Й. Коржанського. – К., 2001 – 544 с. 49. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько, О. О. Дудоров та ін.; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - 5-те вид., переробл. та допов. - К.: Атіка, 2009. - 408 с. 50. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - X.: Право, 2011. - 456 с. 51. Кукшинова О.О. Особливості правового режиму доступу до відкритої інформації / О.О. Кукшинова // Митна справа. - №6(78). – 2011. – С. 72-77. 52. Ленков С.В. Методы и средства защиты информации. В 2-х томах / Ленков С.В., Перегудов Д.А., Хорошко В.А., Под ред. В.А. Хорошко. – К.: Арий, 2008. – Том1. Несанкционированное получе-ние информации. – 464 с., ил. 53. Марущак А. І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : курс лекцій / Марущак А. І. – К. : КНТ, 2007. – 208 с. 54. Методичні рекомендації державним експертам з питань таємниць щодо визначення підстав для віднесення відомостей до державної таємниці та ступеня її секретності. Затверджено наказом Держкомсекретів України від 09.11.1998р. - №22. 55. Методичні рекомендації з розробки та застосування примірних та типових номенклатур справ / ГАУ при КМУ, УДНДІАСД. – К., 1997. – 17 с. 56. Методичні рекомендації щодо застосування ДСТУ 4163–2003 “Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів” / Держкомархів України. УНДІАСД. – К., 2004. – 62 с. 57. Основи інформаційного права України/ B.C. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельни¬ка., Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – 274 с. 58. Пілат Є. Обєкти правовідносин в інформаційній сфері // ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ. Серія юрид. 2011. - Вип. 53. - С. 132–140. 59. Пашков А.С. Загальні принципи охорони державної таємниці // Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університетуімені Тараса Шевченка. – Вип. № 17. – К.: ВІКНУ, 2009. – 286 с. 60. Прохніцький О.В. Таємна інформація як предмет злочину // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ Науковий журнал. - № 3. – 2010. – С. 54-61. 61. Роїна О.М. Державна та комерційна таємниця. Нормативно-правове регулювання / О.М. Роїна. – К.: КНТ, 2006. – 235 с. 62. Самойлова О. С. Кримінально-правова характеристика передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / О. С. Самойлова. – К., 2006. – 18 с. 63. Семилетов С.И. Информация как особый нематериальный объект права // Государство и право. 2000. №5. − С. 67-74. 64. Стрельбицький М.П. Кадрова політика і робота з кадрами в умовах становлення української державності: монографія. – К.: ІПК СБУ, 1995. –220 с. 65. Сучасний тлумачний словник української мови: 100 000 слів / За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Дубічинського. – Х. : ВД “ШКОЛА”, 2009. – 1008 с. 66. Сенищев В.И. Объект гражданского правоотношения. Общее понятие / В.И. Сенищев // Актуальные проблемы гражданского права. – М., 1998. – С. 138-156. 67. Теория государства и права / под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М., 1998. – 570 с. 68. Харитонов Є.О., Дрішлюк А.І. Цивільне право України: елементарний курс. – Сумы: Ун-тская книга, 2006. – С. 231-232. 69. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 2007. - С. 383. 70. Чернишова Т.В. Види інформації з обмеженим доступом за законодавством України: проблемні питання // Вісник Академії митної служби України. Серія: “Право”. -№ 1 (6). – 2011. – C. 103-108. 71. Шарабурина О. О.Поняття адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом (основні підходи) // Часопис Київського університету права – 2011 - №2 – С. 120-123. 72. Юдін О.К., Богуш В.М. Інформаційна безпека держави: Навчальний посібник. – Харків: Консул, 2005. – С. 20-21. 73. Ясечко С. Правовий режим інформації з обмеженим доступом у цивільному праві / С. Ясечко // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – №7. – С. 113-115. 74. Демкова М. Інформація як основа інформаційного суспільства: визначення поняття та правове регулювання Електронний ресурс. – Режим доступу : http//www.isu.org.ua/uploads/stat/22doc