Основні етапи та напрямки розвитку комунікативної теорії

Содержание:Вступ 3 1. Основні етапи розвитку комунікативної теорії («підшкірна» та мінімального ефекту) 4 2. Нові напрямки комунікативної теорії по книжці «Конструктивна модель» В. Гемсона 7 Висновки 11 Список використаної літератури 13  

Вступление:Наприкінці XX – початку XXI ст. постійно зростає значення інформації та процесів комунікації. Ці зміни зачіпають більшість сфер діяльності людини, насамперед сферу її культурної діяльності. Це дає підстави говорити про актуалізацію всебічного дослідження комунікації як явища культурного простору. Всебічно розглядаючи різні визначення поняття «комунікація», нами зроблено висновок, що всі визначення комунікації не виключають одне одного, значення терміна не є взаємовиключними, кожне розглядає певний аспект цього феномена, уточнюючи та доповнюючи, даючи більш глибоке осягнення цього поняття. У сучасній науці виділяється кілька конкретно-наукових підходів до вивчення комунікації. По-перше, це різні підходи технократичного та інтеракціонного характеру. По-друге, в рамках інтеракціонізму вчені розділилися у вирішенні питання про те, як пояснити комунікацію – посиланнями на індивідуальну усвідомлену діяльність чи як похідну від соціальної структури. Дебати про комунікацію в подібних термінах займають одне з центральних місць у сучасній соціології, психології та культурології. У рамках саме цих наук складалися основні теоретико-методологічні підходи до вивчення комунікації і робилися різні спроби примирити об’єктивну структуру і суб’єктивну волю. Поява та розвиток новітніх технологій комунікації, технічних засобів спілкування зумовили формування нового культурного простору – масового суспільства. Дане суспільство характеризується наявністю специфічних засобів зв’язку – засобів масової комунікації. Бурхливий розвиток засобів масової комунікації в ХХ – XXI ст. призвів до зміни світосприйняття, трансформації, «дегуманізації» культури та мистецтва, формування нового віртуального світу спілкування. В цих умовах виникають нові теорії та концепції, які вивчають місце та роль масової комунікації в суспільстві.  

Выводы: Таким чином, комунікація – технічний процес обміну інформацією між двома і більше індивідами (або групами). Коли ми говоримо про комунікацію, нас перш за все цікавить те, як інформація передається. Поняття комунікація може вживатись у значенні: • соціальна комунікація спілкування між людьми та іншими соціальними суб’єктами; • зв'язок за допомогою технічних засобів; • певна система, за допомогою якої забезпечується сполучення між віддаленими об'єктами, наприклад: підземні комунікації, транспортні комунікації, каналізаційні комунікації Було виявлено, що метафорична назва «підшкірна» теорія комунікації пов’язана з тим, що в уяві ніби постає шприц, з допомогою якого вводять ідеї без опору публіки – публіка всьому вірить. Люди – як окремі атоми, суспільство – як сукупність ізольованих індивідів без будь-яких соціальних характеристик. Суть моделі мінімального ефекту полягає в тому, що люди пристосовують ЗМК до своїх потреб, а не ЗМК підкорюють собі людей. Прихильники цього підходу виходять з того, що люди вибірково сприймають інформацію, вибираючи ту, яка співпадає з їхньою думкою, і відкидають ту, яку вони не розділяють. Особливий характер масової комунікації випливає з того, що в рамках неї суспільство реалізує технологічні способи виробництва соціальних значень. Американський професор Вільям Гемсон вважає, що різні соціальні групи намагаються нав'язати суспільству свою модель інтерпретації тієї чи іншої події. В. Гемсон запропонував свою модель масової комунікації, назвавши її конструктивною. В ході дослідження було встановлено, що згідно з конструктивною моделлю В. Гемсона, масова комунікація здійснюється на двох рівнях: на культурному та когнітивному. Культурний рівень – це “пакування» повідомлень за допомогою метафор, фразеологізмів, крилатих виразів. Когнітивний рівень пов’язаний з суспільною думкою, на ньому відбувається пристосування отриманої інформації до життєвого досвіду, психологічних особливостей кожної людини. Взаємодія цих двох рівнів дає соціальне конструювання значення. Підкреслено важливу роль у цьому процесі фразеологізмів ідіоматичного характеру, зокрема у творенні символів, що конструюють фрейм (концептуальна структура відомостей, що втілює стереотипну ситуацію). Отже, аналізуючи перераховані теорії і підходи можна зробити висновки, що вивчення комунікації на даному етапі являє собою розгляд концепцій, які описують, пояснюють, оцінюють та узагальнюють процеси комунікації. Разом з тим у вітчизняній науці поки що не вироблено цілісного всеохоплюючого розуміння процесу комунікації, єдиної наукової системи. Для її побудови необхідно узагальнення тих знань про комунікацію, які мають у своєму розпорядженні культурологія, соціологія, психологія, природничі та технічні науки, що створюють емпіричну та теоретичну базу теорії комунікації.

Литература: 1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник. – К.: ВЦ «Академія», 2009. – 376 с. 2. Основы теории коммуникации: учебник / Под ред. проф. М.А. Василика. – М.: Гардарики, 2003. – 615 с. 3. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М.: Реал-бук, К.: Ваклер, 2001. – 656 с. 4. Селіванова О.О. Основи теорії мовної комунікації: Підручник / Рекомендовано МОНМС України. − Черкаси: Чабаненко Ю.А., 2011. − 350 с. 5. Семенюк О.А., Паращук В.Ю. Основи теорії мовної комунікації. – К.: Академія, 2010. – 240 с. 6. Шарков Ф.И. Основы теории коммуникации. – М.: ИД «Социальные отношения», Изд-во «Перспектива», 2003. – 248 с. 7. Яшенкова О.В. Основи теорії мовної комунікації. – К.: Академія, 2011. – 304 с.