Вступление:Актуальність теми дослідження. В адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав та обов'язків у сфері публічного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати. З цього визначення випливає, що «претендент» на статус суб'єкта адміністративного права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав та обов'язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб'єктивні права та обов'язки. До таких особливостей (соціальних передумов) належать: а) зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворюючих їм ознак; б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи — персони; в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у відносинах з державою, або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. «Претендент», який має названі особливості, набуває статусу суб'єкта тільки в тому разі, якщо держава, використовуючи адміністративно-правові норми, робить його носієм (власником) прав та обов'язків, які реалізуються останнім у сфері державного управління. Таким чином, соціальні особливості спричинюють комплекс передумов, які свідчать про потенційну можливість бути суб'єктом, а адміністративно-правові норми, використовуючи ці передумови, по-перше, перетворюють «претендента» на суб'єкта, по-друге, визначають його місце і роль у сфері державного управління. А відповідно невід’ємним елементом будь-якого демократичного суспільства є різноманітні об’єднання громадян. Їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв’язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Сенс існування об’єднань громадян визначається як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збереження і розвиток соціального організму. Це життя людей безпосередньо в колективі, соціальній групі, де відбуваються спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами і вартостями. З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських та політичних об’єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях. Розглянемо питання юридичного визначення об’єднань громадян, їх види та принципи діяльності. Тому, метою даного дослідження є визначення адміністративно-правового статусу об’єднань громадян, аналіз відповідного вітчизняного законодавства. Виходячи з поставленої мети, в даному дослідженні поставлені наступні завдання: 1) дослідити загальну характеристику поняття об’єднань громадян та їх види; 2) визначити порядок правового регулювання порядку легалізації правового статусу об’єднань громадян; 3) проаналізувати особливості адміністративної відповідальності об’єднань громадян. При написанні даної роботи було використано такі методи дослідження: спеціально-юридичний, порівняльно-правовий, історико-порівняльний. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час діяльності громадських об’єднань в Україні. Предметом дослідження є чинне законодавство, монографічні та публіцистичні дослідження з питань адміністративно-правового статусу об’єднань громадян.