Законодавча, виконавча і судова влади. Їх соціальне призначення та взаємодія.

Содержание: Вступ....................................................................................................................3-4 1.Законодавча влада...........................................................................................5-9 2. Виконавча влада, порядок формування її органів....................................10-19 3. Судова влада.................................................................................................20-26 Висновки...........................................................................................................27-29 Список використаної літератури....................................................................30-31

Вступление: Наближення системи органів державної влади та місцевого самоврядування до європейських стандартів, підвищення ефективності їх діяльності та можливостей захисту основних прав і свобод людини і громадянина є важливою складовою процесу інтеграції України до європейських структур. Складність та багатоаспектність проблеми становлення органів державної влади та місцевого самоврядування в світлі європейських прагнень України зумовлює значний інтерес науковців. Тому, з метою докладного, найбільш повного вивчення впливу євроінтеграційної політики України на становлення державно-владних органів, необхідно зробити багаторівневий зріз, дослідивши кожен з її компонентів. З огляду на це, дане дослідження є актуальним з суспільно-практичної точки зору, насамперед у плані розробки подальшої стратегії реформування органів державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронної системи у відповідності до європейських стандартів. Метою контрольної роботи полягає у визначенні впливу євроінтеграційної політики України на розвиток інститутів законодавчої, виконавчої, судової гілок влади та органів місцевого самоврядування. Для реалізації цієї мети поставлено такі завдання: – проаналізувати законодавство періоду незалежності України, яке характеризує зміни у функціонально-організаційній структурі органів державної влади та місцевого самоврядування із визначенням; – визначити специфіку впливу євроінтеграційних процесів на становлення та функціонування органів законодавчої влади та місцевого самоврядування України; – дослідити особливості реорганізації органів виконавчої влади та інституту президента в світлі здійснення європейської політики України. Об’єктом контрольної роботи є органи державної влади. Предметом контрольної роботи є особливості становлення і розвитку органів законодавчої, виконавчої, судової гілок влади в контексті реалізації європейської політики. Методологічна основа дослідження. Робота ґрунтується на критично-конструктивному підході, що передбачає об’єктивність (неупередженість, незалежність суджень від суспільно-політичної заангажованості), історизм (дослідження явищ у процесі становлення та розвитку), всебічність (відслідковування і аналіз становлення органів державної влади та їх взаємозв’язок з європейською політикою).

