Выводы:Образність становить одну з важливих комунікативних якостей мовлення, вона виступає складовою виразності, характеризує змістову складову мовлення. Сьогодні, коли доводиться спостерігати безпорадність, алогічність, невпорядкованість, бідність думки в різних формах мовленнєвого втілення, актуальним є звернення до роботи над образністю українського слова. Великі можливості в такій діяльності має мовний аналіз художнього тексту, який безпосередньо проводиться в єдності змісту і форми. Письменники найчастіше вдаються до експресивності, яка твориться мовними засобами, безпосередньо пов’язаними з предметною семантикою, і виявляються в лексико-семантичних категоріях. Після цього рівня за ступенем продуктивності експресії та частотою використання виступають засоби словотвору і фразеології. Рідше індивідуально-авторські вияви зустрічаємо на рівні вимовно-фонетичному, факти якого звичайно безпосередньо не пов’язані з реаліями, яким вони відповідають. І нарешті, найменш поширені є засоби рівня граматичного внаслідок абстрактності і стійкості його категорій. Мовні виражальні засоби в художньому мовленні не є випадковим, механічним зібранням різноманітних елементів. Вони взаємодіють не тільки з “позамовними” засобами вираження, а й між собою в межах окремих рівнів міжрівнево, відбиваючи у складних комплексних образах звичайні для мови системні відношення. Мовленнєві вияви усіх рівнів мови – невичерпне джерело її виразності. Уміле, художньо доцільне експресивне використання мовних одиниць в їх значеннях, звучаннях, формах і конструкціях значною мірою відрізняє справді художній твір від посереднього белетристичного, хоча, звичайно, і не є єдиним засобом художності. В мові є невичерпні, справді чарівні, виражальні та зображальні потенційні сили, які виявляє письменник. Загальна основна тенденція у використанні мовних виражальних засобів, яка проявлялася в українському художньому мовленні минулого і досягла максимального розвитку в наш час, полягає в усе зростаючому залученні до сфери виразного використання категорій всіх рівнів мови, що значно посилює зображальні можливості художніх текстів. Виховання всебічно розвинених, освічених людей не може бути повноцінним без досконального знання мови. Сучасна людина не спроможна без цих знань засвоїти не лише філологічні, а й інші науки. Мовлення забезпечує людині всю сферу діяльності. Саме в цьому полягає універсальний, фундаментальний характер мовленнєвої діяльності людства. Мова є знаряддям розвитку думки в процесі активного пізнання; творчого освоєння світу, а також є засобом формування творчих здібностей, розвитку мислення і навичок наукових спостережень та узагальнень. Зміцнення позицій пояснення, розширення його функцій активи-зирует процеси інтелектуалізації літературної мови, способству-ет підвищенню культури соціального спілкування на основі розвитку його диалогичности й збагачення арсеналу інтелектуальних й експрессив-но-емоциональних засобів вираження. Володіння майстерністю пояснення, логічно вибудуваного, оформ-ленного з обліком конкретного комунікативного завдання, сфери й ситуації спілкування, орієнтованого на діалог з адресатом як рівним учасником мовної ситуації, є важливого складового часового-з-тимчасового мовного ідеалу, одним з головних критеріїв віднесеності язикової особистості до носіїв мовної культури вищого - функціональних-функціональної-повного-функціонального - типу. В естетичній сфері пояснення, виступаючи однією з основних форм вираження авторської свідомості, відбиває процес художнього пізнання світу