Протести політичної революції

Содержание:Вступ 3 1. Поняття політичної революції 5 2. Основи теорії революції 12 3. Революційний потенціал сучасної України 19 Висновки 22 Список використаної літератури 25  

Вступление: Актуальність вивчення кризових ситуацій у політичній сфері суспільства зумовлена тим, що останні вважаються у політичній науці одними з найбільш небезпечних порушень функціонування суспільства як системи, можуть призвести до значного зниження рівня життя громадян тієї чи іншої держави і часто загрожувати їх життю. Це пояснюється насамперед тим, що політична криза не тільки послаблює, а часом і взагалі усуває такі важливі функції державної організації суспільства, як охорона законності, загострення існуючих та поява нових конфліктів. Подібно до політичного конфлікту, кризові ситуації, що належать навіть до невеликого рівня поширення у політичній системі і відносно низького ступеню інтенсивності, потенційно можуть переростати при наявності певних умов у значні порушення нормального функціонування даної системи, а оскільки остання відіграє вагому роль у інтеграції суспільства, то політичні кризи становлять значну небезпеку для нормального і повноцінного існування останнього. Затяжна економічна та політична криза загострила проблему розшарування суспільства, причому не лише у матеріальному, а й у духовному сенсі. Меншість, яка володіє багатством та владою, живе у своєму ізольованому світі і поступово втрачає зв’язок з народом, тому стала дедалі рідше зважати на інтереси більшості. Політичні партії, обслуговуючи здебільшого власні інтереси, згадують про «пересічних українців» переважно перед виборами. Така ситуація викликає в людей відчуття, що представницькі органи зневажають виявлену їм довіру, не виконують своїх функцій, порушують права свого електорату. Особливо це є характерним для нашої держави, де конфлікти між окремими гілками влади мають тенденцію переноситися на настрої пересічних громадян. Політична криза є феноменом відносно слабо вивченим у світовій та вітчизняній політичній науці. В результаті посилення явищ порушень функціонування політичної системи у всіх країнах світу викликане різними факторами сучасного цивілізаційного розвитку, політологами ставиться питання про заснування політичної кризології як окремої складової політичної науки. Метою роботи є висвітлення змісту основних теорій політичних революцій та вивчення становлення революційного потенціалу сучасної України. Завданнями дослідження є: - вивчення поняття політичних революцій; - аналіз теорій політичних революцій; - розгляд становлення революційного потенціалу сучасної України. Об’єктом дослідження є феномен політичної революції. Предметом дослідження є революційний потенціал сучасної України.

Выводы: Таким чином, основне завдання – оптимізація політичної діяльності суб'єктів. Політичні технології можуть розглядатися також як сукупність прийомів і процедур цілеспрямованої діяльності, що закріплюють черговість дій, виробляють певні алгоритми поведінки суб'єктів. Алгоритми – це своєрідна квінтесенція цілеспрямованої активності суб'єкта, наслідок раціоналізації, спрощення та стандартизації прийомів і процедур. Розглядаючи сутність політичних технологій, необхідно відокремити їх від механізмів, технік та засобів діяльності. Технології – це процес застосування технік, способів і прийомів взаємодії, це підсумок певної взаємодії цих прийомів діяльності, що має місце тоді, коли дії по досягненню цілей продемонстрували більш оптимальні й економічні способи розв’язання. Технології розглядаються також як форма політичної інженерії, що обумовлюється як властивостями діючого суб'єкта, так і ресурсами, і технічними компонентами, що використовуються. На нашу думку, не варто відкидати і контекст інформаційного суспільства щодо розгортання оксамитових революцій. Зміни в суспільній організації, використання ЗМІ, можливість формування громадської думки закордоном сприяла мирному перебігу подій. Громадянські ініціативи у державах на підготовчому етапі були головно спрямовані на захоплення ЗМІ. Тому, є сенс аби називати ці революції актами інформаційного суспільства. У сфері політичної влади постійно виникають різного роду спроби створення таких засобів взаємодії структур й інститутів влади, які за формальними ознаками технологічного удосконалення процесу, скажімо, узгодження галузевих інтересів, приховують засоби досягнення зовсім інших цілей (наприклад, прикриття приватного підприємництва чиновників). Тому політичні технології нерідко свідомо імітуються, за зовнішніми формами існують зовсім інші цілі та завдання. Політичні технології поширюються на всю сферу політичної влади і державного управління, тому вони містять у собі як легальні процеси застосування влади, так і нелегальні, що припускають застосування прийомів і процедур, прямо заборонених або невідповідних політичним традиціям (технології підривних акцій, тероризму, проведення фіктивних виборів, маніпулювання суспільною думкою). Політична криза є процесом та станом, що характеризується порушенням функціонування політичної системи та її окремих складових у процесі управління суспільством і включеною у діалектичне відношення між функціонуванням і розвитком згаданого системного утворення. Також кризові процеси можна визначити як ситуації загострення та відсутності компромісного рішення між політичними силами, що перебувають у стані конфлікту. Серед ознак кризових явищ у політиці, на нашу думку, слід виділити відносну раптовість їхнього виникнення, стан певного занепаду діяльності органів державної влади, існування загрози для існування останніх та суспільній стабільності, наявність утруднень щодо прийняття політичних рішень у такій ситуації. Кризові явища виконують як деструктивні, так і конструктивні функції у політичному житті, запроваджуючи нові і ефективніші способи управління суспільством, виявляючи політичні конфлікти, вдосконалюючи існуючі або проводячи перехід до нових форм політичного устрою. Структура політичної кризи як процесу часто залежить від конкретно-історичної ситуації та підходів науковців і переважно виявляється у наростанні, загостренні та появі тих чи інших наслідків кризових явищ. Щодо типології політичних криз, то серед дослідників переважає думка про те, що останні слід класифікувати згідно з елементами політичної системи. Методами дослідження політичних криз є переважно історичний, системний, а також ті що пов’язані з синергетикою, теоріями політичного конфлікту та революцій, циклічними концепціями історичного розвитку. Подальшого розвитку потребує вияснення проблеми співвідношення кризових ситуацій з явищами нестійкості та нестабільності політичної системи, розуміння криз у таких двох значеннях, як явищ занепаду і надзвичайної ситуації у політиці, детального аналізу набору методів щодо вивчення останніх. Крім того, важливим завданням у побудові загальної теорії політичної кризи є вияснення механізму переходу часткових кризових процесів у загальносистемні. Населення втратило довіру до людей, які висувають ідеї захисту довкілля, що, на нашу думку, є наслідком діяльності «зелених» партій, до яких ставляться так само, як і до будь яких інших партій, вважаючи, що їхньою метою є здобуття влади, а не захист природи. Однак цей рух ще не має того впливу у суспільстві, який він повинен мати і матиме через певний час, коли громадськість зрозуміє, що бездіяльність призведе до незворотних змін, які суттєво вплинуть на якість життя.

