Выводы:Журналіст – це людина, яка постійно працює з людьми і для людей. Йому просто необхідно бути спостережливим і бачити не тільки очима, а й вухами. Слід завжди пам'ятати, що тебе теж бачать і слухають. Ведучі розважальних програм, на відміну від ведучих новинних передач, – «живі», природні та енергійні. Вони є абсолютно невимушеними. Вони не грають, а поводяться так само, як і в реальному житті, принаймні, в цьому мають вони переконати глядачів. Читання телетексту – це те, чим має володіння кожен ведучий телепрограми. Однак якщо для ведучого новин – це основна діяльність, то для тих, хто працює в розважальних передачах, це лише одна з умов. Прямий ефір — річ небезпечна. Він просвічує наскрізь, як рентгенівський знімок. Від нього не рятують дизайнери, гримери й оператори. Вдавати когось із себе набагато важче, ніж бути справжнім. Основне завдання ведучого, який, у принципі, говорить однією мовою зі своїми глядачами, – зробити зрозумілою й доступною тему програми для кожного члена аудиторії, пояснити все так, щоб дійти до сприйняття кожним. Всі розважальні програми можна поділити на декілька видів за кількістю учасників. Це – передачі, які мають гостей в студії (їх може бути один або декілька), і які обмежуються тільки ведучим. Також необхідно звернути увагу й на такі випадки, коли в студії два ведучих. У кожної з цих видів є своя специфіка, свої позитивні й негативні сторони. Найважливіше, щоб глядач відчув щирість, тому ведучий має бути або само собою, або дуже добрим актором, який вжився в свою роль. Неабияку роль у створенні телепрограми, яка матиме успіх, відіграє й володіння ведучим мистецтвом говорити – риторикою. Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, слід зважати на те, що комунікативно-суспільні функції та завдання спілкування у певній сфері зумовлюють вибір і своєрідне використання мовленнєвих засобів, причому це свідомий вибір і строго мотивоване використання засобів висловлювання. Телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. Адже телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети. Головна мета ведучого – завжди пам’ятати для кого він працює.