Партії та партійне будівництво в сучасному українському суспільстві.

Содержание: ВСТУП3 РОЗДІЛ 1. ПАРТІЙНЕ БУДІВНИЦТВО ТА ПАРТІЙНА СИСТЕМА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ: ЕТАПИ ТРАНСФОРМАЦІЇ 5 1.1. Атомізована партійна система українського суспільства в 1990-1997 рр..5 1.2. Система поляризованого плюралізму українського суспільства в 1998-2005 рр.7 1.3. Система поміркованого плюралізму в партійному житті незалежної України з 2006 р. 11 РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПАРТІЙНОГО БУДІВНИЦТВА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ 15 2.1. Сутність політичних партій: їх ознаки, структура та функції15 2.2. Класифікація політичних партій 17 2.3. Партійні системи: основні типи та особливості 21 РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ І ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ .24 3.1. Головні проблеми і недоліки політичних партій і партійних систем в Україні 24 3.2. Перспективи розвитку партійної системи та партійного будівництва в українському суспільстві27 ВИСНОВКИ .30 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ34

Вступление: Актуальність теми, обраної для дослідження в курсовій роботі, пов’язана з тим, що починаючи з перших днів української незалежності, партійна система України відчувала на собі тягар нового устрою партійного будівництва. Нові умови політичного життя вимагали формування багатопартійної системи суспільства, роль комуністичної партії була однозначно знівельована демократизацією всіх сфер життя суспільства. Як відомо, розвинена партійна система - одна з характерних рис плюралістичної демократії. Як зазначає М. Дюверже, «ще в 1850 р. жодна країна світу (за винятком Сполучених Штатів) не знає політичних партій в сучасному значенні цього терміна: ми виявляємо течії суспільної думки, народні клуби, філософські суспільства, але аж ніяк не партії у власному сенсі слова. У 1950 р. вони функціонують у більшості цивілізованих країн, всі інші прагнуть їх наслідувати» 5, с.56. Партії, безперечно, є ключовим елементом партійної системи. Але все ж, як відзначають багато дослідників, її не можна зводити до простої суми партій. Так, наприклад, А. Мелешевич визначає її як суперництво між «партіями в рамках конкретного політичного режиму, який надає політичним партіям унікальне значення» 19, с.161. Згідно Дж. Сарторі, «партійна система - це система взаємних впливів, що виникають в результаті суперництва між партіями ... Вона спирається на взаємні залежності партій; на те, що кожна партія представляє собою функцію (у математичному сенсі) інших партій і реагує (у дусі суперництва або іншим чином) на поведінку інших партій» 20, с.117. Відповідно до вищеозначеного маємо зазначити, що метою даної роботи є визначення основних особливостей партійної системи України та визначення тенденцій її розвитку. Об’єктом для дослідження в курсовій роботі є політичні партії в сучасному українському суспільстві. Предмет дослідження складає система партійного будівництва в Україні. Відповідно до мети, визначимо завдання дослідження: 1. дослідити процес партійного будівництва та особливості партійної системи незалежної України, для чого: А) проаналізувати особливості атомізованої партійної системи українського суспільства; Б) проаналізувати особливості системи поляризованого плюралізму в незалежній Україні; В) проаналізувати особливості системи поміркованого плюралізму в незалежній Україні; 2. надати характеристику теоретико-методологічним засадам партійного будівництва та партійних систем, для чого: А) розглянути сутність політичних партій, їх ознаки та структуру; Б) провести класифікацію політичних партій; В) визначити особливості партійних систем; 3. дослідити сучасний стан політичних партій і партійної системи України, для чого: А) встановити основні проблеми і недоліки політичних партій і партійних систем в Україні; Б) визначити перспективи розвитку партійних систем в Україні. Для досягнення поставленої в курсовій роботі мети використовувалися загальнонаукові й спеціальні методи наукового дослідження, a саме: метод логічно-теоретичного aнaлізу, методи кількісного і якісного; методи aнaлізу й синтезу, історичний метод. Варто відзначити, що рівень вивчення питання функціонування та розвитку партійних систем і партійного будівництва висвітлений у ряді наукових праць таких авторів як: А. Білоус, Т. Базовкін, В. Кремень, Б. Стеблич, М. Обушний, Ю. Шведа, В. Якушик, М. Дюверже, Р. Гербут, Дж. Сарторі, М. Лааско та багатьох інших.

