Выводы: Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що вагома складова конкурентоспроможності національної економіки формується на макрорівні і кіль¬кісно та якісно характеризується основними макроекономічними показниками, ко¬трі відображають рівень соціально-економічного розвитку країни.
Конкуренція та конкурентні процеси стали рушійними елементами сучасного розвитку світового господарства. Наяв¬ність та створення конкурентних переваг є критичним для благоустрою країни. Наукові дослідження показали, що існує ряд проблем у формуванні єдиного понятійного апарату поняття конкурентоспроможності. Наявність множини наукових робіт свідчить про гостроту питання. Поширення набули концепції інноваційно-інтеграційного розвитку, що найбільш повно відповідають вимогам сьогодення. Важливим є питання вирішен¬ня проблеми заміщення економічних понять в описі тих чи інших процесів, що було спровоковано широкою вживаністю поняття. Ретельне вивчення питання конкурентоспроможнос¬ті та диференціації його похідних дає можливість більш точ¬но визначити сутність поняття, сформувати його понятійний апарат. Дане дослідження дозволило нам окреслити основні рівні конкурентоспроможності, визначити підходи в формуванні поняття. Нами була зроблена спроба вдосконалити понятійний апарат конкурентоспроможності, ввести трактування поняття конкурентності, що, сподіваємось, дозволить уникнути плута¬нини та ототожнення в визначенні економічних явищ та процесів у майбутньому.
Навіть у складний для країни 2009 рік - коли і економічна, і політична криза збіглися у часі, - уряд мав продемонструвати більшу послідовність у сво¬їй політиці. Відсутність чітких, реалістичних планів і дій уряду з подолання кризи, а також складнощі з ви¬конанням умов МВФ, безумовно, негативно вплинули на очікування бізнесу.
Спроби уряду покращити бізнес-клімат, щоб на¬дати поштовх розвитку малого і середнього бізнесу, не були вдалими. Підготовлені законодавчі ініціативи врешті не були схвалені парламентом країни. Позиції України в міжнародному рейтингу Всесвітнього банку «Doing Business 2010», показники якого також вхо¬дять до ІГК, практично не покращились. Україна по¬сідає 142-е місце (зі 183 країн) за простотою ведення бізнесу. Тому регуляторна гільйотина і досі є однією з ключових реформ, що необхідні країні.
Початок відновлення світової економіки створює передумови виходу України з кризи. Проте цього не¬достатньо для підвищення конкурентоспроможнос¬ті країни. Як показують результати оцінки ІГК, Украї¬ні насамперед потрібні дії, спрямовані на стабілізацію державних фінансів, оздоровлення банківської систе¬ми, спрощення системи регулювання і стимулюван¬ня конкуренції. Не вживши цих заходів, Україна буде програвати у гострій конкурентній боротьбі країнам, що винесуть потрібні уроки після кризи.
Доведено, що знаходження Україною «власного місця» у світовому господарстві на основі глобальної інтеграції корпорацій стає системним фактором розвитку національної економіки, однак не позбавлено інституціональних пасток через локалізацію позитивних ефектів глобалізації. Вихідним джерелом глобалізації є інтернаціоналізація, що дає змогу через організацію корпоративних структур створити своєрідний приватний сегмент у міжнародному економічному просторі, відокремитися та захиститися від негативного впливу світового ринку. Розвиток корпорацій у сучасній глобалізованій економіці відбувається за трьома взаємозв'язаними напрямами: інтеграція окремих підприємств, регіональна міжнародна інтеграція, створення наддержавних глобальних інститутів.
Досліджено інституційну забезпеченість глобальної інтеграції України, основою якої є міжнародні договори України. Встановлено, що неврегульованими залишаються питання законодавчого регулювання особливостей діяльності національних корпорацій у глобальному економічному просторі та глобальних корпорацій у національній економіці. Чинне законодавство, що характеризується фрагментарністю і суперечливістю окремих норм правового поля, не можна вважати задовільним, оскільки не забезпечується формування сприятливого інституціонального середовища. Унормування діяльності та розвитку корпоративного сектора забезпечено низкою законодавчих актів, що до сьогодні мають низькі регуляторні функції, зберігають значні суперечності між собою та міжнародним законодавством. Невідповідність методів панівного радикального лібералізму глобальним тенденціям зумовлює зростання ваги інституційного інструментарію та ролі держави в процесах поєднання, примирення інтересів державних, корпоративних, особистих і світового співтовариства в цілому.
Національна конкурентоспроможність визначається економічними, соціальними і політичними чинниками, а також інфраструктурою країни, її науковим потенціалом, рівнем освіченості населення, які забезпечують стабільне становище країни або її продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Основними конкурентними перевагами України є людські ресурси та створення нових технологій і наукоємних продуктів. Також значною перевагою країни є ресурсний потенціал України, зокрема мінеральні ресурси, які виступають конкурентоспроможними на світових ринках.
Підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках залежить від: сформованого відповідного внутрішнього конкурентного середовища, яке визначає рівень конкурентної боротьби між фірмами; лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, рівень якої залежить від кількості укладених двосторонніх угод з країнами-торговельними партнерами та участі України в роботі міжнародних і європейських організацій; формування інноваційної економіки, що, в свою чергу, підвищить конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світових товарних ринках.