Литература: 1. Андрушків Б.М. Про кризу взаємовідносин у загальній теорії криз / Б.М. Андрушків, Н.Б. Кирич, І.П. Сівчук // Регіональна економіка. – 2008. – №1. – С.206-210. 2. Валева Е.Л. Болгарский вариант «нежной революции» / Е.Л. Валева, Е.Ф. Зудинов // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы. – М., 2001. – С. 176–181. 3. Вартанов Г. Засоби масової інформації. Короткий словник термінів і понять / Г. Вартанов ; за ред. проф. А. Чічановського. – К. : Грамота, 2005. – 64 с. 4. Гірник А., Бобро А. Конфлікти. Структура, ескалація, залагодження. – К.: Основи, 2004. – С. 45 - 68. 5. Гелей С.Д. Політологія: Навч. посіб. – 6-е вид., перероб. і доп / С.Д. Гелей, С.М. Рутар. – К. : Знання, 2007. – 309 с. 6. Горлач М.І. Політологія: наука про політику / М.І. Горлач, В.Г. Кремень. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 840 с. 7. Дащаківська О. Революція переходу (кінець 1980-х – початок 1990-х років) у суспільствах центрально-східної Європи / О. Дащаківська // Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Вип. 112/2010. Серія: Політологія. — Севастополь, 2010. – С. 97-101. 8. Дуцик Д. Політична журналістика / Д. Дуцик. – К. : Києво-Могилянська академія, 2005. – 138 с. 9. Зінько С. Роль новітніх медіа в акціях протесту на Близькому Сході / С. Зінько // Зовнішні справи: Суспільно-політичний журнал. – 2011. - № 5. 10. Клим І.М. Методологічні засади вивчення політичної кризи / І.М. Клим // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2009. - № 4. - С.161-165. 11. Ключник Р.М. Новітні соціально-політичні зрушення в арабських країн як прояв демократичного транзиту / Р.М. Ключник // Наукове видання Збірник наукових праць Гілея:науковий вісник. – 2011. - № 51. – С. 51 – 59. 12. Кокорський В.Ф. Арабські революції: перспективи демократизації в регіоні / В.Ф. Кокорський, К.Є. Смирнова // Наукове видання Збірник наукових праць Гілея:науковий вісник. – 2011. - № 48. С. 771-781. 13. Мацієвський Ю. Між функціоналізмом і нормативізмом: академічна політологія в Україні на поч. ХХІ ст. // Людина і політика. – 2004. –№ 5. – C. 61 – 69. 14. Оверчук О. Становлення сучасних рухів протесту в Україні / О. Оверчук // Сучасна українська політика. - 2010. - № 21. - С. 154-164. 15. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К. : Видавничий центр “Академія”, серія “Гаудеамус”, 2008. - 528 с. 16. Політологія: Підручник / За заг. ред. проф. Кременя В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків : Єдиноріг, 2001. – 604 с. 17. Політологічний енциклопедичний словник. За ред. Ю. С. Шемчушенка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – К.: Ґенеза, 2004. – С. 298. 18. Ревель Ж.-Ф. Відживлення демократії / Ж-Ф. Ревель. — К.: Критика, 2004. — 588 с. 19. Революция. Большой энциклопедический словарь / М. А. Прохоров (гл. ред.). — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Большая Российская энциклопедия. — СПб. : Коринт , 2004. — С. 1002. 20. Романюк О. Суспільно-політичні трансформації в новоутворених посткомуністичних країнах: спроба системного аналізу / О. Романюк // Людина і політика. — 2003. — №5. — С. 3-11 21. Сергеев В.М., Сергеев К.В. Механизм эволюции политической структуры общества : Социальные иерархии и социальные сети / В.М.Сергеев, К.В. Сергеев // Полис. – 2003. -№3. – С.6–13. 22. Фомічов А.Л. Стан та умови реалізації протестного потенціалу в Україні на сучасному етапі / А.Л. Фомічов // Наукове видання: Збірник наукових праць Гілея:науковий вісник. – 2011. - № 54. 23. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце XX века Текст / С. Хантингтон / Пер. с англ. - М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН). 2003. - 338 с. 24. Щедрова Г.П. “Основи політології”: Навчальний посібник / Г.П. Щедрова, Ф.В. Барановський, О.В. Новакова, Н.П. Пашина . – Луганськ : вид-во СНУ ім. В. Даля, 2005. - 170 с. 25. Worth R.F. How a Single Match Can Ignite a Revolution / New York Times. Електронний ресурс . – Режим доступу: http://www.nytimes .com/2 011 /0112 3/weekinreview/ 23 worth. html? src=twrhp