Редагування складного синтаксичного цілого у художній літературі

Содержание:Вступ 2 Розділ І. Складні синтаксичні цілі та їх види 5 1.1. Складні синтаксичні цілі з супровідними відношеннями 5 1.2. Складні синтаксичні цілі зі з’єднувальними відношеннями 7 Розділ ІІ. Особливості аналізу ССЦ 10 2.1.Аналіз різновидів складних синтаксичних цілих з супровідними відношеннями 10 2.2. Аналіз різновидів складних синтаксичних цілих зі з’єднувальними відношеннями 24 Висновок 37 Список використаної літератури 38

Вступление:Єдності, що утворюються в результаті сполучення речень, у сучасній лінгвістиці, як відомо, дістають різні найменування: складне синтаксичне ціле, надфразова єдність, прозаїчна строфа, висловлювання, абзац, приєднувальні конструкції, комунікат, дискурс, група речень і т.д., - серед яких, як слушно вважає Н.І.Сєрикова, є найменування "терміни й не-терміни"33. Більш того, позначення, котрі набули термінологічного характеру, також не мають достатньої визначеності. Найуживанішими серед термінологічних означень одиниць, більших за речення, є найменування "надфразна єдність" та "абзац". Незважаючи на те, що абзац розглядається переважно як композиційно-виділювальна одиниця, проте в ньому вбачають і певну синтаксичну єдність14. Отже, навіть у разі суттєвого скорочення термінів, застосовуваних для означення одиниці, більшої за речення, ми не можемо з певністю спинитися на одному з них, тим більше, що нерідко цілком доцільно замінюють одне одним найменування "складне синтаксичне ціле" (ССЦ) та "надфразна єдність" (НФЄ), роблячи, звичайно, вибір, але без будь-яких обґрунтувань. Такий стан справ, на наш погляд, передусім свідчить, що, справді, утвори, розглядувані під різними найменуваннями, мають спільні властивості, серед яких можна назвати їхній складений характер, більший ніж у речення обсяг структури (за винятком випадків винесення в абзац окремих речень і навіть словосполучень, слів), а також цілісну комунікативну спрямованість. Водночас, це свідчить, що по-різному, з різних вихідних позицій означуваним побудовам можуть бути притаманні особливості, відмітні риси, наявність яких пояснюється тим, що ці структури з різних боків представляють певну складну побудову, явище (в даному разі - комунікативне). Тому, аналізуючи текст, його дослідникам необхідно бачити багатоплановість, живу динаміку характеристик, різноманітних відтінків, які теж уводяться в систему розгалуженого семантико-структурного утвору. Єдність взаємопов’язаних елементів складної побудови передбачає відповідне її сутнісному наповненню комплексне вивчення, врахування всієї багатоманітності її сторін і явищ. Складне синтаксичне ціле мислиться як самостійна семантико-синтаксична одиниця, формована шляхом об’єднання речень на основі взаємодії змісту й форми окремих мовленнєвих повідомлень. Складне синтаксичне ціле невіддільне в контексті з погляду смислової цілісності побудови. Окремі речення, що входять до нього, не мають контекстної смислової самостійності. Надфразна єдність, з нашої точки зору, є утвором, співвіднесеним із фразовою й таким, що відображує поряд із нею особливості членування мовленнєвого потоку, його ритміко-інтонаційної, графічної організації (простіше кажучи, йдеться про розбиття мовленнєвого потоку на фрази, а також його цілісних у смисловому відношенні єдностей, - звідси й спостережувана схожість надфразових єдностей зі складними синтаксичними цілими). Абзац, як уже зауважувалося, композиційно-виділювальна одиниця, що слугує для графічного чи інтонаційного виділення семантично й стилістично значущих частин (у цьому плані природним є зв’язок абзаца з семантико-синтаксичною структурою мовленнєвих побудов, і водночас він пов’язаний із фразовими одиницями). Виходячи з висловлених міркувань, як одиницю, що утворюється в результаті сполучення речень на основі певних функціонально-смислових відношень, ми розглядаємо складне синтаксичне ціле. Семантико-синтаксичні одиниці слугують для мовного вираження, передавання мисленого змісту й завдяки цьому набувають смислової значущості. Так, семантико-синтаксична одиниця "речення" в комунікативному плані осмислюється як елементарне висловлювання про предмет мовлення (в тому випадку, якщо воно не входить до складу більшої одиниці, котра також виступає в ролі елементарного висловлювання про предмет мовлення, але вже, звичайно, розчленованого). Семантико-синтаксична одиниця та комунікативна одиниця - дуже тісно взаємопов’язані поняття, тому що, по-перше, властивість комунікативності природно випливає із семантико-синтаксичної основи; по-друге, відображеність у синтаксичній одиниці мисленого змісту зумовлює її використання як безпосереднього будівельного матеріалу для комунікативних побудов. Для того, щоб судити про комунікативну функцію і речень, і складних синтаксичних цілих, треба розглянути різновиди цих більших за речення побудов. Здійснений аналіз сполучуваності речень дає змогу визначити типи утворюваних складних синтаксичних цілих, їхні конкретні структури в залежності від характеру функціонально-смислової взаємодії цих речень. Виходячи з того, що між реченнями спостерігаються передусім супровідні та з’єднувальні відношення, ми виділяємо складні синтаксичні цілі: 1) з супровідними відношеннями; 2) зі з’єднувальними відношеннями. Метою курсової роботи є дослідити редагування складного синтаксичного цілого у художній літературі

