Выводы: Отже, поняття особи іноземця розглядати у двох аспектах — соціальному та правовому. Дослідження та розуміння сутності правового та соціального статусу іноземців дозволяє з'ясувати їх місце та роль у суспільстві та державі як її членів і пояснює особливості їхнього правового статусу й зв'язок з громадянством іншої держави, зміст та особливості їхнього права на працю за чинним національним та міжнародним законодавством, правові засоби дотримання та забезпечення цього права.
Правовий статус особи у суспільстві визначається, перш за все, сукупністю наданих їй та закріплених законом прав і обов'язків та необхідністю нести відповідальність за їх порушення, а також правовим механізмом їх забезпечення та захисту. Правовий статус (положення) особистості у правовій демократичній та соціальній державі повинен:
1. Відповідати між народноправовим стандартам (нормам) про права та свободи;
2. Характеризуватися повнотою обсягу прав та свобод, тобто саме у правовому статусі особистості повинні бути присутні політичні, соціально-економічні, культурні, особисті права;
3. Передбачати рівність прав, свобод та обов'язків, адже при рівності прав та нерівності обов'язків правова рівність зникає;
4. Встановлювати гарантії прав та свобод для забезпечення їх реальності, фактичного здійснення;
5. Не допускати та виключати використання прав та свобод, що суперечать інтересам суспільства та держави.
Наразі з загальним правовим статусом існують різновиди спеціального правового статусу як сукупності спеціальних, додаткових прав та обов'язків, що засновані на спеціальному законодавстві та визначають соціальний та правовий стан окремих категорій громадян.
Можна також стверджувати, що у вітчизняному законодавстві намітилась тенденція до виокремлення іноземців – етнічних українців з інших категорій іноземних громадян і осіб без громадянства. Проте вона потребує подальшого розвитку в нормах позитивного права.
Зокрема, варто було б встановити і відповідно закріпити спрощений порядок отримання закордонними українцями українського громадянства. Не виключено, що подальша розробка даного питання може призвести до відновлення у колах юристів і політиків дискусії про можливості подвійного громадянства в Україні.
Крім того, слід більш уважно поставитись до управлінсько–адміністративної складової взаємодії України з українською діаспорою. Адже реалізація навіть ідеальних законодавчих актів значною мірою залежить від чіткості виписаних механізмів реалізації закону, наявності або відсутності спеціально уповноваженого органу виконавчої влади тощо. Перманентні реорганізації, зокрема Міндержкомнацміграції, який серед іншого опікувався питаннями української діаспори, стримують розвиток зв’язків України зі співвітчизниками за кордоном. Як це не дивно, з такими труднощами прийнятий Закон України “Про правовий статус закордонних українців” реально не працює і сьогодні. Якщо до недавнього часу це було пов’язано з відсутністю реального механізму перерахування визначеної законодавцем обов’язкової плати за оформлення посвідчення закордонного українця або його дубліката (ч. 9 ст. 5), то з моменту чергових змін у системі центральних органів виконавчої влади виникли додаткові труднощі в роботі Національної комісії з питань закордонних українців.
Таким чином, статус закордонного українця відносно правового статусу іноземця є спеціальним, оскільки містить у собі ряд прав, які надані лише окремій групі іноземців; правове врегулювання взаємовідносин Україна–діаспора потребує подальшого удосконалення, принаймні затвердження Концепції роботи з українською діаспорою та нової цільової програми; вимагає уточнення механізм реалізації нормативно–правових актів, зокрема Закону України “Про правовий статус закордонних українців”.