Специфіка роботи ведучого в розважальному телеефірі

Содержание:Вступ 3 1. Ведучий новин і розважального ефіру 5 2. Особливості журналістської роботи в ефірі 7 2.1. Один гість у програмі 10 2.2. Програми з декільком гостями в студії 11 2.3. У студії тільки ведучий 12 2.4. Два ведучих однієї програми 13 3. Якість мовлення для телеведучого 15 Висновки 19 Використана література 21

Вступление:Роль телебачення на сьогодні важко переоцінити. Воно – не лише повідомляє про те, що відбувається у світі й країні, воно навчає і формує ставлення до багатьох процесів, саме воно є підказкою до дій. На сучасному телебаченні ми можемо спостерігати й різноманітні програми, які задовольняють інтереси майже всіх телеглядачів – від випусків новин до порад щодо готування й ремонту, від інтелектуальних інформацій до реаліті-шоу. Саме остання відрізняється від інших програм тим, що основна роль покладена в ній не на ведучого, а на учасників. В інших же випадках саме завдяки роботі ведучого (якщо припустити, що програма виходить якщо не в прайм-тайм, то хоча б того, часу, коли у більшості глядачів таки є можливість її побачити) формується рейтинг програм. Робота ведучого залежно від спрямованості програми має свої особливості. Специфіка роботи ведучого в розважальному телеефірі була обрана для нашого дослідження. Більшості студентів журналістського факультету, які не мали досвіду роботи на телебаченні, важко побачити всі позитивні та негативні моменти подібної роботи. Тому спробуємо викласти це у нашій роботі. Мета даної роботи: визначити специфіку роботи ведучого в розважальному телеефірі. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання: 1) розглянути особливість самої розважальної програми у порівнянні з інформаційною – програмами новин; 2) визначити різницю між програмою, що виходить на екрани в запису, і в прямому ефірі; 3) визначити переваги програм, які відрізняються за кількістю гостей у студії або їх відсутності. Дана робота може бути використана як практичний посібник для студентів журналістського факультету.

Выводы:Журналіст – це людина, яка постійно працює з людьми і для людей. Йому просто необхідно бути спостережливим і бачити не тільки очима, а й вухами. Слід завжди пам'ятати, що тебе теж бачать і слухають. Ведучі розважальних програм, на відміну від ведучих новинних передач, – «живі», природні та енергійні. Вони є абсолютно невимушеними. Вони не грають, а поводяться так само, як і в реальному житті, принаймні, в цьому мають вони переконати глядачів. Читання телетексту – це те, чим має володіння кожен ведучий телепрограми. Однак якщо для ведучого новин – це основна діяльність, то для тих, хто працює в розважальних передачах, це лише одна з умов. Прямий ефір — річ небезпечна. Він просвічує наскрізь, як рентгенівський знімок. Від нього не рятують дизайнери, гримери й оператори. Вдавати когось із себе набагато важче, ніж бути справжнім. Основне завдання ведучого, який, у принципі, говорить однією мовою зі своїми глядачами, – зробити зрозумілою й доступною тему програми для кожного члена аудиторії, пояснити все так, щоб дійти до сприйняття кожним. Всі розважальні програми можна поділити на декілька видів за кількістю учасників. Це – передачі, які мають гостей в студії (їх може бути один або декілька), і які обмежуються тільки ведучим. Також необхідно звернути увагу й на такі випадки, коли в студії два ведучих. У кожної з цих видів є своя специфіка, свої позитивні й негативні сторони. Найважливіше, щоб глядач відчув щирість, тому ведучий має бути або само собою, або дуже добрим актором, який вжився в свою роль. Неабияку роль у створенні телепрограми, яка матиме успіх, відіграє й володіння ведучим мистецтвом говорити – риторикою. Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, слід зважати на те, що комунікативно-суспільні функції та завдання спілкування у певній сфері зу­мовлюють вибір і своєрідне використання мовленнєвих засобів, причому це свідомий вибір і строго мотивоване використання засобів висловлювання. Телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. Адже телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети. Головна мета ведучого – завжди пам’ятати для кого він працює.

Литература:1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с. 2. Базюк Л. Штрихи до характеристики мовної особистості тележурналіста // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2000. 3. Бакинська О. Культура телевізійного мовлення та його вплив на телеаудиторію. Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє / Збірник науково-методичних праць – Львів: Ред. – вид. відділ Львівського університету, - 1997. – 160 с. 4. Ваніна О. Значення голосу і манери говорити для теле - і радіожурналістів // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2002. 5. Гнатенко К. Ведучі як дзеркала телеканалів // http://telekritika.kiev.ua/articles/158/0/9799/hnatenko_veduchi/ 6. Горбик Роман Сніданок комівояжера \\ http://telekritika.kiev.ua/articles/130/0/7983/rankovi_programi_na_kanalakh_inter_i_1+1_snidanok_komivojazhera/ 7. Дмитровський З.Є. Телевізійна журналістика. Навч. посібник. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. – 208 с. 8. Жугай В. Проблеми якісної продукції в українському телеефірі // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2000. 9. Карандашова Р. Шлюбний сезон на ICTV // http://telekritika.kiev.ua/articles/130/0/9342/shl_ihry_ictv/ 10. Кузнєцова О.Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2-ге, перероблене й доповнене. – Серія «Навчальні та наукові видання професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка» - Львів: ПАІС, 2005. – 200 с. 11. Телевизионная журналистика. – М., Изд-во МГУ, 1994г. – 237с. – с.224 12. Чугайстренко Н. Дихайте глибше – ви в прямому ефірі // День. №2, середа, 6 січня 1999 13. Шаповал Ю.Г. Телевізійна публіцистика: методологія, методи, майстерність: Монографія. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. – 233 с. 14. Штурнак О. Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, 1+1, ІНТЕР) // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.