Історія тевтонського ордену

Содержание:Вступ 3 Розділ І Передумови заснування Німецького Ордену та початковий період його діяльності (1189-1230 рр.). 5 1.1. Причини та передумови появи Німецького Ордену як складової частини системи духовно-рицарських орденів. 5 1.2. Заснування Німецького Ордену та його внутрішня структура 6 1.3. Зростання могутності Німецького ордену на початковому етапі його діяльності 9 Розділ ІІ Створення держави Німецького Ордену в Пруссії та Прибалтиці та її розквіт (1230-1410 рр.). 13 2.1. Початок військової діяльності Німецького ордену в Прибалтійському регіоні. Поглинення Ордену мечоносців та Добжинського Ордену. 13 2.2. Протистояння Німецького Ордену з Руськими князівствами та Литовською державою. Посилення орденської держави. 14 2.3. Початок занепаду Німецького Ордену. Битва під Грюнвальдом. 22 Розділ ІІІ Занепад Німецького Ордену та його трансформація в світську державу (1410-середина XVI ст.). 26 3.1. Занепад держави Німецького Ордену в XV-на початку XVI ст. 26 3.2. Ліквідація держави Лівонського Ордену. 31 Висновки 33 Список використаних джерел та літератури 36

Вступление:Феноменальне явище хрестових походів в Палестину не лише сприяло взаємному культурному обміну між сходом та європейскими державами, але й покликали до життя такі унікальні військово-політичні утворення як духовно-рицарські ордени. Ці утворення пройшли в своєму розвитку кожен свій унікальний шлях. Деякі з них, як наприклад іоанніти процвітають і на сьогоднішній день, над деякими була вчинена кривава розправа, як над орденом тамплієрів. Але жоден з цих орденів не зміг створити таке могутнє державне утворення як Німецький Орден. Він зміг проявити свої військові здібності в багатьох регіонах і врешті-решт розпочав розбудову своєї держави в Пруссії та Прибалтиці. Не без втрат, потрясінь та трансформацій Німецький Орден пережив епоху середньовіччя та був трансформований в світську державу в XVI ст. Актуальність дослідження історії Німецького Ордену зумовлена тим вкладом в світову історію, яку внесла ця організація. Тривалий час орденська держава була наймогутнішою в Східній Європі та Прибалтиці, військове мистецтво рицарів-хрестоносців не знало собі рівних, поєднання духовного та світського в державному управлінні породило унікальний симбіоз цих елементів, світова культура і особливо регіон базування Ордену були збагачені мілітарною рицарською культурою тих часів. Вивчення історії розвитку Німецького Ордену дозволить визначити причини його виникнення, шляхи подальшої еволюції та фактори, що призвели до його загибелі. Завданням даної роботи є висвітлення в хронологічному порядку історії Німецького Ордену від часу заснування до часу його ліквідації. Серед іншого необхідно висвітлити передумови, які призвели до виникнення Ордену, охарактеризувати початковий етап його діяльності, охарактеризувати його внутрішню структуру. Також потрібно виявити фактори, які стимулювали Орден до переведення своєї діяльності в Пруссію та Прибалтику, визначити вплив політики великих магістрів на процес зміцнення Ордену в нових умовах існування. Важливим завданням є висвітлення завойовницької політики Ордену, його взаємовідносин з сусідніми державами, зокрема з Литвою, Польщею, руськими князівствами, Німецькою імперією. Варто визначити період, коли розпочалась внутрішня стагнація орденської державності і до яких наслідків вона привела. При цьому необхідно звернути увагу як на зовнішні, так і на внутрішні фактори цього процесу. Нарешті варто розглянути останній період існування Ордену, поступове перетворення його на світську державу, спроби проведення оздоровчих реформ, і процедуру ліквідації Німецького Ордену та його Лівонської гілки. Джерельну базу даного дослідження складають такі наративні джерела як «Хроніка землі Прусської» Петра з Дусбурга, яккий досить детально висвітлив історію Ордену. «Хроніка землі Прусської» Петра з Дусбурга охоплює період від заснування Ордену до 1330 р. У ній знайшли висвітлення, поряд з історією Ордену, найдавніша історія, релігія, звичаї й культура прусів. Тому вона є важливим джерелом до історії древньої Пруссії. Також важливим джерелом є «Хроніка Лі-вонії» Генріха Латвійського, яка приділяє велику увагу військовій діяльності Ордену в Прибалтиці. Польський хроніст Ян Длугош в своїй праці висвітлив процес взаємовідносин між Литвою, Польщею та Німецьким Орденом. Також в дослідженні використані руські джерела щодо відносин Ордену з руськими князівствами. Проблема вивчення історії Німецького Ордену завжди приваблювала дослідників. Серед російських дослідників дану проблему вивчали Є. Чешіхін, В. Пашуто, А. Андрєєв та ін. . Серед європейських вчених історію Німецького Ордену досліджували Е. Машке, Х. Бокман та ін. . Також важливий вклад в вивчення проблеми внесли білоруські та литовські історики . В цілому, незважаючи на значний науковий доробок, тема історії Німецького Ордену є недостатньо розробленою і тому існує простір для подальших наукових розробок з даної тематики.