Выводы:  На підставі дослідження, проведеного в курсовій роботі, ми змогли дійти ряду наступних висновків. По-перше, ми приділили увагу розгляду питання партійного будівництва та партійної системи незалежної України та встановили, що до виборів 1994 р. партії створювалися переважно «знизу», як оформлення громадських ініціатив, і, як правило, мали виразні ідеологічні засади. Надалі ці принципи втрачають актуальність. Лідерами партій ставали переважно представники гуманітарної і науково-технічної інтелігенції, а також колишньої партійної номенклатури. Водночас, спостерігались і перші випадки створення партій представниками бізнес-структур (зокрема, Українська партія солідарності та соціальної справедливості (Е. Лашутін), Ліберальна партія України (Є. Маркулов), Народна партія України (Л. Табурянський)). В 1994 р. була легалізована перша з найбільш успішних (протягом певного періоду) партій-бізнес-проектів – ВО «Громада». Найбільш численну групу склали праві (в т.ч. право-радикальні) і правоцентристські (національно-демократичні) партії. Центристські партії утворювались як представники основних політичних ідеологій (соціал-демократи, зелені, ліберали) або як «загально-демократичні» партії (ПДВУ). Лівий фланг представляли партії, що виникли на основі забороненої в 1991 р. КПУ (СПУ, СелПУ), а також дрібні ліворадикальні та «реінтеграційні» утворення. В 1993 р. були легалізовані дві найбільш впливові надалі партії – Комуністична партія України (КПУ) та Народний Рух України (НРУ). Основними полюсами партійної системи були лівий (КПУ, СПУ, СелПУ) і правий (НРУ, УРП), відповідно, основною лінією поділу – протистояння між лівими та національно-демократичними партіями. Головною антисистемною партією виступала КПУ. Процес створення партій протягом другого етапу партійного будівництва в Україні характеризувався дуже високою активністю. Лише в 1999 р. було створено 24 нові політичні партії. Характер створення партій, порівняно з попереднім етапом, суттєво змінився. З’явилися перші «партії влади» – НДП і АПУ, для створення яких були використані структури державного апарату: вертикалі виконавчої влади в цілому чи однієї з галузей. У процесі партійного будівництва значно підвищується активність ФПГ, які на той час набули значного економічного потенціалу, та окремих фінансових і бізнесових структур. Протягом етапу партійна система набула вигляду триполюсної («ліві – праві – центр»). Утворення двосторонньої, ліво-правої опозиції до політичного центру (пропрезидентських сил), а також наявність антисистемних партій дало підстави кваліфікувати тип партійної системи на той час як систему поляризованого плюралізму. Етап 2000-2004 рр. характеризувався досить помірним рівнем активності внутрішньопартійних процесів, оскільки нові партії, у т.ч. «клони» переважно утворювалися не внаслідок розколів (хоча були й такі випадки), а через заснування нових структур. Виборча кампанія 2002 р. сприяла актуалізації розмежування електоральних симпатій громадян на підставі соціокультурних чинників. Особливістю етапу стало також активне створення виборчих блоків, у т.ч. «іменних» (В.Ющенка, Ю.Тимошенко, Н.Вітренко), з розрахунком на електоральну привабливість популярних лідерів, що надалі стало тенденцією. Також етап характеризувався гостро конфліктними відносинами між владою та опозицією, тиском влади на опозиційні сили, їх лідерів і бізнесові кола, які їх підтримували, з використанням силових структур, інформаційною блокадою та кампанією з дискредитації. 2005-2010 рр. характеризується вирішальним впливом ФПГ на діяльність партій (блоків). Вперше вплив ФПГ поширюється на всі провідні партії і блоки, незалежно від їх ідеологічної орієнтації чи ставлення до влади. Саме позиція ФПГ значною мірою впливає на політичну поведінку відповідних партій і блоків. Тим самим ідеологічні розбіжності між політичними силами втрачають вагу у процесі формування та реалізації влади. Нелегітимний вплив ФПГ та політична корупція стають безпосередніми складовими процесу формування виборчих списків партій (блоків) на виборах усіх рівнів, впливають на прийняття рішень Парламентом та іншими владними інститутами. Вплив зовнішнього чинника протягом цього етапу можна визначити як високий. Він виявляється в підтримці (в різних формах) політичних сил України із-за меж держави, впливі політичних симпатій чи антипатій лідерів зарубіжних країн та об’єднань до вищих посадових осіб України – лідерів політичних сил, на міждержавні відносини. Другий розділ курсової роботи було присвячено вивченню теоретико-методологічних засад партійного будівництва. В ході висвітлення даного питання ми зазначили, що політична партія – це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади. Окрім того, ми зауважили, що у сучасній політичній науці вирізняють наступні типи політичних партій: консервативні, конфесійні, ліберальні, соціально-демократичні, дрібнобуржуазні, комуністичні, транснаціональні, націоналістичні, зелені, курйозні тощо. В свою чергу основними типами партійних систем є однопартійні, квазібагатопартійні, двопартійні системи, система «2,5 партій», багатопартійні. Третій, заключний розділ курсової роботи було присвячено питанням сучасного стану політичних партій і партійної системи в незалежній Україні. Так, ми зазначили, що сучасний стан політичних партій і партійної системи України характеризується наявністю низки проблем, які негативно впливають на виконання партіями тих функцій, які вони мають виконувати в демократичному суспільстві. Ці проблеми зумовлені чинниками різного характеру, між деякими з них існує причинно-наслідковий зв’язок. Так, відсутність у більшості політичних партій сталої соціальної бази, регіональний характер їх підтримки, низький рівень зв’язків із суспільством значною мірою є наслідком впливу на їх діяльність з боку ФПГ, слабкості програмно-ідеологічних засад. Своєю чергою, такі проблеми, як регіональний характер, тенденція до створення блоків, гіпертрофований характер лідерського чинника є похідними від відсутності сталої соціальної бази та необхідності досягати електоральних результатів за рахунок використання інших засобів. Насамкінець ми зазначили, що стимули до змін у політичних партіях та партійній системі можуть мати різний характер: мотивуватися ззовні (через зміни політичної ситуації та в «оточенні» партійної системи – інституційного чи соціального характеру), чи «зсередини» – через усвідомлення керівництвом політичних партій необхідності та, головне, доцільності певних змін для досягнення основних цілей партій (приходу до влади та/або її утримання, реалізації певної політики, збереження чи посилення внутрішньої єдності та ін.). Таким чином, інструментарій здійснення бажаних змін у політичних партіях охоплює владні інститути (з точки зору їх нормотворчих функцій), самі політичні партії (керівництво, членський корпус, фінансові спонсори), інститути громадянського суспільства (неурядові організації, ЗМІ), громадську думку в цілому. При цьому, вплив з боку суспільства може мати не менший ефект, ніж засоби правового «регулювання», оскільки наявність сформульованого «суспільного запиту» на певні якості політичних партій може спонукати останніх до внутрішніх трансформацій.

