Выводы: Висновки
За результатами роботи над проблемою політичних конфліктів ми можемо зробити наступні висновки.
Конфлікт є формою прояву протиріч з метою реалізації інтересів сторін конфлікту. Політичні конфлікти можуть мати як руйнівний, так і позитивний характер. У кожному конфлікті можна виділити такі складові, як предмет, учасники, умови протікання, мотиви сторін, їх ціль та позиції. Предмет конфлікту — це ті суперечності, заради вирішення яких сторони вступили в протиборство; проблема, що є основою конфлікту.
Важливе місце серед концепцій конфлікту займає загальна теорія конфлікту К. Боулдінга, соціологічна теорія Р. Дарендорфа, теорія переговорів Фішера, Юрі та ін.
Загалом основні причини політичних конфліктів можна поділити на об’єктивні та суб’єктивні.
Як позитивними так і негативними функціями політичних конфліктів є сигнальна, інформаційна, диференційна, динамічна, інтегруюча і дезінтегруюча, прогресивна і регресивна функції.
Політична криза є переломним станом політичної системи суспільства, який виражається у поглибленні і загостренні конфліктів. За об’єктами кризи виділяють урядову кризу, парламентську кризу, кризу режиму, кризу політичної системи.
Роль конфлікту – позитивна або негативна – в більшості випадків залежить від того, наскільки ефективно ним управляють та його регулюють.
Управління конфліктом — це врегулювання, розв’язання, придушення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій. Серед етапів управління конфліктом слід виділити інституціоналізацію, легітимізацію, структурування, ослаблення конфлікту. Існує п'ять головних способів вирішення конфлікту: ухилення, уникнення; згладжування, пристосування; примус (примушування), конкуренція; компроміс; вирішення, розв'язання проблеми.