Вступление: Актуальність теми дослідження. Українська держава – молода, в ній ще тривають державотворчі процеси. Після розпаду СРСР вчені констатують в країні ідеологічний вакуум, майже цілковиту відсутність національної ідеї. Але література, як завжди, протягом століть залишається одним із потужних джерел розвитку об’єднуючої ідеї. До 1991 року українській літературі був притаманний прихований антиколоніальний пафос, а після розвалу Союзу й утворення української держави література вступила в постколоніальну стадію розвитку. Після зникнення літературоцентризму українська література розпочала пошуки і створення нового героя, нового світу, нової української людини.
Ще ніколи український письменник не відчував стільки свободи, як сьогодні. Влада не змушує його служити і не вбиває за якийсь ідеологічно двозначний твір. Тепер можна все, тому що на час – епоха постмодернізму. Постмодернізм проник не тільки у літературу, а й у спосіб мислення і життя суспільства.
Проте після здобуття незалежності змінилося ставлення самої держави до літератури. Як ми пам’ятаємо, в радянські часи виділялися державні кошти на видання книжкової продукції великими тиражами. А в умовах ринкової економіки ситуація кардинально змінюється, література й літератори змушені виживати самі, без активної підтримки держави.
Проблема вивчення сучасної української літератури сьогодні є напрочуд актуальною. У цьому напрямі вагомими є дослідження Ю.Андруховича, Є.Барана, Н.Білоцерківець, І.Бондар-Терещенка, Т.Гундорової, В.Даниленка, Л.Демської, Т.Денисова, В.Єшкілєва, Д.Затонського, Н.Зборовської, О.Ільницького, С.Квіта, Ю.Ковбасенка, Л.Лавринович, Н.Лебединцевої, С.Павличко, М.Павлишина, В.Пахаренка, О.Пахльовської, Я.Поліщука, Р.Семківа, І.Старовойт, Л.Таран, І.Фізера, Р.Харчук, З.Шевченко, Т.Шевченко. Наприкінці ХХ століття були здійснені дослідження, присвячені аналізу світогляду, типу художньої свідомості жінки-автора, образу світу, який трансформується специфікою жіночого художнього мислення. Попри численну кількість публікацій, присвячених творчості Л.Демської, О.Забужко, Є.Кононенко, М.Матіос, Т.Малярчук, Г.Пагутяк, С.Поваляєвої, І.Роздобудько, Н.Снядангко, С.Пиркало, М.Штельмах, Т.Малярчук та ін., цілісного дослідження специфіки моделювання буття в жіночій прозі практично відсутні. Суттєво вирізняються дослідження В.Агеєвої, Т.Гундорової, О.Карабльової, Л.Кулакевич, Ю.Кушнерюк, С.Філоненко, Л.Таран, які з’явилися протягом останніх років.
Серед дослідників сучасного жіночого письма бачимо українську поетку, літературного критика, журналіста Л.Таран, якій належить ґрунтовна розвідка «Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти». Але питання вивчення особливостей літературної спадщини самої Л.Таран потребує своїх уточнень. У колі наших досліджень – літературно-критична творчість Л.Таран, зокрема її роман «Дзеркало єдинорога». Системної роботи щодо вивчення сучасної української прози взагалі немає.
Отже, актуальність дослідження зумовлюється теоретичною та практичною значущістю роботи, адже з’ясування характерних мовностилістичних особливостей роману Л.Таран «Дзеркало єдинорога» дасть змогу глибше осягнути особливості не лише сучасного жіночого письма, а й сучасної української прози загалом. Таким чином, метою курсової роботи є з’ясування характерних мовностилістичних особливостей роману Л.Таран «Дзеркало єдинорога» як визначного явища сучасної української прози. Для досягнення мети було поставлено ряд завдань:
? проаналізувати ступінь наукової розробки даної проблеми в сучасному літературознавстві;
? подати загальну характеристику сучасного літературного процесу, зокрема сучасної української прози;
? висвітлити світоглядні орієнтири й особливості художнього стилю української жіноча прози кін. ХХ – поч. ХХІ століття;
? розглянути особливості літературно-критичної творчості Л.Таран;
? з’ясувати мовностилістичні особливості роману Л.Таран «Дзеркало єдинорога» як визначного явища сучасної української прози.
Актуальність проблеми, недостатність її дослідження визначили об’єкт і предмет нашої роботи.
Об’єкт дослідження – роман Л.Таран «Дзеркало єдинорога» як визначне явища сучасної української прози.
Предмет дослідження – мовностилістичних особливостей роману Л.Таран «Дзеркало єдинорога».
Методологічну основу дослідження становлять праці філософів-постмодерністів (Р.Барт, Ж.Бодрійар, Ж.Дерріда, Ю.Крістєва, Ж.-Ф.Ліотар, Р.Рорті, М.Фуко, У.Єко), філософія екзистенціалізму (М.Бердяєв, М.Гайдаггер, А.Камю, Ж.-П. Сартр), діалектичні теорії про роль культури у формуванні духовного світу особистості (Аристотель, Платон, Г.Гегель, А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, А.Бергсон, З.Фройд, К.Юнг), дослідження жанрово-стильових особливостей зарубіжної (Б.Бігун, Т.Денисова, Д.Затонський, Н.Киреєва, Ю.Ковбасенко, М.Рошко), російської (І.Ільїн, В.Куріцин, М.Ліповецький, Н.Маньковська) та української постмодернової прози (Т.Гундорова, В.Даниленко, Д.Затонський, Я.Поліщук, Л.Таран, Р.Харчук).
З огляду на поставлені мету й завдання у роботі використовувалися такі методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми, узагальнення, систематизація отриманої інформації, текстологічний та описовий методи, що дають широкі можливості для висвітлення проблеми мовностилістичних особливостей роману Л.Таран «Дзеркало єдинорога».
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.