Поиск по каталогу
расширенный поиск
Украина, г.Киев
тел.: (066)772-50-34
(098)902-14-71
(093)107-18-04

email: info@7000.kiev.ua
Право»Історія держави та права»

Арабський халіфат: історія організації влади та управління

Карточка работы:5159к
Цена:
Тема: Арабський халіфат: історія організації влади та управління
Предмет:Історія держави та права
Дата выполнения:2011
Специальность (факультет):Правознавство
Тип:Реферат
Задание:
ВУЗ:Інший (Україна)
Содержание: ЗМІСТ Вступ 3 1. Організація суспільного устрою Арабського халіфату 6 2. Організація держави, влади та управління 9 Висновки 14 Список використаної літератури 16
Курс:1
Реферат:
Язык:Укр.
Вступление: Вступ На початку VIII ст. народи, які досить суттєво були рознесені в просторі, об’єднуються у велике державне утворення - Арабський халіфат, після розпаду якого новоутворені держави (крім Іспанії) сповідують іслам. На початку VІІ ст. в арабських племенах Аравійського півострова йде інтенсивний розклад первісних відносин. Розвиток землеробства і тваринництва веде до майнової диференціації суспільства, використання рабської праці. Вожді родів і племен (шейхи, сейїди) базують свою владу не тільки на звичаях, авторитеті та повазі, але й на економічній могутності. У середовищі бедуїнів (жителів степів і напівпустель) зустрічаються салухи, що не мають засобів існування (тварин) і навіть тариди (розбійники), яких виганяли з племені. У VІ ст. на Аравійському півострові існувало декілька незалежних дофеодальних держав. У старійшин родів і племінної знаті зосереджувалося багато тварин, особливо верблюдів. Вони претендували і на кращі пасовиська та колодязі. У випадку вдалих набігів військовополонених перетворювали на рабів і змушували пасти тварин. Рабська праця витісняла працю вільних. Разом з тим, у регіонах, де було розвинуте землеробство, відбувається процес феодалізації. Цей процес охопив міста-держави, зокрема, Мекку. На цьому ґрунті виникає релігійно-політичний рух – халіфізм. Цей рух був спрямований проти племінних культів, за створення спільної релігії з одним божеством 10. Халіфський рух був спрямований проти родоплемінної знаті, у руках якої була влада в арабських феодальних державах. Цей рух виник у тих центрах Аравії, де феодальний устрій набув більшого розвитку і значення – в Ємені та місті Ятрибі. Він охопив також і Мекку, де одним із його представників був Мухаммед. Спочатку халіфізм не мав підтримки у м. Мецці, але під впливом соціальних потреб населення, перейшов на інший етап розвитку, який можна уже розглядати як виникнення нової релігії, яка стала називатись “іслам” (покірність). Іслам, як і інші світові релігії (іудаїзм, християнство тощо) виник початку у невеликому географічному регіоні, серед народів, духовне життя яких було взаємокорельованим в Аравії (VII ст.), і як духовна течія синтезував попередні надбання духовного життя усіх етнічно близьких народів регіону. Виникнення ісламу пов’язано з іменем Мухаммеда (570 – 632 рр.). Мухаммед проголошував необхідність нового порядку, який виключав існуючу роздробленість між племенами. Всі араби незалежно від їхньої належності до племен і родів повинні були скласти єдину народність. Їх керівником мав стати Пророк – “посланець Бога на землі”. Єдиною умовою вступу в цю спільноту було визнання нової релігії і чітке виконання її приписів. Це підривало попередній родовий поділ і закладало основи державного утворення. Іслам був вірою низів і верхів одночасно. Він не мав духовної ієрархії, давав відповіді на усі питання буденного життя - від обміну товарів до важливості загальнолюдських норм і цінностей. В процесі історичного розвитку іслам перетворився із віри, що регулює норми співжиття, в особливий символ ісламського світу із своїми релігійно-культурними цінностями, які посилено культивуються як найбільш значущі для всієї людської спільноти. Серед простих людей нові ідеї знайшли підтримку. Вони прийняли Іслам, тому що давно втратили віру в могутність племінних божеств, які не захищали їх від бідувань і розорення. Але народний характер руху налякав багатих, і знать Мекки виступила проти Мухаммеда. У 622 р. Мухаммед змушений був тікати до Медіни (622 р. – рік хіджри (втечі), від нього мусульмани ведуть літочислення), де знайшов підтримку у місцевої знаті, яка була не задоволена конкуренцією з боку знаті Мекки 10. Через декілька років після хіджри арабське населення Медіни ввійшло до складу мусульманської громади, якою керував Мухаммед. Він виконував функції не тільки правителя Медіни, але й судді та військового керівника. Після смерті пророка між його старими прихильниками і мединською знаттю почалися суперечки про спадкоємність. Адже річ була не тільки в тому, хто буде релігійним вождем, а й у тому, хто очолить державу, створену ним. Врешті було вирішено, що державою керуватимуть халіфи — “заступники пророка”. Надалі кожен правитель арабів називав себе саме так. Перші чотири халіфи, які правили в 632 – 661 рр., були близькими друзями і родичами Мухаммеда. У VІІ – VІІІ ст. були завойовані величезні території: Ближній і Середній Схід, Північна Африка та деякі інші райони. Так, восени 633 р. араби вступили в Сирію і Палестину, у 635 р. взяли штурмом Дамаск, у 638 р. – Єрусалим, у 640 р. – Єреван, у 645 р. завершили завоювання Єгипту, у 642 р. – Лівії, у 647 р. – Тунісу. У 651 р. завоювали Іран і у 654 р. дійшли до Тбілісі 10.
