Олександр Довженко в контексти Української літератури

Вступление:Кажуть, є твори й автори, які знову і знову викликають до себе інтерес. До таких належить Олександр Петрович Довженко. Ми вважаємо, що слід поновити інтерес до творчості цього автора, який здійснив переворот у кіномистецтві, адже український поет екрану займає в російському радянському кінематографі найважливіше місце серед інших діячів пожовтневого кінематографічного руху. Саме цим, як ми вважаємо, й обумовлена актуальність нашого дослідження. Твори Олександра Довженка навіть під час пожовтневого кінематографічного руху 20-х років відрізнялися від робіт інших авторів, вони надали чіткішого забарвлення футуристській та формалістичній лінії мистецтва. Але в другому колі своєї творчості, Довженко виділяється на тлі інших авторів німої епохи. Його творчий шлях закінчився саме тоді, коли почався новий етап творчості молодих авторів інтимного реалізму. В той час, коли молоді стартували, творчість Довженка наближалась до свого завершення. Вчинивши бунт проти принизливого колективістського погляду Сталіна, він залишився вірним своєму баченню драми індивіда в колективному оточенні, поставивши питання: чому період принципового колективізму, втілений у точці зору однієї людини, тривав так довго, доки не залишив пустку в душі людини та пізнанні людства? Принижений і позбавлений можливості творити, проте напрочуд своєрідний у своїх картинах цього періоду, Олександр Довженко робив свою присутність у кінематографі досить вражаючою навіть тоді, коли був змушений змінювати чи скорочувати якийсь твір, аби той зміг вчасно вийти на екран. Об’єктом дослідження є творчість О.Довженка в контексті української літератури, а предметом – кінематографічне втілення його літературних творів. Мета дослідження – розглянути творчість О.Довженка в контексті вітчизняної та світової художньої та кінематографічної думки. Мета дослідження обумовила його задачі: 1) розглянути тематику творчості О.Довженка; 2) висвітлити оцінки критиками творчості письменника та кінематографіста; 3) розглянути кіноповісті митця; 4) визначити своєрідність кіноповістей та фільмів О.Довженка. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та літератури. У Вступі обґрунтовано доцільність вибору теми дослідження, окреслено її актуальність, визначено мету й завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, його мету та задачі. Наводяться дані про структуру роботи.

Выводы:О.Довженко увійшов в історію вітчизняної і світової художньої думки як самобутній поет екрана і слова, поєднав у собі талант режисера і письменника, своєю феноменальною творчістю він збагатив ці два види мистецтва – словесного і візуального, відкрив нові, досі не знані можливості в пізнанні і відображенні динаміки нашого життя. Довженко створив 14 різних фільмів, 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, 2 п’єси, понад 30 оповідань і новел, писав публіцистичні статті та аналітичні праці щодо питань кіномистецтва, живопису, архітектури Визначальними у кіноповістях Довженка були прославлення людини, якою вона є і, головне, якою повинна бути, а також зромантизоване минуле, уміння поєднувати сьогодення, минуле і майбутнє, близьке і далеке, оспівувати природу, досить часте введення у сюжет прекрасних українських пісень. Перелік новацій Довженка немалий. О. Довженко справді служив своєму народові непересічним талантом, служив чесно, отримуючи від життя не лише лаври, а здебільшого терни, але його духовним заповітом було й залишилося одне: “Життя таке коротке. Поспішайте творити добро”. Оглядаючи творчий доробок геніального майстра, великого романтика й поета, щоразу неодмінно навертаєшся до думки: де ж витоки того світу краси і гармонії, що таким чистим світлом, мудрим і невмирущим, постає зі сторінок його творів? Що ж саме могло запасти в душу і підкорити серця цивілізованого світу, коли роботи митця визнавалися неперевершеними? Висновки можуть бути надзвичайно простими. Та й підказку на них дає сам О.Довженко. Віддана й щира любов до своєї землі, своєї батьківщини, свого роду й народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого — ось ті орієнтири, що виводять на правильну відповідь, пояснюючи невмирущість і одвічну магію його творчості. О.Довженко опоетизовував світ і намагався життям своїм не порушувати природну красу і гармонію, а примножувати її де б то не було і яким би то не було чином. Мабуть, ніхто краще й проникливіше не сказав про той оберіг чистої духовної й емоційної пам’яті, про звичайну сільську хату, яку ніби «ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом», про дитинство, яке минуло серед неповторних краєвидів, про людей, які були наче органічним доповненням казкової природи. В одному з ліричних відступів у «Зачарованій Десні» письменник так казав про той незабутній період життя: «Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатинки і посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства. Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний». О.Довженко вважав, що людина, яка не любить природу, не розуміє її, — не може стати справжнім митцем. Ота благоговійність і, головне, сприйняття людини в органічному єднанні з нею, як одного цілого, безсумнівно, знайшли своє талановите відображення в усіх художніх творах митця — від оповідань до фільмів. «Жили ми в повній гармонії з силами природи, зимою мерзли, літом смажилися на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя». І основний стрижень тієї природи — своєрідний символ, ріка життя, зачарована Десна. «Благословенна будь, моя незаймана дівиця Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, що ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах». Саме його надчутливість дозволила створити опоетизовану симфонію драматичних часів, коли, здавалося, потрясаються основи буття. Відомо, як греки надзвичайно ревно ставилися до своєї легендарної історії, але після смерті О.Довженка вони шанобливо назвали його Гомером ХХ століття. У своїх художніх сповідях митець наближається до найкращих традицій української народної творчості: ліризм, емоційність, філософська заглибленість думки, романтична піднесеність і патетична пристрасність насичують і струмують у кожному слові чи кадрі художника. Змальовуючи своїх предків, О.Довженко через своїх рідних мовби відтворює колективний образ всього народу. Ці високі узагальнення проступають навіть через такі деталі, як руки прадіда Тараса, які «нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро». Чи ж не звідси витоки того заклику-звернення до своїх учнів — «усе життя грати етюд на інтелігентність»? І чи не саме це так магічно приваблює людей у його творчості? Інша іпостась художнього оспівування митця — праця. Просто і ненав’язливо виступає означена тема в роботах О.Довженка, але своєю внутрішньою величчю ця стихія творення заворожує, ще і ще раз підтверджуючи віковий історичний висновок про те, що основним моральним і естетичним критерієм для народу є праця. Вона вивершує і визначає все найпрекрасніше на нашій землі. «Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті». Звернення до простих і святих понять, чесне й проникливе осмислення їх роблять автора філософом, володарем дум, людиною середини ХХ століття, що уособлює собою радощі й болі свого часу і свого народу. При зверненні до безсмертної творчості митця переконуємося у цьому постійно.

