Порівняльна характеристика системи вищої освіти України та країни-учасниці Болонського процесу

Содержание:ВСТУП 3 1. Законодавство про вищу освіту Польщі 4 2. Порівняльна характеристика системи вищої освіти України та Польщі 9 3. Відповідність систем вищої освіти України та Польщі сучасним вимогам Болонського процесу 15 ВИСНОВКИ 19 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 21  

Вступление:Запровадження Болонської системи та Болонського процесу в Україні актуалізує вивчення досвіду тих країн, які розпочали процес адаптації своїх освітніх систем до сучасної загальноєвропейської моделі значно раніше і вже досягли певних успіхів, запровадили і успішно використовують нові принципи і методи у вищій освіті. На сучасному етапі розвитку світової цивілізації до чотирьох класичних свобод переміщення (переміщення товарів, послуг, праці та капіталу) додалася п’ята свобода переміщення – свобода переміщення знань. Найкраще п’ята свобода ілюструється створенням Європейської зони вищої освіти як результату інтеграції освітніх систем різних держав. Із приєднанням України до Болонського процесу в національній системі освіти відбувся ряд реформ, покликаних підвищити конкурентоздатність вітчизняної вищої освіти шляхом визнання іноземних кваліфікацій та термінів навчання, запровадження єдиної загальноєвропейської системи оцінювання, усунення бар’єрів на шляху академічної мобільності викладачів та студентів, підвищення автономії університетів та якості освіти. Але такі ж реформи відбулися і в інших країнах – учасницях Болонського процесу. На наш погляд, таким дуже корисним досвідом для України може стати досвід сусідньої Польщі, в першу чергу через схожість освітніх змін, які зараз відбуваються в Україні і які вже сталися в Польщі.  

Выводы: Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Значимим фактором у реформуванні структури вищої освіти Польщі стала стандартизація навчання за трансферною системою європейських кредитів (ECTS). Вона зокрема дозволила суттєво підвищити гнучкість системи освіти, і отже якість підготовки студентів вечірньої та заочної форм навчання, а також забезпечити більшу мобільність студентів і викладачів у рамках освітнього простору Європи. У Польщі впроваджено нову систему акредитації ВНЗ, яка базується на контролі: наявності внутрішньої системи оцінки якості освіти; впровадження системи залікового обсягу освоєння дисциплін за ECTS; дотриманням формальних вимог щодо кадрів ВНЗ. Окрім того, обов’язковою умовою акредитації ВНЗ сьогодні є його участь у програмі SOCRATES-ERASMUS. Вищі навчальні заклади Польщі відповідно до принципів Болонського процесу і прийнятих за останні два десятиріччя законів і законодавчих актів про освіту здобули право формувати власну стратегію, самостійно обирати пріоритети в навчанні та впровадженні наукових досліджень, витрачати свої ресурси та встановлювати свої критерії для підготовки сучасних високопрофесійних фахівців, створювати нові моделі навчання на різних рівнях освіти, започатковувати пілотні проекти PhD-програм в різних професійних напрямах. Головною перевагою Польщі є вищий рівень економічного розвитку, що дозволяє здійснювати краще фінансування закладів освіти, відповідно кращою є інфраструктура. Також велике значення має членство у ЄС, що викликає більшу довіру споживачів до якості освітніх послуг. В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України”. Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку студентів. Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів „молодший спеціаліст” і ,,бакалавр”, а також „спеціаліст” як післядипломна. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. У процесі адаптації польської моделі вищої освіти до вимог Болонського процесу запроваджено три рівня підготовки фахівців: перший, 3-4-річний – ліценціат, другий – 1-2-річний – магістратура, третій – підготовка фахівців найвищої кваліфікації – докторантура (3 роки). Крім того, продовжує діяти система габілітації – процедура, адекватна захисту докторської дисертації в Україні. Отже, найвдаліший шлях із впровадження вимог Болонського процесу було обрано Польщею, яка, хоч і за тривалий час (близько 20 років реформ), але досягла значних успіхів, покращивши за рахунок європейських новацій якість власної освіти. Україні варто було б скористатися її досвідом у: • тимчасовому збереженні другого наукового ступеня (габілітації) поруч із напрацюванням нормативної бази та розробці й реалізації навчальних програм третього циклу (PhD); • виробленні стандартів освіти для кожного факультету й рівня навчання, що залежить від кваліфікації, яку отримує випускник вузу; • створенні дієвого громадського контролю за діями держави у галузі освіти через Раду з вищої освіти та Центральну комісію зі справ звань і наукових ступенів.

Литература: 1. Василюк А. Вища освіта Польщі : структура, управління, фінансування, підготовка кадрів / А. Василюк // Освіта і управління. – 1998. – № 2. – Т 2. – С. 154-163. 2. Гречка Я. Р. Управління освітою в Польщі : історична ретроспектива / Я. Р. Гречка. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http:www.academy.gov.ua/ej1/txts/Grechka.htm 3. Касьянова С. Система освіти Польщі в рамках реалізації Болонського процесу / С. Касьянова // Освіта і управління. – 2005. – Т. 8. – № 3-4. – С. 207-213. 4. Корсак К. Реформи освіти у Польщі та Україні: уроки і перспективи // Освіта і виховання в Польщі і Україні (ХІХ – ХХ ст.) : Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Упорядкув. і заг. ред. Є. Коваленко. – Ніжин: НДПУ, 1998. – С. 3-6. 5. Кудіна В. В рамках Болонського процесу // Слов’янський університет. - 2004. - № 2. - С 2. 6. Нестеренко О., Садовий М. Методологія сучасної економічної теорії // Вища школа. - 2002. - № 4-5. - С 67-81. 7. Організація навчального процесу: Довідник / В.П. Черних (ред.), В.П. Черних (уклад.). – Х. : Золоті сторінки, 2003. – (Серія "Академія"). Вип. 8 : 2005/2006 навчальний рік. – 332 с. 8. Спільна декларація міністрів освіти Європи. Болонья, 19 червня 1999 року // Маркетинг в Україні. – 2004. - № 3. – С. 66-67. 9. Статистичний щорічник України за 2009 рік / за ред. О. Г. Осауленка. – К. : Держ. комітет статистики України, 2010. – 570 с. 10. Федорик Ю. Реформи польскої освіти: досягнення й протиріччя / Ю. Федорик // Педагогіка : Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №1. – Бердянськ : БДПУ, 2005. – С. 98-102.