Выводы:Довгий час особливості композиції тексту не привертали увагу лінгвістів, а були сферою інтересів літературознавців. При цьому поза увагою дослідників залишалися досить суттєві моменти, які багато в чому визначають художні достоїнства твору, його своєрідність, а іноді і смисл. Під час аналізу композиції з літературознавчої точки зору, розглядаються, як правило, екстралінгвістичні способи вираження змісту. Та мовна структура тексту служить тій же меті, тому вона теж повинна бути предметом вивчення. Спостереження над лінгвістичною композицією є досить цікавим. Можна говорити про композицію тексту як всього твору, так і невеликих частин, які теж мають мікрокомпозицію. Художній текст не являє собою набір речень, порядок яких визначений тільки реальною послідовністю подій, що описуються. Викладаючи зміст, письменник намагається знайти для його вираження ідеальну форму, т. б. по відношенню до композиції розташувати мовні одиниці таким чином, щоб вони мали максимальну спроможність для вираження смислу та впливу на читача. Встановлено, що інтуїтивно художники приходять до такої побудови, яка визначається на людину. Поняття симетрії складне, воно проявляється в різних видах, але більш наочно в художніх текстах вона відчувається в побудовості. Ті самі або схожі слова, форми, синтаксичні конструкції, що повторюються у тексті, використовуються для створення своєрідної мовної симетрії. Повторення у тексті синонімів, антонімів, омонімів, слів, що мають однакове стилістичне забарвлення, це явища, які й складають особливості композиції тексту. При аналізі синтаксису ми продовжуємо дослідження структури тексту. З точки зору композиції тексту важливо, з яких речень він складається із простих чи складних, що являє собою їх структура. Ці особливості визначають інтонаційний малюнок тексту, ступінь його експресивності й семантичної однорідності. Синтаксичною одиницею більшою, ніж речення, є складне синтаксичне ціле (ССЦ). Під час аналізу цієї одиниці в центрі уваги знаходяться види зв'язку та смислові відношення між їх частинами. Це також елементи структури тексту, а саме ССЦ можна вважати мікротекстом. Найбільш типовими є паралельний та ланцюговий зв'язок між одиницями в складному цілому, ці ж принципи організації характерні й для текстів, що складаються з декількох ССЦ. При паралельній побудові виразність може виникати у зв'язку з тим, що встановлення відношень між окремими реченнями, не визначених прямо лексично й граматично, справа читача, який змушений сприймати текст творчо, здогадуючись, чому автор описує об'єкти саме в такому порядку і які відношення між ними він хоче встановити. Виразність ланцюгового зв'язку може бути викликана тим, що, навпаки, відношення між явищами підкреслені, їх взаємозалежність акцентується, часто зустрічаються повтори, які самі по собі цікаві. Для досягнення експресивності структури тексту часто використовуються стилістичні фігури, значна частина яких пов'язана з особливим розташуванням мовного матеріалу в реченні або в ССЦ. Іноді весь текст може являти собою одну стилістичну фігуру в першу чергу період. Отже, складні синтаксичні цілі, будучи, як і речення, семантико-синтаксичними одиницями, слугують для вираження цілісних мислених одиниць. Разом із тим речення й ССЦ беруть участь у формуванні комунікативних одиниць. Як ми вже зазначали, з комунікативної точки зору вони виступають елементарними, простими висловлюваннями про предмет мовлення. Термін "висловлювання" має багатоманітне тлумачення. Передусім, поняття "висловлювання" співвідноситься з поняттям "речення". Речення кваліфікується як належне до конструктивного синтаксису, висловлювання - до комунікативного, тому з висловлюванням пов’язуються такі аспекти, як актуальне членування, набуття функцій повідомлення у словоформ, конструкцій, спеціально не призначених для цього"18. Далі, висловлювання мислиться як "одиниця членування мовлення-думки", котра, "як правило, вбирає більш як одне судження"39. І, нарешті, відоме дуже широке розуміння висловлювання: "Термін широко вживаний для означення будь-якого повідомлення, зробленого мовцем"30 , "іноді висловлювання являє собою одне слово... та... це може бути також і який-небудь роман на 600 сторінок або науковий трактат такого ж обсягу. Висловлювання - це повна семіологічна реакція"21. Гадаємо, традиція вживання терміна "висловлювання", навіть у таких різних смислах, свідчить про його комунікативну спрямованість. Можна погодитись і з тим, що обсяг висловлювання може бути різним - і реченням, і поєднанням речень типу ССЦ, і ще більш укрупненим утвором (але нами не поділяється точка зору про ототожнення понять "висловлювання" й "текст").

