Поиск по каталогу
расширенный поиск
Украина, г.Киев
тел.: (066)772-50-34
(098)902-14-71
(093)107-18-04

email: info@7000.kiev.ua
Економіка підприємства»Організація виробництва / Операційний менеджмент»

Проект в’язального цеху

Карточка работы:10221
Цена:
Тема: Проект в’язального цеху
Предмет:Організація виробництва / Операційний менеджмент
Дата выполнения:2007
Специальность (факультет):Дизайн тканин і трикотажу
Тип:Курсова робота
Задание:
ВУЗ:Київський Національний Університет Технології та Дизайну (КНУТД)
Содержание:Розділ 1. Організація нормування праці 5 Розділ 2. Економічна ефективність вибору устаткування 9 Розділ 3. Розрахунок чисельності працюючих, фонду заробітної плати 12 Розділ 4. Собівартість, прибуток та рентабельність 17
Курс:4
Реферат:
Язык:укр
Вступление:Легка промисловість є однією з найважливіших серед галузей виробництва непродовольчих товарів. Продукція легкої промисловості йде на задоволення потреб населення, забезпечуючи його тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, а також використовується в інших галузях промисловості у вигляді сировини і допоміжних матеріалів (у харчовій, машинобудуванні та ін.). Найбільш тісні зв’язки вона має із сільським господарством і хімічною промисловістю – основними постачальниками сировини для галузі, а також машинобудуванням. Легка промисловість – це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей, які можуть бути об’єднані в три групи: – текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін., виробництво нетканих матеріалів, в’язання сіток, виробництво текстильної галантереї та ін.; – швейна; – шкіряно-взуттєва і хутрова. У даний час ефективність підприємств галузі досить низька: товари, які випускають підприємства легкої промисловості України, значно поступаються за якістю і кількістю продукції розвинених країн; порівняно низька продуктивність праці; вищі в галузі, порівняно зі світовим рівнем, затрати на виробництво продукції. Відсутність реальної конкуренції спричиняє завищення цін, спонукає продавати низькоякісну продукцію. Галузь губить свої позиції на вітчизняному ринку, що робить її реформування необхідним. У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості. Доцільним є відновлення посівів бавовни на півдні України; виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробка на штучні волокна і нитки; розгортання виробництва дубильних речовин; організація виробництва досі імпортованих поліуретанових композицій для взуттєвої галузі. Дуже важливими загальними проблемами є підвищення конкурентоспроможності галузі на основі вдосконалення виробничих відносин, впровадження сучасних технологій, підвищення технічного рівня, продуктивності праці тощо. З точки зору стосується фінансового менеджменту, це означає: виділення більше ресурсів для розробки нових марок продукції та їх “розумна” реклама та маркетинг саме на внутрішньому ринку. Цей підхід також може означати подальшу переорієнтацію виробництва: з виробництва для клієнтів з середнім рівнем доходу – до виробництва на замовлення для спеціальних замовлень. Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні інвестиції. Згідно з даними Держкомстату, об’єм інвестицій до легкої промисловості України (що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, (а це приблизно 1,5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об’єм інвестицій в українську економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну, як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з не реформованим законодавством в текстильну промисловість) дорівнює 0,8% від усіх інвестицій які вкладені в українську економіку.
Объём работы:
23
Выводы:Щоб легка промисловість в Україні розвивалася більш краще, пропонуються наступні заходи: 1. Захист українського виробника. Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких законів. Для розв’язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже – нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки. Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію – 18%, натомість у нас – цілих 20-25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж : фабрика-магазин. В найгіршому – повертається у вигляді імпортного товару , вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами. 2. Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів. Оскільки дешева продукція користується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевих товарів із Туреччини, Китаю. У вітчизняної продукції з’явився ще один конкурент – одяг “Секунд хенд” (тільки минулого року він займав об’єм ринку, який дорівнює приблизно 51.000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт “Секунд хенд”: здебільшого( 80% ) завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що “Секунд хенд” став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньому ринку. Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%, в’язаного одягу – на 22%, і швейних виробів – на 59% від виробництва 2002 року. Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю. Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів : адже продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід : 60 млн. грн., 15-20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці які купують дорогу модний одяг – витрачають на це 10-15 млн. грн. на рік. 3. “Повернення” на свій внутрішній ринок та закріплення на ньому. Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцям приблизно 50% продажів. Після кризи 1998 року українським виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та дрібні виробники одягу. Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі. Українські фірми, які не збанкрутілі протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв’язки щодо постачання сировини з західними експортерами Котон імпортується з Росії. Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану. Льон – з Росії та Білорусії. Киргиз стан, Молдова та Німеччина є основними постачальниками хлопку. Шерсть імпортується з Росії, Білорусі, Литви, Англії. 4. Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини. Так, вже в 2003, імпорт в’язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%. Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і Czech-Ukrainian JV Gamayun. Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії. Українські підприємства мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку. Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом іншої - нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти фінансами на підприємстві. Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності. 5. Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору. Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі є дуже обмеженими в своїх можливостях “знаходити” фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося завдяки дуже жорстким фінансовим регуляціям та інструментам, які діють зараз на українському ринку. В цілому, текстильний ринок України оцінюється в Euro 354 млн. щорічно, “секунд хенд” одяг включно. Український ринок в’язаних та швейних виробів є дуже фрагментованим, та включає в себе контрабандні, низькі за своїми цінами товари. Для Українського виробника дуже важливо зараз відчути впевненість на своєму ринку. По-перше, досягнення цієї мети є набагато реальнішим принаймні зараз. Якщо говорити про національну стратегію дій підприємств текстильної промисловості, то я б назвала її як: імпортозаміщувальний підхід. З точки зору стосується фінансового менеджменту, це означає: виділення більше ресурсів для розробки нових марок продукції та їх “розумна” реклама та маркетинг саме на внутрішньому ринку. Цей підхід також може означати подальшу переорієнтацію виробництва: з виробництва для клієнтів з середнім рівнем доходу – до виробництва на замовлення для спеціальних замовлень. Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні Investments. Згідно з даними Держкомстату, Об’єм інвестицій до легкої промисловості України ( що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, ( а це приблизно 1.5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об’єм інвестицій в українську економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну, як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з не реформованим законодавством в текстильну промисловість) дорівнює 0.8% від усіх інвестицій які вкладені в українську економіку. Беручи до уваги частку, яку складає українська текстильна 6. Міжнародне співробітництво. Приблизно 70% підприємств, які працювали в текстильній промисловості України за часів СРСР припинили своє існування впродовж останніх 10 років. 29% з тих підприємств які залишились на українському ринку орієнтовані на потреби та замовлення іноземних споживачів. Регіональний експорт суконь, які було зроблено в Україні залишається майже таким самим. Так само, як і в 1999, в 2000 Німеччина є основним торгівельним партнером України. Її частка в українському експорті продукції з текстилю становить 50%. Частка США та Франції відповідно становить 14% та 9%. Серед партнерів України: Англія, Італія, Голландія, Данія. В той час як виробники текстилю дійсно отримують фінансову та сировину підтримку від міжнародних компаній – насправді, для українських виробників є тільки обмежене коло питань, які вони можуть вирішити для покращення ситуації – решта питань індустрії залишається поза межами їх компетенції та можливостей. Обґрунтування доцільності налагодження виробництва на українському ринку. Якщо відносно високий рівень в-ва продукції не може бути досягнуто - це означає, що виробничі витрати залишатимуться відносно високими, і українським виробникам буде дуже важко конкурувати на світовому ринку. Тому, вони будуть обмежені своїм внутрішнім, українським ринком. Саме на цю ідею потрібно поглянути більш пильно, бо саме вона дає надію для українських виробників текстильної продукції. Наявність сировинної проблеми в Україні – вказує на те, що, розвиток та розширення текстильної індустрії не може бути досягнуто тільки за рахунок імпорту сировини для виробництва продукції. А тому – про розширення текстильної промисловості в Україні – говорити зараз не приходиться. Якщо ж говорити про тканини, які виробляються на Україні, то український виробіток Льону зменшився з 184,111 метрів в 1991 до 5,182 метрів в 1997. Український виробіток шерсті зменшився з 48,617 метрів в 1991 до 7,609 метрів в 1997. Український виробіток вовни зменшився з 68,471 метрів в 1991 до 17,211 метрів в 1997. Але все ж таки, навіть ця сировина може забезпечити частину українського текстильного виробництва. А тому – найкращий вихід з цієї ситуації на даний момент – виробництво одягу для українських споживачів, середнього класу, по можливості використовуючи свою сировину.
Вариант:нет
Литература:1. Адамова Н.А. та ін. Організація і планування виробництва на підприємствах швейної промисловості. – К.: Вища школа, 1994. 2. Чоффе И.Г., Стенина А.Ф. Организация, планирование и управление на предприятиях трикотажной промышленности. – М.: Легпромбытиздат, 1986. 3. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. – К.: ВД “Скарби”, 2002. 4. Селянина Е.Н. и др.. Организация и планироваие трикотажного производства. Управление предприятием. – М.: Легпромбытиздат, 1990. 5. Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є.П.Качана. – К., 2000. 6. Розміщення продуктивних сил / За ред. проф. Ковалевського. – К., 2002.
Дополнительная информация:

    Как купить готовую работу?
Все просто и по шагам:
1) Вы оставляете заявку на сайте (желательно с тел. и e-meil)
2) В рабочее время администратор делает Вам звонок и согласовывает все детали. Формирует счет для оплаты, если это необходимо.
3) Вы оплачиваете работу.
4) После получения подтверждения оплаты (от банка, сервиса Web-money) Мы передаем Вам работу.

Все работы по данному предмету (207)