Українське націонльне відродження (кінець XVIII – XIX ст.)

Содержание:Вступ 3 1. Причини, суть та основні етапи українського національного відродження 5 2. Український національний рух у першій половині XIX ст. 9 3. Національне і суспільно-політичне життя в Україні в другій половині XIX ст. 17 Висновки 24 Список використаної літератури 26  

Вступление:Національне відродження як поняття окреслює процес набуття етносом таких якісних рис, які дозволяють йому усвідомити себе нацією, дійовою особою історії й сучасного світу. Воно було характерним для тих етнічних спільнот, які в попередні часи втратили власну державність і самостійне національне життя взагалі. За власне відродження, починаючи з межі XVIII-XIX ст., так чи інакше боролись усі слов'янські народи, за винятком хіба що росіян. Об'єктивна мета процесу національного відродження полягала в оздоровленні і консолідації української нації та відтворенні української державності. Актуальність теми. У період становлення нової демократичної держави значно зріс інтерес громадськості до історії України, особливо до проблем, які раніше або не були достатньо висвітлені, або ж протягом тривалого часу подавалися необ’єктивно. Однією з них є визначення місця і ролі українського національного культурного відродження кінця ХVIII – ХІХ ст. в історії української держави. У радянській історіографії пріоритетне місце належало дослідженню питань політичної, соціально-економічної історії, зацікавленість проблемами мистецького, культурологічного спектру традиційно визначалася за залишковим принципом, недооцінювалась їх значимість. Тому вивчення тем з історії культури набуває особливої актуальності. Історіографічний огляд літератури. Проблемі українського національного культурного відродження в кінці XVІІІ – ХХ столітті присвячено чимало наукових досліджень. Зокрема, в курсах історії України від початку – до сьогодення це питання майже повсюдно розглядається окремим розділом. В цьому плані слід відзначити праці В.Я. Білоцерківського «Історія України: Навчальний посібник» 1, О.Д, Бойка «Історія України: Посібник» 2, М.С. Пасічника «Історія України: Державницькі процеси, розвиток культури та політичні перспективи 8 тощо. В цих працях охарактеризовано причини, суть, виокремлено основні етапи українського національного культурного відродження, та визначено його основні положення. Детальна інформація про українське національне відродження міститься і в курсах української культури. В цьому напрямку слід згадати працю В.А. Греченко, І.В. Чорного, В.А. Кушнерук, В. Режко «Історія світової та української культури» 4. Документи та офіційні матеріали з досліджуваного питання знаходимо в посібнику, укладеному В. Королем «Історія України: Документи. Матеріали» 6. Мета дослідження полягає у виявленні та характеристиці особливостей українського національного культурного відродження в кінці XVІІІ – ХХ столітті. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань, а саме: 1) ідентифікувати та охарактеризувати причини, суть та основні етапи українського національного відродження; 2) проаналізувати український національний рух у першій половині XIX ст.; 3) дослідити національне і і суспільно-політичне життя в Україні в другій половині XIX ст.  

Выводы: Отже, наприкінці XVIII – початку XIX ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження. Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер (національної, духовної, культурної, мовної тощо) буття народу після їхнього занепаду. Відродження пов'язане із значним зростанням уваги до проблем, явищ та процесів, які є національно значимими, але у попередні часи свідомо чи несвідомо гальмувалися або замовчувалися. У добу відродження посилюється активність національної еліти, свідомих суспільних сил які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя – від культури до політики. Нами було встановлено, що процес українського національного відродження історики, як правило, поділяють на три етапи: 1) період збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII – 40-і pp. XIX ст.); 2) українофільський або культурницький етап (40-і pp. XIX ст. – кінець XIX ст.); 3) політичний етап (з кінця XIX ст.). Отже, наприкінці XVIII – на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжитку, насамперед серед української еліти. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе іменами Т. Шевченка, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка українська література, яка не тільки збагачує, удосконалює мову та розширює жанровий діапазон ай активно пропагує демократичні антикріпосницькі ідеї ненависть до національного гноблення. Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII – на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права. В ході дослідження було встановлено, що поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети. Підсумовуючи зазначимо, що у другій половині ХХ століття український рух основний акцент робив головним чином на національне визволення. Незважаючи на те, що гурткам і організаціям різних політичних напрямів були притаманні малочисельність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв'язок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів.

Литература: 1. Білоцерківський В.Я. Історія України : навч. посіб. / В.Я. Білоцерківський. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 536 с. 2. Бойко О.Д. Історія України : Посібник / О.Д. Бойко. – К. : Академія, 2001. – 658 с. 3. Борисенко В.Й. Курс української історії / В.Й. Борисенко. – К. : Либідь, 1996. – 616 с. 4. Греченко В. А. Історія світової та української культури : Підруч. для вищ. закл. Освіти / В.А. Греченко, І.В. Чорний, В.А. Кушнерук, В. Режко. – К. : Літера, 2000. – 464 с. 5. Довідник з історії України (А-Я) : Посіб. – К. : Генеза, 2001. – 1130 с. 6. Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад. комент. В. Короля. – К.: Академія, 2001. – 350 с. 7. Історія України : Навч. посіб. / За ред. Г.Д, Теремка, Л.С. Тупчієнка. – К. : НАУ, 2001. – 383 с. 8. Пасічник М.С. Історія України: державницькі процеси, розвиток культури та політичні перспективи : навч. посіб / М.С. Пасічник. – 2-е вид., стер. – К. : Знання, 2006. – 735 с.