Литература:1. Акишина А.А. Структура целого текста. - М.: Прогресе, 1979. - С. 24. 2. Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции // Изв. AH CCCP. Сер. лит. и яз. - 1973. - Т. 32. - Вып.1. -С. 84-89. 3. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. - С. 383. 4. Багмут A. M. Семантика і інтонація в українській мові. - К.: Наук, думка, 1991. - С. 165; 5. Бернштейн С.И. Основные вопросы синтаксиса в освещении А.А.Шахматова // Изв. Отд. рус. яз. и словесности Академии наук. – Пг., 1922. - Т. 25. - С.43. 6. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. - Л.: Наука, 1984. - C. 17. 7. Борботько В.Г.Элементы теории дискурса. - Грозний, 1981. - С. 113. 8. Будагов Р.А. Человек и его язык . -2-е изд., расшир. - М.: Изд-во Моск. ун-та. - С. 150. 9. Важенина В.П. К вопросу об обучении связности письменной речи: Метаспектные связи "чтение - письмо" // Знаковые проблемы массовой коммуникации: Межвуз. сб. науч. тр. - Куйбышев, 1985. - С. 69 - 77. 10. Валгина П.С . Синтаксис современного русского языка. - М.: Просвещение, 1973. - С. 249. 11. Взаємодія усних і писемних стилів мови // Ред. М.М.Пилинський. -- К.: Наук, думка, 1982. - С, 179. 12. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис:підручник. - К.: Либідь, 1993. - С. 145-156. 13. Гальперин И.Р. Членимость текста // Уч. зап. Моск. гос. пед. ин-та иностр. яз. - М., 1978. - Вып. 125. - С. 26-36. 14. Георгиев Д. Режиссура газеты. - М.,1979. - С. 113. 15. Данеш Ф.,Гаузенблас К. К семантике основних синтаксических формаций // Грамматическое описание славянских языков: копцепция и методи. - М.:Наука, 1974. - С. 97. 16. Засурский Я.Н. Научно-техническая революция и журналистика // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10: Журналистика, 1971. - № 3. - С. 5. 17. Звегинцев В.А. О предмете и методе социолингвистики // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. - 1976. - Т. 35. - Вып. 4. - С. 319. 18. Зимняя И.А. Предметний анализ текста как предмета творення // Смысловое восприятие речевого сообщения (в условиях массовой коммуникации). - М.: Наука, 1976. - С. 57 - 64; 19. Иванченко Р.Г. Лингвистика текста й принципи оптимизации текста: Проблеми литературного рсдактирования на мате-риале украинской речевой практики: Автореф. дис. ... канд. филол. наук/Киев. ун-т им.Тараса Шевченко. - К., 1989 30 с.; 20. Приєднувальний зв’язок у синтаксичній одиниці спілкування //Наук. Зап. Житомир. пед. ін-ту. Сер.Лінгвістика. - 1959. - Т. 11. - С. 3-16; 21. Kapпов O.M. Про стилістичний ефект сполучень полікомпонентних єдностей з неоднорідним складом, ідентичних елементів // Мовознавство. - К., 1983. - № 5. - С. 32-39; 22. Кирпичникова Н.В. К изучению семантики сложного предложения современного русского языка: На материале бсссоюзных конструкций со значением мотивации // Вест. Моск. ун-та. Сер. 9. Филология. - 1987. - № 2. – С. 36; 23. Кожевникова К. Формирование содержания и синтаксис художественного текста // Синтаксис и стилистика. - М.: Наука, 1976. -С. 308 - 312. 24. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. - М.:Наука, 1980. - С. 86. 25. Комарова К.О. Алюзія як засібреалізації інформаційного та супровідного аспектів висловлювання // Мовознавство. - К., 1986. - №5. - С. 32-36; 26. Котюрова М.