Объём работы:
13
Выводы: Висновки Отже, Арабський халіфат як феодальна теократична арабо-мусульманська держава був створений в результаті арабських завоювань VII—IX століть. Первісним ядром Халіфату стала створена Мухаммадом на початку VII ст. в Хіджазі (Західна Аравія) мусульманська громада — умма. У результаті арабських завоювань була створена величезна держава, що включала Аравійський півострів, сучасні Ірак, Іран, більшу частину Закавказзя, Середню Азію, Сирію, Ізраїль, Йорданію, Єгипет, Північну Африку, більшу частину Іспанії та Португалії, частину Північної Індії. Особливістю арабського феодального суспільства була різниця у правах між мусульманами і немусульманами. Той, хто прийняв іслам, як правило, звільнявся від сплати подушної податі, платив менше мито за товари, мав інші привілеї. Ті, хто сповідував релігію “одкровення” (іудеї, християни), називались зімміями і відокремлювались законом як від мусульман, так і від язичників. Наріжним каменем ісламської політичної традиції є сприйняття влади як єдиної, що походить від Аллаха. За часів пророка Мухаммада ідеал єдиної влади, значною мірою, здійснювався. Різноманітність же проявів влади пояснювалася тим, що Аллах є єдиним, а людей, що виконують його накази – безліч, тому кожна людина виконує свою функцію і ці функції різняться між собою. Окремі прояви не мали автономної природи, а були лише функціональним здійсненням божественної влади на землі. Отже, Пророк як посланець Аллаха об’єднував в своїх руках всі можливі типи та функції влади, яка була надана йому Аллахом. Державний апарат халіфату був достатньо централізованим. Цьому сприяла концентрація в руках глави держави значної частини земельного фонду країни. Вища влада: духовна (імамат) і світська (емірат) – знаходились у руках халіфа. Фактично майже необмежену владу мали лише деякі халіфи з династії Омейядів і перші з Абасидів. У роки їхнього правління намісники провінцій і воєначальники підпорядковувались тільки халіфу. Центральними органами державного управління були наступні відомства (дивани). Вищі посадові особи відомств призначались халіфом і звітували безпосередньо перед ним. Найближчим помічником халіфа і другою особою у країні був візир. Посада візира з’явилась за династії Абасидів. Територія Халіфату поділялась на провінції, які, як правило, створювались у межах підкорених держав чи регіонів. Ними керували військові намісники – еміри, які відали збройними силами і відповідали лише перед халіфом. Емірів призначав халіф, але поступово їх влада стала спадковою.  
Вариант:нет
Литература: Список використаної літератури 1. Войтович Х.М. Поняття «шаріат» та «фікх» та їх співвідношення у системі мусульманського права // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - № 3. – 2010. - С. 43 – 50 2. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів у Конституції України// Вісник академії правових наук – 1977.-№1-с.29-36 3. Глиняний В.П. Історія держави та права зарубіжних країн. 4.1. - Одеса, 2007 4. Ислам: Энциклопедический словарь / Сост. Г.В. Милославський, Ю.А. Петросян, М.Б. Пиотровский. – 1-е изд. – М.: Наука,1991. – 315 с 5. Коран / пер. и коммент. Ю.И. Крачковского. – Баку: Язычы, 1990. – 744 с. 6. Куктафин О.Е. Источники конституционного права Российской Федерации – М.: Юристъ. – 2002.-348с 7. Культурологія. Навчальний посібник / К: КНЕУ, 2009.- 121 c. 8. Кушніренко В.О. Розуміння природи влади й справедливості в соціокультурних реаліях ісламської цивілізації // Гілея: науковий вісник : зб. наук. пр. Вип. 48 (№ 6) / Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, УАН ; голов. ред. В. М. Вашкевич. - К. : б. и., 2011. - 920 с. 9. Лубська М.В. Мусульманське право : релігієзнавчо -правовий контекст : монографія / М.В. Лубська. – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – 196 с. 10. Мудрак І. Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій / Державна податкова адміністрація України; Академія державної податкової служби України. - Ірпінь, 2001. - 137с.
Дополнительная информация:

    Как купить готовую работу?
Все просто и по шагам:
1) Вы оставляете заявку на сайте (желательно с тел. и e-meil)
2) В рабочее время администратор делает Вам звонок и согласовывает все детали. Формирует счет для оплаты, если это необходимо.
3) Вы оплачиваете работу.
4) После получения подтверждения оплаты (от банка, сервиса Web-money) Мы передаем Вам работу.

Все работы по данному предмету (125)