Просвітницька, культурно-освітня і духовно-моральна діяльність І. Огієнка.

Содержание:ВСТУП 3 1. Вклад Івана Огієнка в українське відродження. 5 2. Діяльність Івана Огієнка в спогадах сучасників та історичних дослідженнях. 6 3. Українізаторська діяльність Івана Огієнка. 11 Висновки 19 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 20

Вступление:Процес духовного, національного відродження українського народу від року до року стає все повнішим, багатограннішим, всеохоплюючим. Із небуття, а точніше з спецфондів архівів широкому колу читачів повертаються сотні і тисячі раритетів минулого, які таять в собі величезний потенціал правди, гідності, самоусвідомлення і самоствердження кожного з нас як представника й достойної кращої долі нації, які були десятки літ під особливою увагою і забороною сталінського тоталітарного режиму. Водночас відбувається надзвичайно болісний і суперечливий, але разом з тим такий одухотворюючий процес переоцінки, переосмислення драматичних подій і явищ тих часів. Відбувається також повернення багатьох імен духовних провідників української нації, діяльність і помисли яких були сфальсифіковані, перекручено, несправедливо оговорені або ж подано тенденційно чи засуджено радянською офіційною пропагандою. Серед таких несправедливо забутих величних імен, які уособлюють собою хресний шлях українського народу до незалежності, демократичності, соборності, омріяний і вистражданий багатьма поколіннями українців, ім’я Івана Івановича Огієнка. Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці і обов’язку. І це не випадково. Адже свій природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча він однаковою мірою успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик Української церкви. Це справді універсальна і унікальна постать в історії України, надзвичайно обдарована, яка самовіддано і саможертовно керувалася виключно інтересами української нації, служила власному народу. Він чесно і сповна служив українській справі, до останніх днів свого довгого й важкого життя не полишав подвижницької діяльності на ниві відродження нації. А тому за радянської влади було накладено табу й на саме ім’я Огієнка, його ім’я заборонялося згадувати в будь-якому контексті. Радянська влада і її українські лакизи нагороджували епітетами на зразок “петлюрівський міністр”, “варшавський утриманець Пілсудського”, “літературний денщик Скоропадського і фашистський запроданець”, “запроданець-іуда в рясі митрополита” і навіть “неук і бездара”

Литература:1. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х ч. – Ч.ІІІ. – К., 1991. – 542 с. 2. Доценко О. Літопис Української революції. Матеріали й документи до історії Української революції. – Т.ІІ. – Кн.4. 1917-1923. – Київ - Львів, 1983. – 364 с. 3. Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. – Т.1. Доба Центральної Ради // Березіль. – 1992. - №1. – С.101-131. 4. Завальнюк О. Державна співпрацю І.Огієнка і С.Петлюри у 1919-1920 рр. // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам’янець-Подільський. – Київ, 1997. – С.71-74. 5. Козак О. До питання про світогляд І.Огієнка // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам’янець-Подільський – Київ, 1997. – С.106-107. 6. Марушкевич А.А. Невтомний працівник українського Ренесансу Іван Огієнко. Педагогічний аспект. – К., 1996. – 128 с. 7. Мартиненко С., Чугаєвський В. Педагогічна спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) і розвиток сучасної національної школи // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам’янець-Подільський – Київ, 1997. – С.53-54. 8. Огієнко І. Українська культура. – К.: Довіра, 1992. – 140 с. 9. Огієнко І. До українського народу від міністра ісповідань // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам’янець-Подільський – Київ, 1997. – С.76-79. 10. Пилявець П., Рибачук М. Огієнко Іван Іванович // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996. – С.869-870. 11. Пащенко В. Іван Огієнко // Історія України в особах. ХІХ – ХХ ст. – К., 1995. – С.289-296. 12. Русова С. Мої спомини. – Львів, 1997. – 284 с. 13. Солуха О. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського. – США, 1973. – 382 с. 14. Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 – грудень 1918. – Київ – Філадельфія, 1995. – 493 с. 15. Тимошик М. Весь вік, весь труд віддав Україні // Пам’ять століть. – 1997. - №1. – С.87-89. 16. Шаров І. 100 видатних імен України. – К., 1999. – 504 с. 17. Шептицький А. – Огієнку І. 1 жовтня 1941 р. // Пам’ять століть. – 1998. - №2. – С.95-96. 18. Ярмусь С. Феномен Івана Огієнка (Митрополит Іларіон). – Київ – Вінніпег, 1998. – 26 с.