Выводы: Проголошенням „європейського вибору” постала необхідність реформування державних органів влади відповідно до стандартів Європи, що передбачають, зокрема, наявність ефективної законодавчої влади, яка встановлює основні напрямки розвитку країни та визначає пріоритети діяльності інших органів державної влади. Орієнтуючись на європейське законодавство, зокрема на вимоги ЄС до країн-членів, докладно подається аналіз роботи Верховної Ради України в процесі прийняття низки законодавчих актів, спрямованих на покращення роботи парламенту та розмежування повноважень з іншими органами держави. Характеризуючи зміст та особливості модернізації законодавчої влади до прийняття нової Конституції України, дисертант підкреслює, що їх сутність полягала, по-перше, у внутрішніх структурних змінах парламенту: створенні управління справами Верховної Ради України з чітким розподілом повноважень його підрозділів (1992 р.); по-друге, у фіксації правового статусу народних депутатів спеціальним законом; по-третє, у визначенні процедурних питань роботи парламенту через прийняття Регламенту Верховної Ради (1994 р.). Тобто, слід констатувати, що в парламенті відбувалися поступові зміни, які закладали основу для створення законодавчого органу європейського типу, що значною мірою сприяло підписанню Угоди про партнерство і співробітництво (далі – УПС) між Україною та ЄС (1994 р.). Верховна Рада навіть після прийняття низки нормативних актів в доконституційний період, так і не перетворилася на постійно діючий законодавчий орган, оскільки продовжувала свою діяльність Президія Верховної Ради. Досить часто парламент виходив за межі своєї компетенції, беручи на себе функції виконавчої гілки влади. Подальший розвиток парламентських інституцій відбувався в контексті членства України в РЄ (з 1995 р.) та співпраці з ЄС. Наступним кроком структуризації інститутів законодавчої влади стало прийняття Конституції України (1996 р.), яка закріпила якісно нову організацію державної влади – поділ її на законодавчу, виконавчу та судову. Слід зазначити, що з прийняттям Конституції України формування органів Верховної Ради не завершилося. Важливою віхою у становленні парламентських інституцій було утворення спеціальним законом посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (1997 р.), так як однією з ознак європейських парламентів є наявність посади (органу), що здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території держави і в межах її юрисдикції. Попри значні здобутки українського парламентаризму, виявилися й недоліки, що були зумовлені незавершеністю концепції конституціоналізму: недостатнього обґрунтування ролі та місця парламенту в системі органів державної влади, неврегульованості відносин між гілками державної влади, що викликало проведення конституційної реформи 2004 р. Що стосується дослідження проблеми трансформації самоврядних органів, потрібно відзначити, що фактичним початком їх становлення можна вважати 1990 р., коли Верховною Радою було ухвалено Закон „Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР”. Звертається увага на те, що, попри неузгодженості з загальноприйнятими в європейському демократичному просторі нормами, які окреслюють місцеве самоврядування саме як недержавний і автономний від державного втручання інститут самоорганізації населення, даний закон повернув до вжитку сам цей термін і сформулював основні принципи, на яких нині базується місцеве самоврядування. Підписання Україною 1994 р. УПС з ЄС також підштовхувало до проведення реформ, які знайшли своє відображення у Конституційному договорі між Верховною Радою та Президентом України „Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” (1995 р.) і пізнішому прийнятті Основного Закону (1996 р.), який встановлював, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Прослідковуючи подальший процес реформування самоврядних органів, зупиняємося на детальному аналізі положень Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (1997 р.), відзначаючи максимальне наближення положень нового закону до Європейської Хартії місцевого самоврядування, яка була ратифікована без будь-яких застережень в цьому ж році. Становлення системи місцевого самоврядування в Україні пройшло непростий період розвитку на шляху наближення до європейських стандартів, який відзначався наявними суперечностями і недоліками в українському законодавстві стосовно здійснення самоврядними органами своїх функцій та повноважень, проте основні принципи місцевого самоврядування в Україні відповідають вимогам європейської спільноти, визначених в Хартії про місцеве самоврядування та інших міжнародних актах.

Литература: 1. Борденюк К. Конституційний Суд України: сфера місцевого самоврядування //Вісн. Конституційного Суду України. - 2005. - №3. - С.63-79. 2. Закон України “Про судоустрій в Україні” від 7.02.2002р. 3. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004р. 4. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України.-К.- 1997. 5. Єршов В.В. Статус суду в правовій державі.- К.- 1992. 7. Ковальский В.С. Суд, правоохоронні, правозахисні органи України.- К. 2002. 8. Кальченко С. До проблеми якості законів через неоднакові правові позиції судів при розгляді виборчих спорів //Юрид. журн. - 2006. - №8. - С. 113-133. 9. Кириченко Ю. Конституційний Суд України як обов’язковий учасник процесу внесення змін до Конституції України //Вісн. Конституцій-ного Суду України. - 2006. - №1. - С. 76-80. 10. Кравченко А.В. Історія інституту президента //Бюл. М-ва юстиції України. - 2005. - №7. - С. 102-107. 11. Майданник О. Конституційні принципи діяльності Верховної Ради України по здійсненню контрольної функції //Підприємництво, господар-ство і право. - 2006. - №5. - С. 98-101. 12. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи.- Київ.- Юрінком Інтер.- 2004. 13. Організація роботи Верховної Ради України: досвід і проблеми: матеріали круглого столу у Верховній Раді України. – К.,2004. – 84 с. 14. Організація судових та правоохоронних органів.- Навч. посібник.- І.Є.Марочкін, В.В. Афанасьєв., В.С.Бабкова.-Х.-Право.- 2000. 15. Парламент і громадськість: формула співпраці на прикладі ратифікації Палермської Конвенції ООН 2000 року /Л.А. Андрієвська, Є.П.Бурдоль, П.С. Кислий та ін.; пер.-ред. Т.А.Гуреш. – К., 2005. – 48 с. 16. Сухонос В. Постать глави держави у політико-правовій думці православ’я //Вісн. прокуратури - 2006. - №4. - С. 116-123. 17. Чорноус В. Виконавча влада в Україні: перехід від біцефалізму до моноцентризму //Вісн. держ. служби України. - 2005. - №4. - С. 20-23. 18. Шупеня М. Реформування органів державної виконавчої служби //Право України. - 2005. - №11. - С. 8-10