Литература:1. Бабишкін О. Олександр Довженко – публіцист. К., ”Радянський письменник”, 1989. 2. Барабаш Ю. Довженко. – М.: Политиздат, 1968. 3. Барабаш Ю. Чисте золото правди. К., ”Радянський письменник”, 1962. 4. Білодід І.К. Мова творів Олександра Довженка. – К.: Веселка, 1959. 5. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Дніпро, 1994. 6. Гончар О. До портрета митця. – У зб. Олександр Довженко. Спогади і статті. – К.: Политиздат, 1959. 7. Гончар О. Письменницькі роздуми. – К.: Українська думка, 1980. 8. Довженко О. Зачарована Десна. Україна в огні. Щоденник. – К.: Стрім, 1995. 9. Довженко О. Щоденник. К., ”Радянський письменник”, 1976. 10. Довженко О.П. Кіноповісті. Щоденник // О. П. Довженко. Твори: у 5-ти т. – Т.5. – К.: Наукова думка, 1986. 11. Зелінський К. До портрета митця. – У зб. Олександр Довженко. Спогади і статті. – К.: Наукова думка, 1959. 12. Історія української літератури ХХ ст. У двох книгах / За ред. чл.-кор. НАН України В. Г. Дончики. – К.: Либідь, 1998. 13. Коба О. Олександр Довженко. - К.: ”Радянський письменник”, 1979. 14. Коба С.Л. Олександр Довженко (До 90-річчя з дня народження О. П. Довженка) // Літературна газета. – 1984. – 5 вересня. 15. Коваленко М., Мішурін О. Син зачарованої Десни. Спогади і статті. К., ”Радянський письменник”, 1984. 16. Корогодський Р. Довженко в полоні. Розвідки та есеї про майстра. – К.: Гелікон, 2000. 17. Кудін В.О. Філософська поетіка О.П. Довженка. Трибуна лектора, № 9, 1998. С. 19—27. 18. Куценко М.В. Болить у мене серце день і ніч // Література України. – 1989. – 2 лютого. – С.6. 19. Куценко М.В. Сторінки життя і творчості О. П. Довженко. – К.: Дніпро, 1975. 20. Маланюк Є. Книга спостережень: Статті про літературу. – К.: Либідь, 1997. 21. Медвідь Н. Національна своєрідність психологізму О. П. Довженка // Українська мова і література в школі. – 1999. - №1. – С.34-36. 22. Олександр Довженко. – К.: Веселка, 1995. 23. Підсуха О. Творчість Довженка // Дніпро. – 1988. - №10. – С.84. 24. Плачинда С.П. Олександр Довженко. – К.: Молодь, 1980. 25. Плачинда С.П. Олександр Довженко: Біографічний роман. – К.: Дніпро, 1980. 26. Поляруш О. Олександр Довженко і фольклор. – К.: Молодь, 1988. 27. Рильський М. Статті про літературу. – К.: Наукова думка, 1980. 28. Рильський М.Т. Про людину, для людини. – К.: Радянський письменник, 1962. 29. Семенчук І. Життєопис Олександра Довженка. – К.: Гелікон, 1991. 30. Смолич Ю. Літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1993. 31. Степанишин Б.I. Дивосвіт Олександра Довженка: До 100-річчя від дня народження: літературно-критичний нарис. — К: Всеукраїнське товариство “Просвіта”, 1994. 32. Цимбалістий Б. Родина і душа народу // Українська душа. – К.: Наукова думка, 1992. 33. Шарварюк О. Гангрена уяви, або дещо про внутрішній розбрат О. Довженка // Київ, - 2002. - №9. – С. 153.