Выводы:Хрестові походи ХІ-ХІІІ ст. породили таке унікальне явище як духовно-рицарські ордени в яких дух аскетичного монаха був поєднаний з духом середньовічного рицаря. Початковою метою таких орденів був захист паломників які прибували в Святу землю та захист від невірних самих святих місць. Німецький Орден виник в часи першого хрестового походу і об’єднав в своїх рядах в основному вихідців з німецьких земель. Цьому Ордену судилось в своєму розвитку пройти тривалий шлях еволюції від типового духовно-рицарського ордену до світської держави на території Пруссії. На першому етапі своєї діяльності в 1189-1230 рр. він брав активну участь в бойових діях на території Палестини і завдяки впливовим покровителям зміцнював та розширював свої земельні володіння в Європі. Незабаром для нього стало характерним прагнення до створення власної територіальної держави. Особливо ця тенденція посилилась після невдач хрестоносців в боротьбі з мусульманами на Святій землі. На початку ХІІІ ст. завдяки зусиллям великого магістра Германа фон Зальце Орден розвинув активну діяльність в цьому напрямку. Але перша спроба закріпитись на території Угорського королівства в Трансільванії була невдалою. Після цього Німецький Орден перебазувався в Пруссію та Прибалтику де під гаслом християнізації місцевих племен розпочав активні завойовницькі акції. Саме на нових землях Німецький Орден зумів міцно закріпитись і створити потужне державне утворення. 1230-1410 рр. були часами злету могутності Німецького Ордену. Вони не тільки підкорили прусів та частину прибалтійських племен, приєднали до себе орден мечоносців та Добжинський орден але й почали загрожувати своїм сусідам особливо Польщі, Литві та руським князівствам. Боротьба з останніми закінчилась для Ордену поразкою рицарів в битві на Чудському озері, що зупинило експансію Ордену на руські землі. Яблуком розбрату між Німецьким Орденом та Польщею й Литвою державами стало Помор’я та Жемайтія. Процес боротьби за ці землі був досить тривалим та виснажливим. Поступово всі інституції Ордену були переміщені на нові землі, столицею стало місто Марієнбург. В 1331-1335 рр. в часи правління великого магістра Лютера Браунгшвейгського Орден досяг піку своєї могутності. Але цей же період став початком його занепаду. Зближення Литви та Польщі заклало підвалини поразки орденської держави на зовнішньополітичній арені. Внутрішня опозиція з боку міст та інших станів держави підточували його внутрішню стабільність. Ідеал рицарського аскетизму, який був популярний в середньовіччя поступово відходив на другий план, що позбавляло Німецький Орден ідеологічного підгрнутя. Переломним моментом в історії Німецького Ордену стала битва під Грюнвальдом 15 липня 1410 р. в якій рицарі були розгромлені об’єднаними військами Литви та Польщі. І хоча орденська держава зуміла відстояти свою самостійність, вона вступила в період поступового занепаду. Спроби великого магістра Генріха фон Плауена шляхом реформ залучити до управління державою інші суспільні стани крім рицарства зазнали поразки. Внутрішня опозиція с кожним роком все більше набирала сили, що призвело в 1466 р. до відділення західної частини держави і перехід її під владу польського короля. З того часу історія Ордену була фактично боротьбою за виживання його як держави. Великі магістри змушені були визнати себе васалами Польщі, але не полишали надії відродити минулу славу Ордену. Одним із шляхів досягнення цієї мети було запрошення до керівництва Ордену представників впливових німецьких династій. Першим