Выводы: Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:
Зв’язне мовлення – це процес, результат мовлення, а не процес мислення, не міркування, не просто „думки вголос”. Тому, для досягнення зв’язності мовлення, необхідно вміти не тільки дібрати зміст, який потрібно передати мовлення, а й використати необхідні для цього мовні засоби. Необхідно вміло використати інтонацію, логічний (фразовий) наголос (виділення найбільш важливих, ключових слів), добирати найбільш влучні для вираження даної думки, вміти будувати складні речення, використовувати різні мовні засоби для зв’язку речень і переходу від одного речення до другого.
О.Трифонова досліджувала процес виховання звукової культури мовлення дітей середнього дошкільного віку засобами українського фольклору. У процесі дослідження визначено, що темпи розвитку звукової культури мовлення зумовлюються адекватним використанням малих фольклорних жанрів відповідно до типових помилок кожного із чинників звукової культури мовлення; чітка артикуляція і темпи оволодіння правильною звуковимовою залежать від індивідуальних особливостей будови мовного апарату і стану розвитку фонематичного слуху; засвоєння інтонаційної виразності мовлення зумовлюється комунікативно-ситуативним характером виховання відповідних чинників звукової культури мовлення; ефективність запам’ятовування дітьми малих форм фольклору залежить від ознайомлення дітей з різними напрямами діяльності, що стимулюють художньо-мовленнєву активність дошкільників.
Прислів’я й приказки – особливий вид усної поезії, що століттями шліфувався, й увібрав в себе трудовий досвід численних поколінь. Через особливу організацію, інтонаційне фарбування, використання специфічних мовних засобів виразності (порівнянь, епітетів) вони передають відношення народу до того або іншого предмета або явища. Прислів’я й приказки, як і інший жанр усної народної творчості, у художніх образах зафіксували досвід прожитого життя у всьому його різноманітті й суперечливості.
Колискові пісні, на думку народу – супутник дитинства. Вони на ряді з іншими жанрами мають у собі могутню силу, що дозволяє формувати мовлення дітей дошкільного віку.
Актуальним завданням мовного розвитку в старшому дошкільному віці є й вироблення дикції. Відомо, що в дітей ще не досить координовані й чітко працюють органі мовнорухового апарата. Деяким дітям властиві зайва квапливість, нечітке вимовляння слів, "проковтування" закінчень. Спостерігається й інша крайність: зайво вповільнена, розтягнута манера вимови слів. Спеціальні вправи допомагають долати дітям такі труднощі, удосконалюють їхню дикцію.
Використання загадок у роботі з дітьми сприяє розвитку в них навичок мови – доказу й мови – опису.
У програмі "Дитина" мовленнєвий розвиток дітей підготовчої до школи групи представлений розділом "Мова рідна, слово рідне", який поділяється на підрозділи: "У світі звуків", "Слово до слова -зложиться мова", "У країні граматики", "У нас в гостях книжка", "Ми розмовляємо", "Любій малечі - про цікаві речі". Автори програми досить детально розробили тематику ознайомлення дошкільників з довкіллям, художньою літературою, орієнтуючись здебільшого на народознавчий аспект та з завдання розвитку мовлення. Базовий компонент дошкільної освіти визначає одним із пріоритетних завдань мовленнєвого розвитку дітей формування діалогічної компетенції та конкретизує її зміст.
Робота з використання малих форм фольклору зі дошкільниками організована недостатньо. Батьки й педагоги не використовують повністю їхній розвиваючий потенціал, у тому числі й для розвитку мовлення. Отже, ми ще раз переконалися в тому, що комплексна методика розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами малих форм фольклору вкрай необхідна.
Малі форми фольклору в освітній роботі з дітьми використовувалися в інтегрованій формі як на заняттях, так і в процесі самостійної діяльності (гра, дозвілля, прогулянка, окремі режимні моменти). Свою роботу ми будували на наступних основних принципах: по-перше, на ретельному, обумовленому віковими можливостями дітей, відборі матеріалу; по-друге, інтеграції роботи з різними напрямками виховної роботи й видами діяльності дітей (розвиток мовлення, ознайомлення із природою, різні ігри); по-третє, активного включення дітей; по-четверте, використання розвиваючого потенціалу малих форм фольклору в створенні мовного середовища максимально.
Щоб переконатися в ефективності використовуваної нами методики, ми знову провели діагностику мовних умінь по тій же формі, параметрах і показниках. Порівняльний аналіз обох груп показав, що у дітей експериментальної групи в ході експерименту значно підвищився рівень мовних умінь і вони за показниками обігнали контрольну групу. Так, в експериментальній групі по завершенню дослідження одна дитина одержала вищий бал (не було ні одного), середній бал – семеро дітей (було шестеро), дітей з низькою оцінкою – троє (було четверо). У контрольній групі також можна спостерігати невеликий прогрес, але він не настільки відчутний. Таким чином, у процесі роботи були відмічені такі зміни: у дітей підвищився інтерес до усної народної творчості, вони використовують у своїй мові прислів’я, приказки, у сюжетно-рольових іграх – потішки, самостійно організовують народні ігри – забави за допомогою лічилок. У батьків також замічений підвищений інтерес до використання малих форм фольклору в мовному розвитку дітей вдома. Вони із задоволенням розучують із дітьми й підбирають прислів’я й приказки, пояснюють дітям їх зміст.
Виходячи з аналізу дослідно-експериментальної роботи, можна дійти висновку, що наша гіпотеза доведена.
У дослідженні було виявлено, що ефективність виховання звукової культури мовлення залежить від низки педагогічних умов, а саме: адекватне використання малих фольклорних жанрів відповідно до типових помилок кожного з чинників фонетичної правильності мовлення; комунікативно-ситуативний підхід до розвитку фонетичної компетенції; раціональне поєднання різних видів і типів занять, з їхньою максимальною емоційною насиченістю; комплексне розв’язання всіх завдань щодо фонетичної правильності мовлення в різних видах діяльності; доцільна частість планування малих жанрів фольклору відповідно до завдань звукової культури мовлення впродовж року.
Отже, одержані дані засвідчили ефективність запропонованої методики й визначених педагогічних умов.