П. Об зкстралингвистических основаниях смысловой структуры научного текста. - Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1988. - С. 118-138. 27. Кузмич О.О. Функціональні особливості складних конструкцій з послідовною підрядністю // Мовознавство. - К., 1993. - № 6. - С. 61 65; 28. Ляпон М.В. Смысловая структура сложного предложения и текст: К типологии внутритекстовыхотношений. - М.: Наука, 1986. - С. 200; 29. Мамалига A.І. Галузі функціонально-комунікативного вивчення тексту // Вісн. Київ. ун-ту.Сер. Журналістика. - К., 1995. - Вип. 2. – С. 177 - 188. 30. Мамалига А.І. Рівні текстового виокремлення вставних і вставлених конструкцій: (На матеріалі газет) // Вісн. Київ. ун-ту, Сер. Журналістика.- 1997. - Вип. 4. - С. 239- 248. 31. Марузо Т. Словарь лингвистических терминов. - М.: Изд-во иностр. литр-ры, 1960. - С. 65. 32. Михайленко В.А. К вопросу о типах связи внутри сложного сиптаксического целого // Тульсен. гос. пед. ин-та. - 1976. - Вып. 13. – С. 15 - 23. 33. Моцлер А.А. Роль вставних конструкцій в організації одиниць комунікативно-інформаційного членування тексту // Мовознавство. - 1986. - № 6. - С.32-38; 34. Непийвода Н. Сучасний науково-технічний текст: Модернізація стилю // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку: 36. наук. праць. - Запоріжжя, 1996. - Ч. 2. - С. 119-122. 35. Одинцов В.В. Стилистика текста. - М.:Наука,1980. - С. 121 36. Реферовская Е.А. Лингвистические исследования структуры текста. - Л.: Наука, 1983. – С. 124. 37. Ринберг В.Л. Разновидности присоединительных конструкций в современных функциональных стилях // Журналістика: Преса,телебачення, радіо. - 1979. - Вип. 7. - С. 90. 38. Русанівський В.М. Поняття семантичного істилістичного інваріанта // Мовознавство. - К., 1981. - №3. - С. 17. 39. Севбо И.П. Об изучении структуры связного текста // Лингвистические исследования по общей и славянской типологии.- М.: Наука, 1966. - С. 16-32. 40. Серий Н.П. Многокомпонентные сложные предложения в украинских эпистолярных текстах // Язык: Этнокультурный и прагматический аспект. - Днепропетровск, 1988. - С. 44-48. 41. Серкова Н.И. К вопросу о внутреннем строении синтаксических единств // Вест. Моск. ун-та. Сер. Филология.- 1967. - №4. - С.29-36. 42. Серкова Н.И. Предпосылки членения текста на сверхфразовом уровне // Вопросы языкознания. - 1978. - № 3. - С. 75 - 82. 43. Сильман Т.И. Проблемы синтаксической стилистики. - М.:Наука,1967. – С.112. 44. Солганик Г.Я. Синтаксическая стилистика. -М.: Высш. шк., 1973. - С. 49. 45. Структура предложения в истории восточнославянских языков. - М.: Наука, 1983. - С. 142. 46. Сусов И.П. Коммуникативно-прагматическая лингвистика и ее единицы // Прагматика и семантика синтаксических единиц: Сб. науч. тр. Калининск. гос. ун-та. -Калинин, 1984. - С. 10. 47. Сучаснаукраїнська літературна мова - К.: Наукова думка, 1972. - Т. 3. Синтаксис. - С. 415. 48. Функциональная реализация системи языка. -Минск. 1983. - С. 122-138. 49. Шахматов А.А. Синтаксис русского языка.- Л.: Учпедгиз, 1941. - С. 29. 50. Шкарбан Т.М. Формально-граматична і стилістична структура складних конструкцій з однорідною супідрядністю // Мовознавство. - К., 1994. - № 1. - С. 30-34; 51. Явір В.І. Текстоутворюючі потенції деяких конструкцій у мові газети // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку. - Запоріжжя, 1996.Ч. 1. - С. 65 - 68.