Редагування художнього пояснення

Содержание:Вступ 3 Розділ І. Поняття пояснення 5 1.1. Авторське пояснення як текст малої форми 5 1.2.Пояснення як функціонально-змістовний тип мовлення 8 1.3. Функції пояснення 11 Розділ ІІ.Особливості пояснення в художніх творах 13 2.1. Особливості реалізації когнітивної моделі пояснення в естетической сфері комунікації 13 2.2 Пояснення як форма вираження авторської свідомості в текстовій цілісності художнього твору 17 2.3. Лінгвістичний аналіз новели М.Коцюбинського "Intermezzo" 19 Висновок 35 Список використаної літератури 37

Вступление:Художній текст є посланням автора своєму потенційному читачеві, і завдання читача полягає у правильній інтерпретації, тобто у виявленні прихованої мети автора. І так само, як при повсякденному спілкуванні, відправлення повідомлення не стає самоціллю мовця, бо передусім прагне вплинути на свого слухача, при комунікації між автором і читачем автор також розраховує на відповідну реакцію читача. Тільки за наявності такої реакції будь-який комунікативний акт може стати успішним. Так художній текст як прояв акту комунікації можна вважати завершеним не тоді, коли його написано, а лише тоді, колі його прочитано, тобто потрактовано, проінтерпретовано відповідно до задуму автора. Звичайно, читач, який береться за цю справу, ніколи не може бути зовсім упевненим у тому, що прочитав у творі саме те, що туди заклав автор. Однак, це і не потрібно, бо за читачем залишається право на власне розуміння й на суб’єктивне “достворення” тексту. Словесно-художній твір, на відміну від нехудожнього являє собою замкнуту систему словесно-художніх образів. Кожний функціональний елемент художнього тексту – це частина естетичного цілого (твору) і несе відповідне естетичне навантаження. Вважається, що словесно-художній твір становить діалектичну єдність трьох граней літературного твору: контексту слів, контексту художніх образів і контексту ідей, які виявляють саму природу літературного твору. Художній текст порівняно з нехудожнім має такі особливості: 1) являє собою систему художніх образів, виражених за допомогою мовностилістичних засобів; 2) характеризується спрямованістю на образ, що досягається його спеціальною організацією; 3) в літературному творі в процесі естетизації слова набуває конкретно-зображального значення як індивідуалізований факт, співвіднесений з структурою художнього тексту. Отже, структурно-семантична організація літературного тексту та його естетична функція виражаються в тому, що в художньому тексті слово не втрачає своєї комунікативної функції, а навпаки зберігає її та водночас стає засобом у створенні словесних художніх образів, засобом художнього мислення в процесі створення художнього світу. Метою курсової роботи є дослідити редагування художнього пояснення.

Выводы:Образність становить одну з важливих комунікативних якостей мовлення, вона виступає складовою виразності, характеризує змістову складову мовлення. Сьогодні, коли доводиться спостерігати безпорадність, алогічність, невпорядкованість, бідність думки в різних формах мовленнєвого втілення, актуальним є звернення до роботи над образністю українського слова. Великі можливості в такій діяльності має мовний аналіз художнього тексту, який безпосередньо проводиться в єдності змісту і форми. Письменники найчастіше вдаються до експресивності, яка твориться мовними засобами, безпосередньо пов’язаними з предметною семантикою, і виявляються в лексико-семантичних категоріях. Після цього рівня за ступенем продуктивності експресії та частотою використання виступають засоби словотвору і фразеології. Рідше індивідуально-авторські вияви зустрічаємо на рівні вимовно-фонетичному, факти якого звичайно безпосередньо не пов’язані з реаліями, яким вони відповідають. І нарешті, найменш поширені є засоби рівня граматичного внаслідок абстрактності і стійкості його категорій. Мовні виражальні засоби в художньому мовленні не є випадковим, механічним зібранням різноманітних елементів. Вони взаємодіють не тільки з “позамовними” засобами вираження, а й між собою в межах окремих рівнів міжрівнево, відбиваючи у складних комплексних образах звичайні для мови системні відношення. Мовленнєві вияви усіх рівнів мови – невичерпне джерело її виразності. Уміле, художньо доцільне експресивне використання мовних одиниць в їх значеннях, звучаннях, формах і конструкціях значною мірою відрізняє справді художній твір від посереднього белетристичного, хоча, звичайно, і не є єдиним засобом художності. В мові є невичерпні, справді чарівні, виражальні та зображальні потенційні сили, які виявляє письменник. Загальна основна тенденція у використанні мовних виражальних засобів, яка проявлялася в українському художньому мовленні минулого і досягла максимального розвитку в наш час, полягає в усе зростаючому залученні до сфери виразного використання категорій всіх рівнів мови, що значно посилює зображальні можливості художніх текстів. Виховання всебічно розвинених, освічених людей не може бути повноцінним без досконального знання мови. Сучасна людина не спроможна без цих знань засвоїти не лише філологічні, а й інші науки. Мовлення забезпечує людині всю сферу діяльності. Саме в цьому полягає універсальний, фундаментальний характер мовленнєвої діяльності людства. Мова є знаряддям розвитку думки в процесі активного пізнання; творчого освоєння світу, а також є засобом формування творчих здібностей, розвитку мислення і навичок наукових спостережень та узагальнень. Зміцнення позицій пояснення, розширення його функцій активи-зирует процеси інтелектуалізації літературної мови, способству-ет підвищенню культури соціального спілкування на основі розвитку його диалогичности й збагачення арсеналу інтелектуальних й експрессив-но-емоциональних засобів вираження. Володіння майстерністю пояснення, логічно вибудуваного, оформ-ленного з обліком конкретного комунікативного завдання, сфери й ситуації спілкування, орієнтованого на діалог з адресатом як рівним учасником мовної ситуації, є важливого складового часового-з-тимчасового мовного ідеалу, одним з головних критеріїв віднесеності язикової особистості до носіїв мовної культури вищого - функціональних-функціональної-повного-функціонального - типу. В естетичній сфері пояснення, виступаючи однією з основних форм вираження авторської свідомості, відбиває процес художнього пізнання світу

