Выводы: Отже, багатовіковий досвід розвитку світового мистецтва, кращі традиції національних літератур і культур уже давно максимально наблизили одне до одного такі поняття, як література та історія. Адже в ідеях, образах літературних творів знаходять відбиття практично всі суспільні та естетичні проблеми. Література тісно пов’язана з «народним духом» і є його безпосереднім емоційно-художнім виявленням.
А Кащенко – український письменник, автор численних прозових творів про героїку Запорозької Січі. Його перу належать оповідання – «Запорожська слава», «На руїнах Січі», «Мандрівка на пороги», у повістях «З Дніпра на Дунай», «Зруйноване гніздо» він показав трагічну долю козацтва після знищення Запорозької Січі. Створив галерею портретів національних героїв України у творах: «Над Кодацьким порогом» (Про гетьмана Івана Сулиму); «Гетьман Сагайдачний», «Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя».
Підсумовуючи зазначимо, що твердо вирішивши займатися літературною діяльністю, А. Кащенко розширює жанрові діапазони, пише історичні, соціально-психологічні, ліричні, сатиричні оповідання, драми, повісті, нариси, памфлети. Його твори друкувалися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Молода Україна», «Дніпрові хвилі», декламаторі «Розвага», збірці «З неволі», виходили окремими виданнями у Києві, Полтаві, Катеринославі, Петербурзі, Лейпцигу. У своїх творах він порушував соціальні проблеми: доля українців-переселенців на чужині, майбутнє українського народу, місце інтелігенції у суспільстві, її участь у громадсько-політичному русі (оповідання «Перерід», «Мрії і дійсність», «За що»; п’єса «Зоря нового життя»; повість «Зоряно»).
Було встановлено, що у повістях «З Дніпра на Дунай», «Зруйноване гніздо» показав трагічну долю запорозьких козаків після ліквідації Січі. Виступав з популярно-пізнавальними історичними творами («Запорозька слава», «На руїнах Січі», «Під Корсунем», «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове»), історико-краєзнавчими нарисами («Великий Луг Запорозький»), історичними портретами національних героїв України («Над Кодацьким порогом» – про гетьмана Івана Сулиму; «Гетьман Сагайдачний», «Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя»). Йому належить переклад українською мовою «Казки про рибалку та рибку» О. Пушкіна, на яку позитивно відгукнулася Олена Пчілка.
Історичні повісті А. Кащенка поділяються на дві групи залежно від ставлення письменника до свого творчого завдання. Якщо такі повісті як «Під Корсунем», «Борці за правду», «В запалі боротьби», «Зруйноване гніздо» – це серйозні історико-психологічні дослідження з досить глибокою розробкою художніх образів на основі розгорнутого сюжету, створюваного переважно творчою уявою, то є й інші, які мають в основному популяризаційний характер. Для читачів, добре обізнаних із зображеними в них історичними подіями, вони, можливо, й не становлять значного інтересу, але для дітей та підлітків, які з цими подіями знайомляться вперше, вони дуже цікаві.
Літературність цих повістей виявляється в легкій белетризації найбільш гідних уваги історичних сюжетів, добре знаних письменником із праць відомих українських учених. Сюди належать такі повісті як «Запорозька слава», «Над Кодацьким порогом», «З Дніпра на Дунай», «Славні побратими».
Дійсно, історична проза письменника за своєю природою романтико-героїчна, заснована на спробі відродження романтичних тенденцій. Це виявляється вже у відношенні до матеріалу історії, принципах відбору і висвітлення персонажів. Так, у повісті «Під Корсунем» (1913), як і в інших художніх творах А. Кащенка, наявні два плани – історико-епічний і фабульно-роматичний, поєднується історичний каркас і різновиди традиційних фабул. Природа їхньої взаємодії визначається авторським завданням показати народні характери, знаходження ними свого місця в житті, поєднання власної долі з долею народу, всієї України.
Ми виявили, що своєрідним підсумком багаторічної натхненної праці митця і дослідника стала ґрунтовна, «написана для народу» історія українського козацтва – «Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове» (1916 р.). Цей твір став творчою вершиною його історичної публіцистики. Книжка вийшла трьома виданнями (1917, 1918, 1919). Звичайно, письменник був добре знайомий з «Історією запорозьких козаків» Д. Яворницького, «Історією України-Руси» М. Грушевського, монографіями А. Скальковського, В. Антоновича та М. Костомарова, але він не ставив собі за мету написати книгу з історії козацтва, а белетризований, розрахований на масового читача художній твір, який би сприяв образному сприйманню історії Запорозької Січі від самого її початку до ганебного знищення царським урядом та долею козацтва після її руйнування. Паралельно з історичними фактами у його творі дуже вдало введено народний фольклор.
Отже, у творчості митця можна найчастіше виокремити наскрізні образи, магістральні проблемно-тематичні комплекси, що проходять через усе його життя і концентрують ідейно-естетичний сенс оповіді. Для Кащенка таким життєвим центром завжди був і лишився високий образний комплекс України, її історичної долі, розгортання її від минулого до шляхів у майбуття. Найбезпосередніше, до того ж – органічне втілення знаходить ця думка-пристрасть у звертанні до Дніпра – вічної ріки вічного народу, що живе на її берегах, Січі – вічної слави народу, Великого Лугу Запорозького.
Історична проза А. Кащенка і сьогодні, так як і за життя письменника, не втрачає популярності, включає читача в рух часу, в історичне середовище, розкриває спадкоємний зв’язок поколінь, спрямовує в майбутнє.