Выводы: Цінність історії розвитку інституту приватного підприємництва полягає в тому, що ми можемо аналізувати рішення тогочасної влади і бачити всі позитивні і негативні наслідки таких рішень. Для того щоб застосувати набутий протягом століть досвід ведення господарства та формування економіки. Адже, хто не знає минулого, не створить майбутнього.
На сьогодні в Україні приватні підприємства становлять велику частину загальної кількості господарюючих суб’єктів, заснованих на приватній власності фізичних та юридичних осіб, оскільки ця форма господарювання є зручною з багатьох точок зору, в першу чергу, через відсутність вимог щодо мінімального розміру статутного фонду, а також через можливість здійснення одноосібного керівництва і управління такою юридичною особою, адже законодавство не містить вимог щодо обов’язкового створення в приватному підприємстві виконавчого та інших органів, як це вимагається, наприклад, в товаристві з обмеженою відповідальністю. Але в той же час спірною залишається велика кількість питань, пов’язаних зі створенням, порядком формування майна, а також специфікою устрою приватного підприємства. Прийняття нових Цивільного та Господарського кодексів України, на жаль, так остаточно і не вирішило питання щодо правового становища цієї господарюючої одиниці.
Проведене дослідження правового статусу приватного підприємства як суб’єкта господарювання та одержані на його основі результати спрямовані на вдосконалення законодавства і сприяють вирішенню наукової задачі, що виявляється в доопрацюванні правового статусу приватного підприємства як суб’єкта господарювання, його господарської компетенції та відповідальності на сучасному етапі становлення ринкової економіки.
Для законодавства характерне багатоваріантне використання терміну “підприємство”. Головною причиною цього є той факт, що в категорії “підприємство” знайшло концентрований вираз складне економічне явище, пов’язане з здійсненням самостійної господарської діяльності. Тому обґрунтованою є позиція вчених, які визнають економічне походження терміну “підприємство” (О.Камінка, С.Ландкоф, В. Яковлєва, Т. Кашаніна та ін.), що не веде до відмови від розгляду підприємства в якості правового феномену. Економічний розгляд приватного підприємства як господарської одиниці переломлюється в юриспруденції у вигляді проблеми визнання приватного підприємства юридичною особою (суб’єктом права).
Приватне підприємство – це господарська організація, реально існуюче соціальне утворення, суб’єкт права, що має особливі економічні і соціальні функції в економічній системі, а саме функції колективного товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах.
Приватне підприємство є господарсько-правовою формою взаємодії приватних (особистих) інтересів засновників і публічних (суспільних) інтересів держави шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Визначення “приватне”, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у цьому разі одночасно є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.
Приватне підприємство згадується тільки в Господарському кодексі. Так, приватним є підприємство, що діє:
- на основі приватної власності одного або декількох громадян та його (їх) праці або з використанням найманої праці;
- на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи.
Отже, засновниками ПП можуть бути або тільки фізичні особи, або тільки одна юридична особа. Коли ПП буде створюватись декількома фізичними особами, то воно вважатиметься корпоративним підприємством. Це значить, що статутний капітал буде розділений на частки (частка кожного засновника визначається у статуті). Однак, це все одно не надає приватному підприємству статусу господарського товариства.
Отже, одна з переваг ПП – засновник має можливість визначити розмір статутного капіталу на власний розсуд.
Недоліком є те, що порядок створення і діяльності ПП окремим законом не врегульований, тому доводиться користуватися загальними нормами ЦК та ГК України. Конкретні питання діяльності ПП (розподіл дивідендів та ін.) треба детально прописати в статуті, формулювання повинні бути чіткі та недвозначні.
Правовий статус приватного підприємства певного виду обумовлений перш за все майновим режимом майна підприємства. При цьому сама форма власності – приватна, колективна чи державна не повинна мати визначального впливу на правовий статус підприємства. Значно важливішою є наявність чи відсутність у приватного підприємства повного обсягу прав на закріплене за ним майно
На правовий статус приватного підприємства крім правового режиму майна впливає спосіб утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства. Так, унітарні підприємства засновуються одним засновником, який безпосередньо керує підприємством, затверджує його статут, формує трудовий колектив, привласнює прибуток, реорганізує та ліквідує підприємство. На відміну від унітарних підприємств, правовий статус корпоративних підприємств передбачає заснування їх декількома засновниками за спільним рішенням на основі об’єднаного майна та/або підприємницької чи трудової діяльності, їх спільного управління справами на основі корпоративних прав та сумісний розподіл доходів і ризиків приватного підприємства.
Оптимізація правового статусу приватного підприємств має відбуватися з врахуванням обсягу прав підприємства щодо майна, на базі якої воно функціонує, характеру його діяльності, способу утворення, складу та статусу учасників тощо шляхом забезпечення уніфікації організаційно-правових форм господарювання, публічності відомостей державної реєстрації та результатів фінансово-господарської діяльності, захисту прав дочірніх приватних підприємств та кредиторів підприємств-невласників, індивідуальних інтересів у корпоративних підприємствах та узгодження публічних і приватних інтересів щодо таких суб'єктів господарювання як державні та комунальні підприємства.
Насамкінець, беззаперечним залишається той факт, що приватні підприємства як унітарного, так і корпоративного типу на сьогодні для багатьох є зручною формою господарювання, а отже потребують детальної законодавчої регламентації їх діяльності з метою уникнення багатьох проблем, викликаних відсутністю законодавчої бази для здійснення такої діяльності.
Вдосконалення правового становища приватних підприємств з метою забезпечення збалансованого врахування як приватних, так і публічних інтересів учасників господарських відносин потребує більш детального врегулювання статусу приватних підприємств в Господарському Кодексі України.