на посаді великого магістра опинився Фрідріх Саксонський а потім Альбрехт Бранденбурзький. Але ослаблена Німецька імперія та папство вже не могли надати Ордену дієвої підтримки. Натомість правління німецьких династів призвело до значного впливу на структуру та керівництво Ордену світських елементів. Ідея збереження духовно-рицарської суті держави зустрічала все менше прихильників. З агонією Ордену покінчив Албрехт Бранденбурзький в 1525 р. Він оголосив себе герцогом Пруссії, визнав сюзеренітет польського короля та прийняв лютеранство. Таким чином, Німецький Орден як державне утворення було ліквідоване і перетворено на світську державу. Така ж доля чекала й Лівонський орден – прибалтійську гілку Німецького Ордену. Для Лівонського Ордену головним зовнішньополітичним суперником стала Московія, яка претендувала на Прибалтійський регіон. Це змусило магістрів Ордену орієнтуватись на Литву, укласти з нею союз та визнати її протекторат. Зіткнення інтересів Литви та Московії в Прибалтиці стало причиною розв’язання в 1558 р. Лівонської війни. Вже на першому її етапі війська Лівонського Ордену були розгромлені. Великий магістр Готтард фон Кеттлер змушений був розпустити Орден, оголосити себе світським герцогом Курляндії і стати васалом великого князя литовського. Таким чином на середину XVI ст. всі державні утворення пов’язані з діяльністю Німецього Ордену були ліквідовані. Вони не мали перспектив на існування в умовах церковного розколу в Європі, відмирання рицарства як стану та виходу на суспільну арену нових суспільно-політичних сил. Проте діяльність Німецького Ордену не пройшла безслідно. Він вніс великий вклад в культурний розвиток Німеччини та Прибалтійського регіону. Саме на основі колишніх орденських земель почалось об’єднання Німеччини в ХІХ ст. та створення модерної німецької нації.

Литература:1. Генрих Латвийский. Хроника Ливонии. – М-Л., 1938. – 352 с. 2. Матузова В.И., Назарова Е.Л. Крестоносцы и Русь. Конец XII-1270 гг.: тескты, перевод, коментарий. – М., 2002. – 447 с. 3. Петр из Дусбурга. Хроника земли Прус ской. – М., 1997. – 384 с. 4. «Хроника земли Прусской Петра из Дусбурга» // Вопросы истории. – 1986. - № 7. – С. 63-75. 5. Ян Длугош. Грюнавльдская битва. – М., 1962. – 214 с. 6. Андреев А. Монашеские ордена – М., 2001. – 400 с. 7. Бокман Х. Немецкий орден. Двенадцать глав из истории. – М., 2004. – 273 с. 8. Герье В. Западное монашество и папство. – М., 1913. – 334 с. 9. Гудавичюс Э. Истоия Литвы с древнейших времен до 1569 г. – М., 2005. – 680 с. 10. История Латвийской ССР. – Рига, 1952. – Т. 1. – 661 с. 11. История Польши. – М., 1954. – Т. 1. – 583 с. 12. Карсавин Л.П. Монашество в средние века. – М., 1992. – 191 с. 13. Кирсанова Т.И. Соціально-экономическое положение Тевтонского ордена второй половины XIV-первой половины XV вв. – М., 1966. – 20 с. 14. Крауцэвич А.К. Теутонскі орден: Ад Ерусаліма да Грунвальда. – Мінск, 1993. – 47 с. 15. Лавринович К.К. Орден крестоносцев в Пруссии. – Калининград, 1991. – 43 с. 16. Масан А.Н. Город в государстве Тевтонского ордена в ХІІІ – первой половине XV в. – М., 1989. – 24 с. 17. Машке Э. Немецкий орден. – СПб., 2003. – 256 с. 18. Пашуто В.Т. Борьба Прусского народа за независимость // История СССР. – 1958. - № 6. – С. 63-69. 19. Пашуто В.Т. Александр Невский. – М., 1974. – 160 с. 20. Пашуто В.Т. Образование Литовского государства. – М., 1959. – 531 с. 21. Трусман Г. Введение христианства в Лифляндии. – СПб., 1884. – 442 с. 22. Чешихин Е. История Ливонии. – Рига, 1884. – Т. 1. – 394 с.