Литература:1. Реализация когнитивной модели объяснения в художественних текстах // Вестник Пермского университета. 2000. Вип. 1. Лингвистика. – С. 68-76. (В соавторстве с Т.Б. Трошевой). 2. Процедура объяснения в образовательном процессе // Мурзинские чтения: Динамика язика в синхронии и диахронии / Перм. ун-т. – Пермь, 2002. – С. 169-171. 3. Роль объяснения в функциональних разновидностях литературного язика // Филологические заметки / Перм. ун-т. – Пермь, 2002. – С. 111-117. (В соавторстве с Т.Б. Трошевой). 4. Тип речи «объяснение» в научном освещении и в трактовке учебника русского язика под ред. М.М. Разумовской и П.А. Леканта // Филолог / Перм. пед. ун-т. – Пермь, 2003. – № 3. – С. 30-35. 5. Объяснение и понимание как важнейшие категории профильного гуманитарного образования // Учебний процесс в современной висшей школе: содержательние, организационние и научно-методические проблеми / Перм. ун-т. – Пермь, 2004. – С. 302-303. 6. Функционально-стилевие варианти объяснения в современном русском язике // Стереотипность и творчество в тексте / Перм. ун-т. – Пермь, 2005. – С. 245-251. (В соавторстве с Т.Б. Трошевой). 7. Функционирование объяснения в современном художественном тексте // Объединенний научний журнал. – М.: ТЕЗАРУС, 2006. – № 5. – С. 28-34. 8. Багмут А.Й., Борисик І.В., Олійник Г.П. Інтонація як засіб мовної комунікації. К.: Наукова думка, 1980. 9. Бацій І.С. Краса і сила слова: Бесіди про мову художнього твору. – К., 1983. 10. Блонский П.П. Избранние психологические произведения. – М.: Просвещение, 1964. 11. Виноградов В. О язике художественной литератури. – М.: 1959. 12. Виноградов В. Проблеми русской стилистики. М.: Висш. Школа, 1981. 13. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981. 14. Єрмоленко С. Синтаксис віршованої мови. – К., 1969. 15. Коваль А. П. Крилате слово. – К., 1983. 16. Коцюбинська М. Образне слово в літературному творі. – К., 1960. 17. Кухаренко В. Интерпретация текста. Л.: Просвещение, 1978. 18. Ларин Б. Естетика слова и язик писателя. – Л. 1974. 19. Лейзеров Н.Л. Образность в искусстеве. – М.: Наука, 1974. 20. Лотман Ю. Аналіз поетического сердца. – Л., 1972. 21. Пустова Ф.Д. Тропіка в художньому слові. – Донецьк, 1972. 22. Русанівський В.М. Мова в нашому житті. – К., 1989. 23. Скрипник Л. Фразеологія української мови. К. Наукова думка, 1973. 24. Спиркин А.Г. Происхождение язика и его роль в формировании мишления. – М., 1957. 25. Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. К.: Наук. Думка, 1972. 26. Уфинцева А. Слово в лексико-семантической системе язика. М.: Наука, 1968. 27. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. – К., 1984.