Литература: 1. Богашева Н., Ключковський Ю. Проблеми інституціоналізації політичних партій в Україні Текст. / Богашева Н., Ключковський Ю. // Вибори та демократія, 2008, №2, с.31. 2. Васильченко С. Політичні партії та блоки: результати парламентських виборів 2002 року Текст. / Васильченко С. // Реалії політичного фінансування в Україні. «Круглий стіл», Київ, 29 квітня 2002, Фонд «Європа ХХІ», с. 72-80. 3. Гарань О. В. Убити Дракона. З історії Руху та нових партій України. Текст / Гарань О.В. - К.: Либідь, 1993.- 200 с. 4. Дорофеев В.И., Родионов В.А. Основы политологии Текст / Дорофеев В.И., Родионов В.А. - СГУ, 1993. – 590 с. 5. Дюверже М. Политические партии. Текст / Дюверже М. – М.: 2000. – 450 с. 6. Ляшенко А. Перспективы развития партийной системы в Украине Електронний ресурс http://www.rb.com.ua/rus/blog/21/212/217/ 7. Одарич С. Феномен партійності за умов непартійних виборів в Україні Текст /Одарич С. // Верховна Рада України: парадигми і парадокси // Ексклюзив, Вип.1, К.: Фонд «Українська перспектива», 1995, с. 5-10. 8. Партійна система України: особливості становлення, проблеми функціонування, тенденції еволюції Текст // Цент Разумкова // Національна безпека і оборона. - №5, 2010. – 124 с. 9. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию Текст / Пугачев В.П., Соловьев А.И. - М. АСПЕКТ ПРЕСС, 2000 – 314 с. 10. Райковський Б. Трансформація вітчизняної партійно-виборчої системи Текст / Райковський Б. // Вісник Центральної виборчої комісії, 2009, №1-3, c.16-28. 11. Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика. Текст. / Романюк А., Шведа Ю. - Львів: ЦПД- Астролябія, 2005.- 366 c. 12. Томенко М. Вибори-1998: демократичний шанс України // Право вибору: політичні партії та виборчі блоки Текст. / М. Томенко, О. Проценко.- К., 1998, с. 4-6. 13. Шайгородський Ю., Меркотан К. Трансформація політичних цінностей у світлі української багатопартійності Текст. // Політичні партії України. В 3 т. / Ю. Шайгородський.- К.: Український центр політичного менеджменту, 2005, т. 1, с.6-31. 14. Шведа Ю. Теорія політичних партій і партійних систем Текст. / Шведа Ю. - Львів, 2004. - с.308-316. 15. Шведа Ю. Партійна система незалежної України: етапи трансформації Текст. / Шведа Ю. – Львів: Освіта Регіону. Політологія. Психологія. Комунікації, 2009, №. - 3, с. 50-55. 16. Якименко Ю., Литвиненко О. Політичні партії України за рік до виборів: майбутнє, що починається сьогодні. Текст / Якименко Ю., Литвиненко О. // Національна безпека і оборона, 2005, №3, с.2. 17. Якименко Ю., Литвиненко О. Регіональні особливості ідейно-політичних орієнтацій громадян у контексті виборчої кампанії-2006. Текст / Якименко Ю., Литвиненко О. // Національна безпека і оборона, 2006, №1, с.2-18. 18. Якименко Ю. Трансформація партійної системи України у 2004-2007 рр. Текст / Якименко Ю. / Політичний менеджмент, 2008, №2, с.89-100. 19. Meleshevich A. Party System in post-Soviet countries: a comparative study of political institutionalization in the Baltic States, Russia and Ukraine. – New York, 2007, p.161-162; 20. Sartori G. Parties and Party Systems: a Framework for Ananysis. – ECPR Press, University of Essex Print Centre, 2006, p.117-118.